Чтение онлайн

"Згори мудрствуйте... Не тут”а.

А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:

"Розженуться вороги її..." Ось чому Василiй Великий [29] каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.

Іуда, син Яков [30] , замiсть Лева образом невидимого царя i Бога лежить, а тому й написано: "Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає Христос: "Бо не вмерло дiвча, але спить..." [31]

Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: "Ти вподобав собi свою землю" [32] , "Якщо краснi будинки твої, Якове...” [33]

Описувачi звiрiв кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший образ для божественної книги?

а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської [28] (прим. Г. Сковороди)

Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:

— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?

— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука [34] в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.

— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр [35] , нi золотi крильця.

С и л а.

Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний" [36] .

Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко увiйти у беззаконня. "Грiхопадiння хто зрозумiє?" Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.

Марнославство веде тебе до грiха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська рознiженiсть тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смертi — грiх" [37] . Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая [38] : "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога..." Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей [39] ": "Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi..." Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть" [40] . Грiх, отже, — жити за законом плотських пут i пристрастей наших, котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного раба! "Ще хотiти менi належить, а робити — нi!"

Ось i правдешнiй полон! "Всякий грiшник є раб свого грiха!”

— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой працi не так тобi, як людям кориснй тобi навiть часто шкодять, приносячи замiсть винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурнотi своїй тягати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Очевидно, ви до нестями закоханi в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.

С и л а.

Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?

— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.

— А коли заєць смачнiший?

— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.

Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон [41] з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки "Про старiсть". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудiвниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.

Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: "Вдячнiсть моя блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке — непотрiбним”.

А оскiльки Бог не є нi чоловiчої, нi жiночої статi, але все в нiм одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому”.

У польських та угорських горах [42] Олениця, побачивши домашнього Кабана, стала вiтатися:

— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радiю, що вас...

— Пощо ти, негiдна простачко, настiльки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан.— Чому мене звеш Кабаном? Хiба не вiдаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент i що рiд мiй походженням iз найшляхетнiших бобрiв, а замiсть єпанчi я для характеру ношу на публiцi здерту з вiвцi шкуру.

— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, простi, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як i ранiше, риєте землю i ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.

С и л а.

Годi начудуватись із дурнiв, що вельми зневажили i вiдкинули чистий i безцiнний бiсер добродiйства лише для того, щоб продертися до чину, зовсiм не спорiдненого собi. Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки [43] , котрi вдягаються в чуже пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi за непоштивiсть не сердиться бiльше за тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.