Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:
VII
«Се, ма­буть, Рутсько­му, [79] так як Потію, Дає ко­роль чу­же доб­ро й над­баннє… Та є в нас чим йо­го тур­ну­ти в шию І ни­зо­ве ку­пи­ти ота­маннє. Святі отці пе­чорські та Ус­пеннє, [80] Наш древній об­раз, тем­ний, чу­дот­вор­ний, Не през­рять на­шо­го до них мо­лен­ня, Коли б ізнов на нас прий­шов день чор­ний… Втікатимеш од нас, ву­жа­ко ти про­вор­ний!»

79

– Рутський Веніамін (Йосип) (1574-1637) - київський уніатський митрополит з 1613 до 1637 pp. У 1628 p. провів реформу василіян, установивши центральну управу чину.

80

– Успеннє - Тобто Успення Божої Матері. Після вознесения на небо Ісуса Христа його мати постійно перебувала у пості і молитві з надією побачити сина. День її смерті був призначений самим Богом. Її тіло поховали поблизу Єрусалима в Гефсиманії. На третій день, коли апостол Хома підійшов до гробу, тіла її вже там не було. Церква вірить, що Матір Божу взято на небо. Саме свято Успення відоме з часів раннього християнства. Святкується 15 серпня за ст. ст. Йому передує двотижневий успенський піст.

VIII
Так по­шеп­том ченці ксьондза віта­ють, Що справді, мов той вуж, між ни­ми в'ється… До нього повні куб­ки ви­хи­ля­ють. Він, мов сріблом дзве­нить, сміється… «Се мій реч­ник, - про­мо­вив пан Брольницький, - Бо я по­сольських прав не ро­зумію. Я каш­те­лян і рай­ця ко­ролівський, Но ра­яти в обозі тільки вмію, А в спра­вах по­тай­них ту­ма­ном ту­манію.
ІХ
Хоч мій отець на По­лоцькім вла­дицтві Давно мені нагрів був місце теп­ле, Та ні, не­хай в цер­ков­но­му дідицтві Кунцевич [81] в дзво­ни дзво­нить, в би­ло клеп­ле; А я ме­чем во­лю собі дзво­ни­ти, Як славні пра­щу­ри мої дзво­ни­ли, Що за­мок наш, Брольник Ве­ли­кий, Від Ба­тия [82] над мо­рем бо­ро­ни­ли І флот йо­го з гар­мат роз­би­ли й по­то­пи­ли».

81

– Кунцевич Йосафат (Іван) (1580 - 1623) - релігійний діяч, активний захисник і прихильник унії. Ставши в 1618 р. архієпископом полоцьким, домігся підпорядкування своїй владі всіх православних церков і монастирів. У листопаді 1623 р. православні жителі Вітебська напали на його будинок і убили Кунцевича, а труп кинули в Двіну. Похований в Полоцьку. Папа Пій ІХ у 1867 р. зарахував Кунцевича до святих, проголосивши його патроном для Русі і Польщі.

82

– Батий (Бату, Саїн-хан; 1208-1255) - монгольський хан і полководець, онук Чінгізхана. В 1236-1243 pp. здійснив похід до Східної та Центральної Європи. В 1239 p. зруйнував Переяслав і Чернігів, 1240 p.- Київ. З 1243 р. хан Золотої Орди.

Х
«Оце ж то й го­ре, що місця в вас гріють На всі вла­дицт­ва та й архіманд­ритст­ва І всо­биці між Рус­сю й Рус­сю сіють По хи­жо­му на­ка­зу єзуїтства», - Так відка­зав пос­лові Пле­те­не­цький, [83] Колись юр­кий мар­ша­лок повіто­вий, Тепер свя­тий архіманд­рит Пе­чорський, До бою за своє доб­ро го­то­вий, Як се по­ка­зує й покій йо­го сто­ло­вий.

83

– Плетенецький Єлисей Михайлович (1554 - 1624) - український церковний культурний і громадський діяч. З 1599 p. архімандрит Києво-Печерської лаври, повернув лаврі земельні володіння, відібрані польською владою. Відкрив Києво-Печерську друкарню (1615) і надрукував 11 видань. Брав участь у церковному соборі 1596 p. у Бресті, де виступав проти унїї.

XI
Скрізь по стінах Тра­пез­ної світлиці Під скле­пом ста­росвітської будівлі Пищалі се­мип'ядні, гаківниці, Луки, са­гай­да­ки, шаблі висіли. Бо й Тур-архіманд­рит [84] хо­див вой­ною З ко­зацт­вом гро­шо­вим в Лит­ву шу­ка­ти Печорського над­бан­ня, і свя­тою Підмогою Пре­чис­та Бо­жа Ма­ти Дала йо­му доб­ро своє в ляхів од­ня­ти.

84

– Тур Никифор (?-1599) - архімандрит Києво-Печерської лаври з 1593 p. Один із активних противників Брестської унії в 1596 p.

XII
А Пле­те­нецький Єли­сей по­туж­но Успенія свя­то­го «хліб ду­хов­ний» Хранив і бо­ро­нив. Сто­яли друж­но Ченці та ко­за­ки за чин цер­ков­ний, За ту бла­го­чес­ти­ву древ­ню віру, Котра нічо­го більш не ви­ма­гає, Як пліндру­ва­ти вся­ко­го невіру І кож­но­го, хто лишні гроші має, Та з єзуїта­ми й ля­ха­ми нак­ла­дає.
XIII
Поглядує на нього Обор­ницький З-за куб­ка срібно­го, мов лис хвос­та­тий, Не знає, що ска­за­ти пан Брольницький, Посел, на ро­зум ду­же не­ба­га­тий. «Вельможний па­не мій архіманд­ри­те!
Озвавсь реч­ник.
– Не час про те га­да­ти,
Як нам «хліби ду­ховні» поділи­ти, і По правді «сто­лиці» по­роз­да­ва­ти І над­ба­не з ми­рян доб­ро по­па­юва­ти.
XIV
Не час і не по­ра: бо з-за Ду­наю Погрожує, мов Бо­жий суд, руїна І на­шо­му, і Дніпро­во­му краю… Заллється по­лом'єм вся Ук­раїна, Почезнуть се­ла й го­ро­ди з церк­ва­ми, В мо­нас­ти­рях медів не бу­дуть пи­ти, І там, де ми бесідуємо з ва­ми, По пуст­ках со­ви тільки бу­дуть ви­ти Проміж німих мо­гил свої пісні кви­ли­ти».
XV
«Сіль на язик тобі! Пе­чи­на в зу­би!
Гукне ста­рий чер­нець, ру­дий і си­вий, Обтерши чор­ною по­лою гу­би.
Що се нам лях про­ва­дить не­чес­ти­вий?» І, мов дріму­чий бір, за­ко­ли­ха­лись Чернечі го­ло­ви під намітка­ми, У пеклі тка­ни­ми. Ченці шеп­та­лись Один з од­ним, не­мов ду­би з ду­ба­ми Або роз­пат­лані вночі відьми з відьма­ми.
XVI
Ворожий дух між Рус­сю і ля­ха­ми, «Лукавий» дар гни­лої Візантії, Владикував над ни­ци­ми ума­ми І в ду­шах покріпляв інстинк­ти злії. За куб­ка­ми со­лод­ки­ми сиділи, А д' сер­ця кров не­доб­ра при­ли­ва­ла, І, мов вов­ки, із-за пеньків гледіли… Гостей та­ка ж не­на­висть роз­би­ра­ла, А шлях­та мо­ло­да аж ша­бельки стис­ка­ла.
XVII
Один реч­ник, як місяць по­над хма­ри, Угору над тем­но­тою здіймав­ся. Достав з ки­шені срібні оку­ля­ри, Надів, блис­нув і мовч­ки осміхав­ся. Йому Брольницький по­дає ци­ду­лу, Інструкцію ре­ко­му ко­ролівську, Читає він, по­чав­ши з ар­ти­ку­лу Про ту спа­сен­но-муд­ру власть попівську, Що вміє ко­за­ка гнуз­да­ти ма­ца­пу­ру.
XVIII
Поделиться с друзьями: