Чтение онлайн

Яна була приголомшена. Але найбільше потрясіння чекало на неї, коли вона побачила власне «Гору».

— Ну-і-ну — тільки й змогла прошепотіти дівчина. Євген заглушив мотор свого джипа, і задоволено кивнув.

— Нічогенько? Що скажеш? Недарма я з тих клятих виконробів душу виймав. Результат того вартий. Вражає?

— Ти казав, що у тебе дача, Генику.

— Ну, а це що?

— Це вілла. Справжнісінька вілла. Я такі раніше тільки у кіно бачила. Скільки грошей ти на це вгатив? Ні, мовчи. Я не хочу знати.

Самовдоволено посміхаючись, Євген вибрався із машини і відкрив двері сестрі.

— Уся ця розкіш — твоя, як мінімум на два місяці. Почувайся, як удома. Зараз я тобі все покажу. Ось ключі, — вклавши Яні у долоню зв’язку вагою десь із півкіло, заходився пояснювати брат. — Можеш ходити, де забажаєш. Це не замок Синьої Бороди. Тут є два водонагрівачі, газовий та електричний. Користуватись можна обома, та перший потужніший. У кухонних шафах та у холодильнику є сякий-такий запас консерв, але я залишу тобі трохи грошей. Купиш усе, що потрібно, тут, за ліском, є сільмаг — відносно недалеко. Усі спальні на другому поверсі…

— Усі?..

— Так, їх вісім, здається… чи дев’ять? Обирай будь-яку. На першому поверсі вітальня, кабінет з бібліотекою, кухня і ванна кімната… чи дві?

— Ти що, хочеш тут влаштувати публічну лазню?

— Ага, до речі, про лазню — у цоколі є сауна. Ну, ходімо, чого ти заклякла? Час вступати у право володіння маєтком.

Яна усвідомлювала, що поводиться, наче аборигенка якогось тропічного острова, яка вперше у житті побачила білу людину та скляне намисто, однак нічого не могла з собою вдіяти. Розширеними від подиву та захоплення очима вбирала у себе навколишню красу.

Сама вілла, незважаючи на свої монументальні розміри та майже реалізовану претензію на палац, водночас виглядала якоюсь невагомою. Її легкі, немов повітряні форми, здавалися створеними нелюдською працею, а помахом чарівної палички. Складені з рожевої цегли стіни наче підсвічувалися зсередини світанковими промінцями, широка відкрита тераса з білими колонами оперізувала весь перший поверх будинку, а кухня, куди Яна зайшла найперше, мала окремий вихід у сад.

Вступ у право володіння не розтягнувся у часі та просторі — вже за п’ять хвилин Геник втік у справах і Яна залишилася сама.

Поблукала садом. Погойдалася трохи у гамаку, натягнутому поміж двох старезних яблунь — ці дерева явно пам’ятали ті часи, коли тут ще не було жодних віл, дач та замків. Потім прийняла душ — на другому поверсі кожна спальня мала свою ванну кімнату. І подалася до бібліотеки. Нею виявилась величезна кімната, аж до стелі заставлена книжковими стелажами, з парою череватих крісел для читання і спеціальними сходами, щоб зручно було знімати книжки з полиць.

— Це спадок дядька Ярослава, — прошепотіла Яна сама до себе.

Покійний Євгенів батько, викладач зарубіжної літератури в педучилищі Квітневого, усе своє життя збирав книжки. Його бібліотека налічувала тисячі томів, і всю її турботливий нащадок перевіз на «Гору» — до великої Яниної втіхи.

— Читати-не перечитати, — вголос зраділа дівчина і дістала з середньої полиці томик Шекспіра. Прекрасне видання, чудові ілюстрації і розкішний переклад… Ось воно, щастя! Ні, таки мав рацію Геник — цей відпочинок безумовно піде їй на користь!

П’ять днів промайнули зовсім непомітно, сповнені позолочених світанкових небес, кришталево прозорого повітря та шелесту яблунь у саду. Зранку Яна йшла на річку, а по обіді виходила на терасу, вмощувалась у кріслі-гойдалці та читала. Запоєм, не відриваючись, аж доки не починало смеркатися. Тоді дівчина поверталася на кухню, вечеряла рибними консервами — вона так і не вибралася до сільмага — і продовжувала читати. А перед самим сном або гуляла садом, або виходила на балкон своєї спальні, щоби подихати сутінками… Якби Яна вірила у рай, вона вирішила б, що це — саме він. Едем.

А надвечір шостого дня подзвонив Геник…

— Наша банда прибуває післязавтра, — сповістив він. — Я подумав, тобі слід це знати.

— Слушна думка. Склад банди розсекречено?

— Так. Нам відомі імена, явки та паролі. Отже, будуть і прибудуть Віка, Ліда… — тут Яна, як не старалася, та не змогла втриматися від стогону, — ще Лідина подруга Аня, яка, можливо, стане і моєю подругою… а може, й ні, побачимо.

— Ти врешті-решт надумав одружитися?

— Хіба я щось казав про шлюб?.. І ще двоє Вітиних друзів та її кавалер. Віка насіла на мене, щоби взяти їх усіх. Я, щоб не сперечатися з Вікою, сама знаєш — марна справа, погодився.

— Як звуть цього великомученика?

— Не пам’ятаю. Ну і я, твій покірний слуга. Усього семеро.

— Що ж, цілком можна брати банк.

Євген засміявся.

— Наразі ми плануємо законослухняніші розваги. Проведемо на «Горі» днів три або чотири, не більше. Яночко, маю до тебе прохання.

— Говори.

— Ти не приготуєш що-небудь поїсти? Щось легеньке, якісь закуски… Щоб з дороги заморити черв’ячка. А решту продуктів я привезу сам.

— Вам би тільки черв’ячків мордувати, — несхвально мовила Яна, розуміючи, що брат має на гадці саме те, що сказав, однак сестри з’їдять її саму без хліба та солі, якщо випаде поставити на стіл не те, що треба. Дівчата геть звар’ювали на своїх безбілкових, безсольових, безпротеїнових і ще якихось безглуздих дієтах. Їм важко догодити: що Ліді, що Вікторії. Певно, й королева Англії не така вимоглива, як вони. — Я приготую обід, не хвилюйся. О котрій приблизно на вас чекати?

— Не раніше обіду.

— Тоді на обід.

— Яночко, ти золото!

— Тобто? — піддражнила вона, — проби ніде ставити?

— Зовсім ні! — обурився брат. — Ну чому ти так реагуєш на мої компліменти?

— Бо вони нещирі, як посмішка юриста.

— Завжди щирі — для тебе, — ображено засопів у трубці Геник.

— Що ж, тоді дозволь спитати, чому ти так реагуєш на мої жарти?

— Бо дуже важко втямити, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозно.

— Я цілком серйозна, коли кажу, що люблю тебе. Дякую за розкішний відпочинок.

— Будь ласка. І я теж люблю тебе, мій маленький кактус, кактусенятко…

— Не зламай язика, вигадуючи нові слова, брате. Ну що, будемо прощатися? Я ще хочу скласти список покупок на завтра.

— Список? — непідробно злякався Геник. — Ну ось, я так і знав. Усе в тебе розписано. Яно, благаю тебе, не треба влаштовувати тут голлівудський прийом! Це зайве.

— Скажи це сестрам і не забудь переказати мені їхню відповідь.