Чтение онлайн

Ходімо далі. Розглянемо, яка основа лягає в динаміку буття? Безумовно, рух.

РУХ — основний прояв РА у зовнішньому світі. Звідси — РУКА (ру-х-а) — орган людини, який рухає, діє, творить,

РУШАТИ, РУШИТИ, РУШЕННЯ — мінлива гра поняття, як у напрямку творчому, так і в руйнівному.

РІКА — як рух води.

РІК — рух часу.

РІЧ, РЕКТИ — рух мови.

РОК, РОКОВАНІСТЬ — течія долі.

КРАЙ — межа, до якої сягає РА. Звідси, КРАЇНА — земля, напоєна силою, полум’ям, щедрістю РА, земля, рідна для даного народу. Ось чому УКРАЇНА, УКРАЙНА — дивовижна, сокровенна самоназва, в якій безодня значень. Це і земля, не обмежена видимими кордонами, а та, котра кличе до РА, вслід за сонцем, це і РАЇНА — багата, сонячна; це і УКРИТА, невидима, прихована в лоні РА. УКРАЇНА — це не тільки географічний терен, держава, сукупність степів, лісів та рік, а, передусім, духовна країна Свободи, Радості, Мужності, Пошуку, небесна країна РА.

Саме тому козаки Січі Запорізької боронили не тільки межі рідної землі, а й головну суть буття України — ВОЛЮ, РАДІСТЬ НЕПІДЛЕГЛОСТІ. Вони могли відтворити, відродити НОВУ УКРАЇНУ де завгодно — на Дунаї, в Малій Азії, на Кубані, в Америці, аби лише вдалося зберегти Зерно Свободи. Як відомо, цього не сталося, земні козаки загинули навіки, а небесні, легендарні, пісенні рушили шляхом РА у вічну мандрівку до Небесної УКРАЇНИ…

РА Святий, прийди у нашу хату,

Розбуди нещадно і зігрій.

Хай всміхнеться Вічно Суща Мати

Усміхом кохання і надій!

Хай у небі, на землі, в безмежжі

Загримить всепереможний РА.

Темні розпадаються мережі —

Народилась Радості пора!

А тепер перейдемо до укладення невеликого словника, в якому спробуємо прослідкувати утворення пишних китиць, гірлянд, віток слів від первісних, кореневих понять, котрі випливають із самої суті буття.

За яким принципом укладати словник? За абетковим? Але ж у житті, у природі такого принципу немає. Космічна Першосуть, котра розгортається в бутті Людини й Природи, не знає і не має деспотичних програм: вітки її Древа розкриваються за глибинним законом родинної послідовності, любовної спорідненості, а насамперед — важливості тої чи іншої частки буття, котра має проявитися тепер, у цю мить, у цьому місці. Наприклад, коли розпукується зерно, то воно запускає в землю корінець, щоб дати паросткові опертя: змінити послідовність цих проявів неможливо. У мові — те саме: є слова-корені, на них спираються інші слова, котрі творять стовбур, гілки, а потім і листя та квіти велетенського Древа. Це такі слова, як БУТТЯ, СУТЬ, ВЕЛИКИЙ, МАЛИЙ, РУХ, ГОДІ і т. д. Значення РА ми вже збагнули в заспіві до словника.

Коли пращури вийшли з лона Великої Матері-Лади, то первісні парості звуків гуртувалися, наростали довкола урочистого кореня Р: усі голосні просто-таки липнули до цієї могутньої вібрації, творячи найважливіші поняття: АРА, УРУ, ОРО, ІРІ, ЕРЕ. З цих звукосполучень ми й почнемо наш СЛОВНИК РА, Словник Радості.

Ар’ї, райці чи ірійці, де ви?

Лиш у мові пломенять сліди.

Зерна обтрусило буйне Древо,

А саме пропало назавжди.

Не пропало! Повстає у Слові,

У піснях, легендах і казках.

Скоро, скоро загримить ізнову

Під полками Рами битий шлях!

Віто, Віто — життєдайна сило,

Заховалась Ти у глибину.

У словесну запхано могилу

Душу Світу вічно-вогняну.

Воскресай, пресвітла Диво-Мати,

І життя нетлінне розбуди!

В зореносних, огнетканих шатах

Із глибин незмірності гряди!

*

А-а-а! — Первонароджена голосна. Перший паросток мови, котрий одразу спирається на корінець «Р».

Ар, Ара. Перша тріада, священна трійця Мови, таємниче зерно Внутрішнього Космосу душі. Від цього зерна починається мова.

А оскільки мова формує Людину, то Людина й називає себе дитиною АРА, арійцем, сином Вічного Вогню, Світлоликого Сонця-Ра, променем Незримого багаття.

