Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Михайло Драй-Хмара
Шрифт:

5) Говірка с. Малих Канівців Золотон[іського] пов[іту] на Полтавщині.

6) Качич-Міошич і його роля в історії сербо-хорватського письменства («Записки Кам’ян[ець]-Под[ільського] унів[ерсите]ту», т. II).

М. Драй-Хмара

II

14 вересня 1929 р.

Curriculum vitae

Народився р[оку] 1889 в с. Малих Канівцях Чорноб[аївського] р[айону] на Шевченківщині. Син селянина. Учився спочатку в сільській, а потім у міській повітовій школі. Р[оку] 1906 вступив, як стипендіат, до Колегії П. Галагана, де вчився протягом чотирьох років. Закінчивши Колегію, подався на історично-філологічний факультет Київського університету, який закінчив р[оку] 1915.

Бувши студентом, чотири роки працював у «Семинарии рус[ской] фил[ологии]» акад[еміка] Перетца, де зачитав три реферати (див. «Сем[инарий] рус[ской] филологии]». К., 1912, стор. 31). Р[оку] 1913 був відряджений за кордон для наукової праці в бібліотеках Загреба, Београда та Будапешта. Наслідком цього була моя робота «Razgovor ugodni Kaci'ca-Miosi'cа», за яку Історично-філологічний факультет Київського університету нагородив мене золотою медаллю.

Р[оку] 1915 я був залишений при Університеті, щоб готуватися до професорського звання. Бувши професорським стипендіатом, працював у Петрограді під керівництвом акад[еміка] Шахматова та проф[есора] Бодуена де Куртене. Повернувшися р[оку] 1917 на Україну, читав лекції з української літератури на учительських курсах у Кам’янці[-Подільському], Ольгополі та Гайсині. Р[оку] 1918 мене обрано на катедру слов’янознавства при Кам[’янець]-Под[ільському] університеті, де я пробув аж до 1923 р. Протягом п’ятьох років я там зачитав такі курси: історія польської мови та літератури, історія чеської мови та літератури, історія сербської мови та літератури, історія болгарської мови та літератури, стародавня слов’янська мова, слов’янознавство, історія української мови тощо. Р[оку] 1920 я був за редактора «Записок Кам[’янець]-Под[ільського] університету», а р[оку] 1921—[19]22 – за декана факультету соц[іально-] гум[анітарних] наук. Р[оку] 1923, коли при Кам[’янець]-Под[ільському] ІНО була відкрита науково-дослідча катедра історії та економіки Поділля, я брав участь у роботі цієї катедри, керуючи секцією мови та літератури.

Бажаючи інтенсивніше працювати на науковому полі, я переїхав р[оку] 1923 до Києва. Протягом п’ятьох років я працюю тут при науково-дослідчій катедрі мовознавства, керую й семінаром польської та чеської мови й літератури. Р[оку] 1924—[19]25 я працював у Комісії для складання словника живої української мови (див. передмову до другого тому «Рос[ійсько]-укр[аїнського] словника».

Поруч з науковою працею я проваджу тепер і педагогічну: читаю українознавства в КСГІ, де маю посаду нештатного професора першої групи.

Протягом останнього десятиріччя не раз брав участь у громадській праці: р[оку] 1922-[19]23 був за голову місцевкому при Кам[’янець»]-Под[ільському] ІНО; тоді ж працював у профспілці «Робос» як представник кам[’янець]-под[ільських] вишів; останніми часами прочитав чимало лекцій з історії української та білоруської літератури в місцевкомах ВУАН, КМІ, КСГІ, Д[ому] уч[ених], у військовій школі ім. Каменєва та на вчительських з’їздах (з доручення СНР); цього року брав участь у літературній комісії при Домі учених, виступаючи з доповідями літературного характеру.

М. Драй-Хмара

14/ІХ-[19]29 р.

