Чтение онлайн

Я знову спрямував лупу на третю праворуч вівцю. Придивився уважно й помітив посеред її спини блідаву пляму — наче від розлитої кави. Пляма була розпливчаста і невиразна, а тому здавалася чи то подряпиною на плівці, чи то невеликим обманом зору. А, може, справді хтось ненароком хлюпнув кавою цій вівці прямо на спину.

— На спині — начебто бліда пляма.

— Не проста пляма, а зіркоподібна, — сказав чоловік. — Порівняй з оцим.

Чоловік вийняв з конверта аркуш паперу й передав мені. То була копія малюнка із зображенням вівці. Зроблена жирним олівцем, із слідами пальців по краях. Виведена невмілою рукою, вона, однак, збуджувала уяву. З незвичайною старанністю були відтворені всі її дрібні деталі. Я порівняв вівцю на фотографії з вівцею на малюнку. Безперечно, це була та сама вівця. Зіркоподібна пляма на спині вівці з малюнка відповідала плямі на вівці з фотографії.

— А тепер — оце, — і чоловік вийняв з кишені і передав мені запальничку. Масивну запальничку «Дюпон», зроблену на замовлення із срібла, з таким же овечим гербом, який було викарбовано в автомобілі. На срібній вівці чітко проглядала зіркоподібна плямка.

У мене трохи заболіла голова.

— Недавно я розповідав тобі про посередність, — вів далі чоловік. — Звісно, не для того, щоб осуджувати твою посередність. Просто я хотів сказати, що весь світ — суцільна посередність, а тому і ти як його складова частина — теж посередність. Чи ти так не вважаєш?

— Не знаю…

— Світ — посередність. У цьому немає жодного сумніву. Та чи на самому першопочатку світ був посередністю? Ні, не був. Першопочаток світу — хаос, а хаос — не посередність. Світ почав сходити на посередність після того, як людство відділило засоби виробництва від повсякденного життя. Посередність утвердилася завдяки тому, що Карл Маркс придумав поняття пролетаріату. Ось чому сталінізм тісно пов’язаний з марксизмом. Я поважаю Маркса. Бо він — один з нечисленних геніїв, чия пам’ять простягалася до первісного хаосу. У тому ж розумінні поважаю Достоєвського. Однак марксизму не визнаю. Занадто багато в ньому посередності.

Чоловік видав у глибині горла якийсь звук.

— Зараз я розмовляю з тобою надзвичайно відверто. Цим я віддячую тобі те, що і ти був недавно зі мною відвертий. І от я вирішив відповісти на твої так звані наївні запитання. Однак коли я скінчу на них відповідати, в тебе залишиться дуже обмежена свобода вибору. Я хочу, щоб ти це добре затямив. Коротко кажучи, ти підняв ставку. Згоден?

— А хіба в мене є інший вибір?

— Зараз у цьому особняку вмирає старий чоловік, — сказав секретар. — Причина цього відома. Велетенський згусток крові всередині мозку. Такого розміру, що мозок здеформувався… Що ти знаєш з нейрології?

— Майже нічого…

— Якщо говорити просто — кров’яна бомба. Кровообіг блокується і спричиняє набряк. Схожий на змію, яка проковтнула м’ячик для гольфу. Якщо такий набряк прорветься, мозок перестане функціонувати. Однак про операцію мови не може бути. Досить найменшого подразнення — і бомба вибухне. Інакше кажучи, якщо мислити реалістично, то нічого не залишається, як дожидати смерті. Смерть може настати через тиждень або через місяць. Цього ніхто не знає.

Секретар стиснув губи і повільно видихнув повітря.

— В його смерті не було б нічого дивного. Все-таки вже старий, та й хвороба добре відома. Одне дивує: як це йому вдалося дожити дотепер?

Я зовсім не розумів, що він хоче сказати.

— Справді не було б ніяким дивом, якби він помер тридцять два роки тому, — вів далі секретар. — Або і сорок два роки тому. Цю гематому вперше виявили американські лікарі, які проводили медичне обстеження воєнних злочинців класу «А». Це було восени 1946 року, напередодні Токійського трибуналу. Побачивши рентгенівський знімок гематоми, лікар зазнав справжнього шоку. Бо життя людини з такою велетенською гематомою в мозку — і до того ж набагато активніше, ніж звичайних смертних — не мало прецедентів у медичній практиці. Тому пацієнта перевели з в’язниці в Сугамо до лікарні святого Луки, реквізованої під військовий шпиталь, де він отримав ретельне медичне обстеження.

Обстеження тривало цілий рік, але врешті-решт нічого не з’ясувало. Хіба те, що пацієнт може в будь-яку хвилину померти, а саме його життя — просто диво. Однак і після цього він усе ще жив без жодних ускладнень і на повну силу. Його мозок працював так само справно, як у кожної нормальної людини. А чому — незрозуміло. Справжній глухий кут. Бо людина, яка теоретично мала б померти, й далі жила та ходила по цій землі.

