Москва Ординська
Шрифт:
Дуже потужно брехала ВРЕ щодо монголів і Чингісхана.
Скажемо кілька слів про меркитів — плем’я, яке теж взяло участь в обрані Темучина на трон Великого Хана у 1206 році.
Ось що пише з цього приводу казахський історик Калібек Даніяров, між іншим, виходець із давнього роду найманів:
«Слово “меркит” состоит из коренных казахских слов, и нет никакой необходимости доказывать его казахское происхождение. Меркиты совместно с киятами, найманами, кереитами образовали первое государство Чингисхана и в связи с этим оказались в центре исторических событий того периода. Из меркитского подрода Акнур происходит мать Чингисхана — Оян» [28, с. 186-187].
Така історична достовірність щодо обрання Темучина на посаду Великого Хана казахськими родами киятів, киреїтів, найманів і меркитів.
Наостанок звернімо увагу на таке тенденційне явище російської науки як викривлення тлумачення тюркських слів. Отже, усі племена, які створили у 1206 році державу на чолі з Чингісханом, належали до тюркомовних казахських племен. Вони послуговувались тюркською мовою, так званою «уйгурицей», ще з тих далеких часів.
То ж російська наука, перекладаючи давні тексти, мала б використовувати цілковито тюркську термінологію та методи її подання. Однак свідомо цього не робила і подавала матеріал у викривленій промонгольській стилістиці.
Казахи ніколи не вимовляють: Джэбэ (полководець), Джэзказган (місто), а говорять — Жебе, Жезказган тощо. Сотні років нас привчали до хибної вимови слів, невластивої національному носієві. Замість літери «ПІ», вживаної в казахській мові, московити веліли писати «Ч», на кшталт китайської вимови. Не будемо заглиблюватись у цю тему. Тут є багато, про що говорити. Усе те робилося заради єдиної імперської мети: переконати світ, що тюркський етнос не мав жодного відношення до створення імперії Чингісхана.
За велінням «товарища Сталина» у передмові до першого тому «Збірника літописів» професор І. П. Петрушевський писав:
«Нечеткая и путанная терминология у Рашид-ад-дина и у некоторых других авторов того времени используется зарубежными лжеучеными-расистами для построения великодержавных пантюркистских “концепций”» [13, т. 1, кн. 1, с. 29].
Отакий російський державний націонал-шовінізм: Москва має право на свої великодержавні концепції, а іншим — зась. Хоча у ті часи ця російська «концепція» носила ім’я — комунізм московського штибу.
Якщо академік А. А. Ромаскевич у 1941 році ще тримався думки про велич праці Рашид-ад-діна і писав: «Це величезна історична енциклопедія, якої в середні віки не було в жодного народу ні в Азії, ні в Європі» [13, т. З, с. 7], то у 1964 році І. П. Петрушевський, посилаючись на «товариша Й. В. Сталина», уже мав цілком протилежну думку.
Кожне світове історичне першоджерело смертельно небезпечне для «московської концепції» подання історії Золотої Орди та місця в ній Московії.
Великий історик і свідок минулого Рашид-ад-дін (1247— 1318) у своїй знаменитій праці «Збірник літописів» розмежував тюркські й монгольські роди. Тому в Російській імперії до цього часу не видали його другий і третій томи праці. І можна лише здогадуватись, скільки брехні понакидали московські так звані історики до першого тому «Збірника літописів».
2
Користуючись «Збірником літописів» Рашид-ад-діна, спробуємо придивитись до тюркських племен кінця XII—XIII століть, відсіваючи зерно від полови, тобто відмежовуючись від очевидних московських вигадок.
Слід визнати, що російські професори, перекладаючи з іранської (перської) мови працю Рашид-ад-діна, внесли до неї значний «доважок брехні», як у сам каркас оповіді, так і у структуру побудови книги, зневаживши компоновку оригіналу:
«Оглавление:
Эта благословенная книга, называемая “Сборник летописей”, изложена в трех томах» [13, т. 1, кн. 1, с. 53].
Не будемо розглядати всі розділи першого і другого томів книги, тому що у Рашид-ад-діна цей матеріал займає багато сторінок. Звернімось безпосередньо до третього тому.
«Третий том посвящен картине (или изображению) (всех) поясов света, путям в (разные) государства и (их) расстояниям, в мере возможности проверенным и уточненным. То, что перед этим знали об этих государствах (и странах), (какие) подробности занесены (о них) в (разные) свитки, что нашли (о них) в своих книгах мудрецы и ученые, люди Индии, Южного и Северного Китая, Франки и другие, — все это после проверки изложили и занесли в этот третий том как вкратце, так и в подробностях» [13, т. 1, кн. 1, с. 56].
Російська влада заборонила знайомити нас із цим матеріалом, мовляв, у ньому немає нічого цікавого. Хоча перший том книги Рашид-ад-діна розтягла аж на чотири книги.
Ось свідчення академіка А. А. Ромаскевича, який працював у 1936—1941 роках над книгою Рашид-ад-діна:
«В настоящее время (Ромаскевич закінчив писати свою передмову 10 червня 1941 року.—В.Б.), когда волею партии и правительства дело изучения прошлого, дело исторического исследования получило должное направление (запам’ятайте: «направление».—В.Б.) и широкое развитие, “Сборник летописей”, — этот выдающийся памятник историографии Востока, — не мог быть забыт, и Институт Востоковедения Академии Наук СССР в 1936 г. включил в план своей исследовательской работы издание, перевод и комментарии первой части труда иранского историка… Вопрос об издании второй части… хотя и обсуждался, но пока еще окончательно не решен…
Издаваемая часть разбивается на три тома (це тільки перший том книги Рашид-ад-діна.—В.Б.)… Распределив материал согласно вышеуказанной схеме, мы выпускаем в свет прежде всего III том (тобто завершальну частину першого тому книги Рашид-ад-діна.—В.Б.)» [13, т. З, с. 8—9].
Отож, перший том розділили на чотири книги. І лише у 1946 році Академія наук СРСР «розродилася» третім томом. Книги перша і друга першого тому (кожна окремо) з’явились тільки у 1952 році, а другий том — у 1960 році.
Надзвичайно ретельно фільтрували матеріал книги, хоча він був повністю підготовлений до друку в 1941 році академіком А. А. Ромаскевичем.
Ще в 1952 році редактори першої книги першого тому пообіцяли всім, нерозумним, вчинити лікбез:
«В IV том (збирались і його видати.—В.Б.)… войдут археографический, историко-географический и терминологический комментарии… и приложения к изданию — исторические карты» [13, т. 1, кн. 1, с. 5].
Московити вкотре замість оригіналу Рашид-ад-діна збирались «нагодувати» людей фальшивкою. Це вони обіцяли зробити ще за життя «товарища Сталина». І, напевно, так би й сталося, якби Сталін прожив ще з десяток років. Однак той помер у 1953 році, і настала, як говорив Ілля Еренбург, «хрущовська відлига». Тож багато істориків із комісії, яка працювала над книгою Рашид-ад-діна, відмовились іти на відверту фальсифікацію матеріалу.
І тоді більшовицька московська влада вчинила як завжди: заборонила опрацьовувати другий і третій томи книги і видавати будь-які мапи, пов’язані з книгою «Збірник літописів». Пояснила так: «материал не представляет интереса».
А щоб зрозуміти, про що йдеться, нагадаємо зміст другого тому Рашид-ад-діна:
«Вторая глава (другого тому.—В.Б.) излагает в подробном виде историю каждого народа из (числа) народов, населяющих обитаемую часть мира… до сего времени предшествующие государи и историки этой страны такою историей не располагали и не знали о подобных делах. В эту же августейшую эпоху, в соответствии с указаниями государя ислама, извлекши пользу из всех книг каждого народа и привлекши ученых каждой народности, по мере возможности подвергши проверке полученные этим путем сведения, — была написана (настоящая книга)» [13, т. 1, кн. 1, с. 56].