Поезії

Збірка «Проростень»

(1919–1926)

«Під блакиттю весняною…»

Під блакиттю весняноюсушить березень поля,і співає підо мноюочервонена земля.Був там гроз кривавий подих,дощ топив людей, звірят, —та із нурт із темноводихвирнув новий Арарат.І дзвенять стожарно дуги:мир хатам убогим! мир!Вже ніхто не візьме вдругевас в невольницький ясир!Вітер, вітер з хмарних кубків…Став ковчег посеред гір,і, як Ной, я жду голубки:хочу вийти на простір!

1922

«Розлютувався лютий надаремне…»

Розлютувався лютий надаремне:скоро з стріх закапає вода,вийде в поле віл під’яремний,і я помандрую, як Сковорода.Передо мною відкриті всі дороги(не обмину й мишачої нори) —понесу в саквах своїх убогихсіромахам на вихліб дари.Бідний сам, я не йду на хитрі влови:з серця в серце наллю я пісень, —хай і в них блакитніє новий,осяйний, безсмертний день!

1922

«Ще губи кам’яні…»

Ще губи кам’янідахів високихпожадливо бузу татарську ссуть1,ще безматень2 у вульні3 велетенськімне зворухнувся:грузно спить,—а вженабряклими повіками за містомморгає хтосьі пальцями нервовопо ринві стукотить.Бульвари.Сніг таранкуватий —як стародавній мармур,а коло прикорнів чорніє:провалились рани…І сльози(не мої – дубів померклих)моє обличчя й руки кроплять.Чого ви плачете, незрячі?Нехай брудною дергою4вкривається дорога,нехай замість блакитівисне повсть,—та вірте:скоро, скородо нас веселик прилетить,і ще послухаєм музик,коли і в хаті найбіднішій,і в найубогішім кварталі,і в кожнім місці,в кожнім серцізаквітнуть сонячні троянди.Ґринджоламимовчазнокожух проїхав.

1923

«Я полюбив тебе на п’яту…»

Я полюбив тебе на п’яту,голодну весну: всю – до дна.Благословив і путь прокляту,залиту пурпуром вина.Орлицею на бій летілати, добросерда, а не зла.Я бачив кров на юних крилахі рану посеред чола…І знов горбатіла Голгота1там, де всміхалися лани,вилазив ворог на ворота,кричав: розпни її, розпни!І гіркоту цієї мукипили ми з повного відраі, мовчки поєднавши руки,були як брат і як сестра.

1924

«На горі розцвітає яблуня…»

На горі розцвітає яблуня,розцвітає білим шатром.Вітер їй: – Стережись! назваблювання,на чари твої – буруном!А вже небо в квітчастих паволоках:хмарна галич біду пасе.Ой, ярує вітер в червоних таволгах1:як зірветься – ввесь цвіт знесе!

1919

«Горять священні орифлами…»

Горять священні орифлами1революційної весни.Ми ждем і вірим коло брами.Горять священні орифлами,і сонце в грудях і над нами,і сонцем заквітчались сни.Горять священні орифламиреволюційної весни.

1924

«Мене хвилює синій обрій…»

Мене хвилює синій обрій

і вітер весняний, рвачкий,що всі думки мої недобрірозмає, як пухкі хмарки.І синявою молодоюсповняється ущерть душа…Он журавлі понад грядоюназустріч з вирію спішать.Не треба дум, вагань не треба:трудний до сонця переліт, —та в голих, у безлистих вербахвже грає вітер на весь світ!

1925

«Долі своєї я не кляну…»

Долі своєї я не кляну:бути луною, будить луну.Віршником був я рунних полів —гнівом на дуків дух мій горів.Пісня – посестра, степ – побратим, —вольная воля трьом нам усім.Двічі я зрадив ніжну сестру.Потім побачив: без неї умру…Втретє ми стрілись на чужині,як запалали перші огні,і положили святий зарік —не розлучатись навік.Брате мій, сестро, любі мої,вітер жене нас у дивні краї.З вітром ми щирі: вітер – наш друг, —хто цей розірве четверокруг?Я і посестра, вітер і степ —ніжність і воля, сила і креп1.Бути луною, будить луну, —долі своєї я не кляну.
Поделиться с друзьями: