Чтение онлайн

– Ви бандіти! Всєх пєрєстрєляю!

Через кілька днів підпільний суд виніс йому смертний вирок. Скаженого майора власноруч розстріляв його однопартієць комуніст-терорист Дик, що прижився в націоналістичному підпіллі під личиною есбіста. Можливо, саме тому Дика, який із допомогою вмонтованого в бамбукову палицю передавача поінформував більшовиків про час і місце зібрання провідників ОУН у Красноїллі, не зуміла своєчасно розсекретити оунівська контррозвідка. Свого часу районний референт СБ Кордуб, він же аґент НКВД, перед загрозою викриття розстріляв рідного брата Миколу Кузьменюка.

У нічній операції в Красноїллі окупанти втратили кілька десятків своїх добре вимуштруваних солдатів. Повстанці відбулися двома-трьома пораненими.

Досвідченого розвідника й холоднокровного вбивцю Дика викрили випадково. Стрілець, якого командир послав у розвідку, пробирався лісом і в чагарях побачив кремезного цивільного чолов’ягу з автоматом за плечима. Той саме налаштовував антену радіопередавача, яку вийняв із бамбукової палиці. Кебетливий повстанець зачаївся в кущах, а після сеансу простежив за незнайомцем із палицею в руці.

Його інформація підтвердила здогади молодого й талановитого районного референта Служби безпеки Бульби – Дмитра Кривульчака з Космача щодо Дика. На допиті закоренілий зарізяка зізнався у скоєних злочинах, а ще повідомив, що має чин підполковника МГБ і завдання – знищувати провідників ОУН і командирів УПА, чинити провокації у їхньому середовищі, збуджувати у цивільного населення недовіру та ненависть до повстанців жорстокими діями СБ. Розвідницько-терористична діяльність старого чекіста проти УПА й підпілля була припинена назавжди повстанськими контррозвідниками.

Референтові військової розвідки Чабану реґулярно надходили відомості з кожного охопленого розвідувальною мережею села. Дівчата й хлопці виявляли неабиякі винахідливість і кмітливість, збираючи інформацію в окупованому краї. Чабан часто зустрічався з командирами повстанських куренів Недобитим, Лісовим, Степовим, Скубою. Вчасна й достовірна інформація розвідки дозволяла повстанським командирам ефективно воювати проти обидвох ворогів, які хоч і зійшлися в смертельному герці, але мають спільний об’єкт зазіхань – українську землю й людей, що її боронять партизани. Тому й ризикують щохвилини молодими життями повстанські розвідники.

Живою вирвалася з ворожого оточення юна розвідниця, розпоровши ножем живіт здоровенному ґонведові, та небавом загинула від московської кулі в засідці біля Кут.

Молодого, та вже бувалого керівника розвідки вподобав курінний Лісовий. Можливо, бачив у здібному хлопцеві власного сина, залишеного під фашистом у Східній Україні. Командир навіть намагався переманити вдатного розвідника до свого куреня. Дозволу на такий перехід провід, звичайно, не дав. Дуже важливою була оперативна інформація, яку діставали повстанські відділи від Чабанових розвідників.

Пост референта Служби безпеки Кутського району займав Кордуб, чоловік із вузькими монголоїдними очима. Його всі вважали героєм, і мали для того вагомий арґумент. Районний есбіст заквартирував якось у хаті голови Вербівецької сільради, що під Косовом. До сільського керівника завітали в гості начальник районного НКГБ, військовий комісар і районний прокурор. Коли господар щедро напоїв ласих на дармівщину гостей, Кордуб власноруч продірявив із пістолета голови п’яним, як ніч радянським функціонерам. Його помічники забрали в убитих документи й зброю. Не дивно, що після такої зухвало-бездушної операції, яку ретельно спланувало вище керівництво радянських спецслужб, їхній давній аґент Кордуб, що так бездоганно цю операцію провів, користувався неабияким довір’ям повстанців.

У Великому Ріжні боївка Залізняка, що охороняла референта розвідки Чабана, полонила десяток мадярських солдатів, які розпочали в селі звичний грабунок. Ґонведів роззброїли, «переобмундирували» у старий гуцульський одяг і відпустили до своїх. На прощання Залізняк, який знав угорську мову, порадив грабіжникам хутко забиратися через гірський хребет додому. Геройський хлопець із Білоберезки Залізняк добряче повоював із німецькими й мадярськими окупантами, доки не потрапив у засідку «стрибків», і загинув від куль своїх засліплених страхом за власне життя, одурманених краян.

Над гірськими полонинами все частіше розпускаються куполи парашутів московських диверсантів. Майже всі десантовані досить швидко потрапляли до рук повстанських контррозвідників. Парашутисти признавалися, що об’єктом їхнім мала стати УПА, а не мадярські чи німецькі війська. До кожного затриманого працівники Служби безпеки шукали осібного підходу. Велику частину допитаних схиляли до співпраці, переконавши, що на тому боці їх нічого доброго не чекає. Багатьох молодих хлопців після виховної бесіди відпускали. Лише терористів, на чиїх руках була українська кров, судили. Оскільки місць ув’язнень повстанці не мали, то присудом дресированим убивцям був розстріл.

Восени сорок четвертого Карпати заполонили частини Червоної армії, що переслідувала зниклих за Чорногірським хребтом угорців. Усе, що на колесах, рухалося гірськими дорогами, піхотинці пробиралися верхами. Оунівські розвідники жваво поширювали серед солдатів друковані в підпільних друкарнях летючки.

Фронт швидко перейшов на захід. Край запосіла радянська влада з усіма її незмінними атрибутами – насильством, убивствами, грабунками, вивезеннями… Гори й доли захлиналися в брудних хвилях облав і арештів.

Глупої січневої ночі сорок п’ятого Чабан, оминаючи гірські села, брів глибокими снігами до далекої Гриняви. Щокатий місяць вів завзятий бій із нічною темінню. Чорна небесна хлань, то ковтала сріблястого молодця, то випускала з чорної, закритої притулою хмар печі. Крига втоми все дужче й дужче сковувала повстанцеве тіло. Посеред снігового безлюддя теплилася тільки його душа. Лютий мороз лякав гірську тишу гулким потріскуванням дерев. Чабан зупинився край округлої галявини. Просто на нього пливли десятки пар моторошних зловісною мовчазністю зеленкуватих вогників. Вовки! Зіркі провідникові очі вирізнили навіть здоровенного вожака, що ступав опередь зграї. Звір поїдав людину голодними очима. Розвідник відчув, як настовбурчилося під його шапкою волосся. Плавним порухом зняв із плеча автомат, погарячілими враз руками цоркнув примерзлим затвором. Вожак мовчки підняв догори сіру голову й неохоче звернув до лісу.

Різдво 1945 року Чабан святкував у селі Головах у товаристві окружних провідників Сталя, Бориса, Грома… Вечеряли скромно, зате багато колядували. Наступного дня розбредалися снігами врізнобіч, бо зрадники навели на повстанський постій енкаведистів.

Чабан у складі куреня Недобитого рухався на Жаб’є, де лісові нетрі давали прихисток повстанським відділам. У Ясенові провідника звалила підступна недуга. Станичний заопікувався хворим. Зв’язкові відвели провідника до хатини, що, наче орлине гніздо, тулилася до скелі на неприступній кручі над Черемошем. Там добродушні старенькі господарі кілька днів терпляче витягали молодого розвідника з лабет смертельної гарячки, відпоюючи його наварами з різнозела. Невдовзі хворого перенесли до свіжоспорудженої криївки над урвищем. У надійному підземеллі нерідко знаходили прихисток від більшовицьких наскоків і сусіди. Незважаючи на глибокі ранні сніги, досить часто бували тут і облавники. Під землею було чутно стукіт над головами, приглушені грубим шаром ґрунту й каміння команди. До облав додавався повальний тиф, який безжальністю в нищенні повстанців анітрохи не поступався енкаведистам.