Однак кілька специфічних симптомів все-таки вдалося помітити. Наприклад, сильний тридобовий головний біль через кожних сорок днів. За свідченням самого хворого, цей біль почався в нього 1936 року, що дало підставу вважати цей рік часом виникнення гематоми. Біль був нестерпний, і пацієнтові вводили болезаспокійливі препарати. Коротко кажучи — наркотики. Вони справді зменшували біль, але натомість викликали дивні галюцинації, щільно насичені образами. Що саме хворий відчував при цьому — відомо лише йому, але, без сумніву, ці відчуття не були приємними. Докладний опис галюцинацій зберігається в архівах армії США. Лікарі справді все ретельно зафіксували на папері. Я незаконним чином добрався до цих документів і кілька разів перечитав їх. Написані сухою офіційною мовою, вони, однак, мене дуже вразили. Навряд чи знайдеться людина, яка могла б витерпіти такі галюцинації періодично протягом тривалого часу.

Чому вони виникали — не розумів ніхто. Висловлювалися припущення, що, можливо, біль — це реакція організму на періодичні викиди енергії гематомою. Отож коли больова блокада знімалася, енергія гематоми, спрямована безпосередньо на окремі ділянки мозку, збуджувала їх і породжувала згадані галюцинації. Ясна річ, це була тільки гіпотеза, але нею зацікавилися у штабі армії США. І почалися тоді копіткі розслідування. Особливо таємні розслідування американської розвідки. Навіщо американська розвідка взялася з’ясовувати природу гематоми приватної особи — і досі незрозуміло, але в цьому зв’язку можна висунути кілька версій. Перша версія — що під виглядом медичних досліджень приховувалося збирання інформації вельми делікатного роду. Інакше кажучи, йшлося про захоплення шляхів передачі розвідувальної інформації та опію в Китаї. Бо внаслідок затяжних поразок Чан Кайші американці поступово втрачали корисні «зв’язки» в цій країні. Вони жадібно прагнули заволодіти контактами, які Шеф тримав у голові. За допомогою офіційного допиту цього досягти не можна було. Фактично після низки таких досліджень Шефа випустили з в’язниці без жодного суду. Є всі підстави думати, що мала місце таємна оборудка. Свобода — в обмін на інформацію.

Друга версія: американці хотіли розкрити природу взаємозв’язку між ексцентричністю Шефа як вожака правих і гематомою. Я ще розкажу тобі про це пізніше, бо це справді цікавий задум. Та я сумніваюся, чи вони що-небудь дізналися. Хіба можна було щось розкрити, якщо саме життя Шефа залишалося таємницею? Допомогти в цій справі, звісно, міг лише анатомічний розтин черепа. Отже — знову глухий кут.

Третя версія пов’язана з «промиванням мозку». З припущенням про те, що певні галюцинації можна викликати, спрямовуючи на мозок спеціальні імпульси подразнення. За популярною в той час гіпотезою відомо, що саме тоді американці організували групу фахівців для дослідження можливостей «промивання мозку».

Яку з трьох можливостей використала американська розвідка — невідомо. Як і те, яких висновків вона дійшла. Все це поховано в історії. Правду знає лише купка тодішніх американських офіцерів високого рангу і сам Шеф. Про це Шеф досі нікому, включно зі мною, не розповідав і, мабуть, ніколи в майбутньому уже не розповість. А тому все, що ти почув від мене зараз, — лише припущення.

На цих словах чоловік замовк і тихо відкашлявся. Скільки часу минуло відтоді, як я зайшов у кімнату, — я навіть не здогадувався.

— Однак я таки дещо дізнався про час виникнення гематоми, тобто про події 1936 року. Взимку тридцять другого року Шефа арештували за співучасть у вбивстві відомого політичного діяча. У в’язниці він просидів до червня тридцять шостого. З тамтешніх документів і записів про медичне обстеження, а також з принагідних розповідей самого Шефа виходить, що незабаром після ув’язнення його напало страшне безсоння. Не просте, а дуже небезпечне. Протягом трьох-чотирьох діб, а іноді цілий тиждень підряд він не змикав очей ні на мить. У ті часи від політичних злочинців поліція домагалася визнання провини тим, що не давала їм спати. Допит Шефа був особливо суворий, оскільки його справу пов’язували з боротьбою між фракцією Імператорського шляху і фракцією Контролю [13] . Досить було в’язневі на мить заснути, як його обливали водою, били бамбуковими палицями, засліплювали яскравим світлом і таким чином проганяли геть усю сонливість. Після чотирьох місяців таких тортур люди здебільшого сходили нанівець. Нерви руйнувалися настільки, що в’язень уже не міг спати. Він умирав або божеволів, або зовсім відучувався спати. Шеф пішов останньою дорогою. А повністю позбутися безсоння йому вдалося аж весною тридцять шостого. Саме тоді, коли утворилася його гематома. Як ти гадаєш, про що це свідчить?