Але звук «А» — Первонароджений, він — Дитя Боже, його не можна оголювати перед стихіями ще хаотичного світу. Інтуїтивно розуміючи це, наші пращури заховали священну тріаду в покривала вторинних звукосполучень (жар, кара, мара, дар і т. д.), а там, де «А» мусило стояти попереду, вони поставили один з останніх звуків, котрий означав саму людину, Особу — «Я». Це й означало, що «А» — Син Бога, схований в «Я»2, прикритий ним, захищений від навали стихій.

Отже, «Я» прикрило своєю плоттю «А», захистило його заборолом, твердинею інших звуків. Рідна мова УКРАЙНИ священно берегла цей заповіт пращурів, і лише пізніше, коли голос першопредків загубився в далині, ми впустили в огненні шеренги Мови чужаків, таких як: авторитет, аборт, агностик, актуальний, акція, акт, антимонія і так далі, і тому подібне…

Отже, пращури не називали себе арійцями. Це можна бачити з того, що всі споріднені з АРА слова прикриті символом Особи — «Я».

ЯРИЛО — сонце, бог Світовид, Дажбог, пломеніюче джерело життя в небі. Яке могутнє слово! І які повнокровні, нерушимі гірлянди слів воно породило!

ЯРИЙ — сонячний, вогняний, нестримний.

ЯРІТИ — пломеніти.

ЯРИНА — сонячний, весняний посів.

ЯРКИЙ — сліпучо-ясний (ми даремно відмовилися від цього чарівного слова).

ЯРМО — навіть це слово, що стало ознакою рабства, означає засіб для оранки (ЯРАНКИ) землі під ярину.

ЯТРИТИ (ярити, наярювати) — допікати, розпікати.

ЯРИТИСЯ, РОЗ’ЯРИТИСЯ — шаленіти, лютувати, набиратися вогню, мужності, відваги.

Отже, ми не арійці, ми — ЯРІЙЦІ. Ми — РАЙЦІ. Ми — ІРІЙЦІ. Це останнє — найточніше, бо слово ІРІЙ — далечінь, глибінь, безмежність, той край, куди йде Ра-Сонце, Ярило, — породило багато-багато прегарних слів, котрі ми вже промовляємо мертвими вустами, не відчуваючи, яка полум’яна сила закладена в них.

Гляньте самі:

ІРІЙ — далечінь, невідома земля, безкрайня глибінь, невивчена країна, неохопний простір; туди мандрує ЯРИЛО-РА, туди ховаються вдень зорі, туди летять птахи, туди прямують душі людей, коли їх закликає до себе, на нову РА-СТЕЖКУ великий Пращур-Світовид.

Саме цією дорогою, вслід за РА, повів свої загони за мрією воєвода РАМА. Той шлях вивів його через хребти Кавказу до плоскогір’я ІРАНУ (країна Ірію), а далі — через ріки Інд, Ганг у долину між найвищими горами світу, де було засновано могутнє царство Ар’яварта. ВАРТА — збереглося в рідній мові теж, як чатування біля АРА, біля вогню. Отже, АР’ЯВАРТА — твердиня аріїв, іріїв, синів Ра. Там пощастило нащадкам РАМИ зберегти осколки прадавніх ВЕД, батьківських традицій, втаємничені манускрипти філософських прозрінь тих далеких часів, коли суть світу вогненно розкривалася перед щирими (Щ-ИРИ-ми, тими, що бачать далеко) очима наших предків.

А на материнську землю, на РУСЬ-УКРАЙНУ, котилися й котилися хаотичні, злобні вали напасників, завойовників, щоб знищити синів Світовида, їхню сонячну культуру, їхню ПЕРШОМО-ВУ. Який жахливий історичний герць! Які втрати! Яке широке поле, вкрите трупами вояків, зрадників, безликих боягузів, переродженців, духовних сліпців та поодиноких героїв! Дим над згарищами, туман над мертвим полем. І навіть вороння вже не крякає над трупами, бо звикло випивати очі звитяжців, а нині довкола трупи сліпців, у котрих замість очей були при житті глибокі пустоти!

На що ж опертися, щоб повернути рідній землі ЯРУ СИЛУ?

Лише на РА, на його одвічну зброю — МОВУ, в котрій він заховав полум’яні стріли та списи! Недаром же СИН РА — ТАРАС, Кобзар України сказав пророче:

Возвеличу

малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло них

поставлю СЛОВО.

Прилітайте, прилітайте здалека, птахи великого РАМИ, принесіть на крилах своїх вістку від ЯРИЛА. Прилітайте з таємничого ІРІЮ…

ЗІРКА — та, що сяє з ІРІЮ, здалека, з глибини неба.