Чтение онлайн

«Микула — молодець, учитель — те, що треба. Такі рідко трапляються, тому особливо на цьому наголошую».

«Схоже на те, що цей дженджик з 2-Б, якого Адам замкнув тоді в землянці, привселюдно заявив, що незабаром хай дехто начувається… Це— камінчик у наш город. Налякали, де ж пак… хіба що страхополоха Казика. В усякому разі побачимо, що з того вийде…»

«Спеціальний запис: я повинен присвятити Варшаві особливі урочисті, святі години роздумів. Колись я бачив знімки руїн, слухав різні розповіді, читав книжки й статті, але про це не напишеш і не розкажеш. Минуло вже майже три роки від часу визволення столиці… вже три роки! Ні, не вмію, не можу говорити. Уламки, руїни, кладовище будинків, пекло нищення… що там робилося!

Сьогодні я можу ствердити, що взагалі не пережив війни. В порівнянні з тією варшавською трагедією події в Красноставі — гарна романтична казочка. Уламки, руїни, уламки, руїни… жах! Набудували трохи нових будинків, але стоять вони, наче на кладовищі. Треба про все це добре подумати».

«Повідомлення в останню хвилину: одержав записку від Магди. Витримав і не відповів. Перемога за мною. Записка трохи дивна. Якась бабська таємничість: «Справа дуже важлива. Для тебе і для твоїх товаришів. Я вірю у Справедливих. Вірю в їхню силу. Хочеш дізнатися про велику таємницю?» Бреше, мабуть. Певне, шукає нагоди помиритись. Я сердитий на Магду вже чотири місяці. Правду кажучи, на неї гніваються всі Справедливі. Адже Магда сказала Адамові, що Ліпка не вміє культурно поводитись. Адам тримав язик за зубами аж доти, доки Магда заявила Ліпці, що Гаєвський задирає носа і взагалі корчить із себе велике цабе. Богдан сказав про це Гаєвському, а Гаєвський відразу взяв реванш: не вмієш, мовляв, культурно поводитись, гірше того — ніколи не носиш з собою носовичка. Пекло зчинилося. Конфлікт із Магдою на цьому не скінчився: я з радістю переказав Качурові, що Магда назвала його занудою над занудами. А Качур на це: «А мені вона сказала, що твої вірші — вершина графоманії і що ти ніколи не напишеш нічого путнього, бо письменником треба народитись. А ти — класичний приклад нездари…»

Я поклявся собі: Магда для мене не існує. Лукава істота. Зла, підступна… Подумати тільки — колись я писав на її честь поеми. Який жах! Яка наївність! Благородна спроба виправдати Магду: хіба ж можна бути порядною людиною, коли ходиш до 2-Б класу? До цього жахливого класу, який давно треба розігнати або вислати на тяжкі каторжні роботи. Сторож Миколай не завжди виголошує золоті думки. Особливо коли йдеться про мене. Але його оцінка 2-Б просто-таки геніальна й заслуговує на широке розповсюдження. Сторож Миколай, наприклад, каже, що учні 2-Б — це збіговисько наймерзенніших типів у світі. Порівняти їх можна хіба що з печерними людьми. І серед таких дикунів перебуває Магда… Тож чи варто дивуватися, що вона стала на них схожа? Якби Магда погано вчилася, можна було б сподіватись, що вона залишиться на другий рік і, отже, опиниться в нашому достойному товаристві. На жаль, вона вчиться цілком пристойно, тож розраховувати на це нема чого.

Пропоную висунути таке гасло: «Геть 2-Б! Жоден громадянин нашої країни не повинен підтримувати особистих контактів з троглодитами, вождем яких є капітан Антось!»

Додаткові зауваження щодо Магди: «Геть Магду! Не варто звертати уваги на її таємничі листи. Не треба ходити на будь-які побачення з цією істотою, котра підтримує товариські контакти з троглодитами!»

Урочисті клятви, складені опівночі: «На побачення я не піду. Записку від Магди порву! На побачення не піду. Записку від Магди порву! Честь — річ свята. Ніколи! Нізащо! Крапка».

Вже з цих гарячих клятв і присягань, записаних у блокнот, легко зробити висновок, що Ягелло з’явиться на побачення з Магдою дуже пунктуально. Суто особистого характеру записи робилися в блокноті з глибокою надією на те, що колись він потрапить до рук істориків. Історики поставлять перед собою запитання: який був вплив великого Ягелла на діяльність Спілки Справедливих? Отож треба зробити все можливе, щоб показати: вилив був колосальний. Справедлива, принципова позиція, залізна воля, наполегливість і нещадність — ось риси характеру неперевершеного Ягелла.

Але в приватному порядку можна собі дозволити піти на деякі поступки. Історія історією, а цікавість цікавістю. Магдин лист і справді інтригує. Можна й далі гніватись на цю дівчину, але водночас можна з’ясувати, що криється за словами: «Я вірю в Справедливих. Вірю в їхню силу. Хочеш дізнатись про велику таємницю?» А може, в його руках опиняться справи, які затьмарять усі дотеперішні успіхи Адама й Богдана?

Щоб остаточне рішення, яке мало бути прийняте, не здавалось легковажним і поспішним, Ягелло провів ще коротку боротьбу із собою, потім напустив на себе неприступність і бічними вуличками почимчикував на побачення з Магдою. У думках він назвав Магду лукавою супротивницею, якоюсь мірою зобов’язуючи й нас до того, щоб і ми, принаймні найближчим часом, вживали саме це визначення.

Отже, лукава супротивниця чекала на Ягелла неподалік од старого млина над непоказною річкою Кавенкою.

— Я прийшов…— офіційним тоном заявив Ягелло, стараючись, Щоб його обличчя зберегло похмурий вигляд.

— Я це помітила, — усміхнулася лукава супротивниця, легковажно вмощуючись на струхлявілому поруччі, що кожної миті загрожувало обламатися.

— Не вдавай із себе героїню. Тут щонайменше три метри глибини, злізь, — в голосі Ягелла забриніла незапланована турбота.

— А ти мене врятуєш. Адже плаваєш чудово.

— Я сюди прийшов не для того, щоб мокнути в брудній воді. Я з приводу листа. Що за таємниця?

Лукава супротивниця кілька разів гойднула ногами, ніби глузуючи з небезпеки. Поруччя захиталося, зарипіло, недвозначно застерігаючи, що потурати таким нерозсудливим бабським вибрикам довше не буде.

— Облиш! Злізь зараз же! — Ягеллу здалося, що на його плечі раптом лягла відповідальність за життя людини. — Лічу до трьох. Якщо зараз же не поведешся серйозно, то я…

— Що ти?

— То я звідси піду.

— Будь ласка! — Лукава супротивниця усміхнулася з нахабною зловтіхою. — Вертайся додому! Я тільки хочу сказати, що моя таємниця варта мільйона злотих.

Після такого стратегічного вступу виявилося, що Магдина таємниця і справді варта великого багатства. Ягелло відразу відпустив дівчині всі її гріхи. Він навіть подумав, що Магда Кравчик заслужила на якусь бойову відзнаку. На жаль, поки що у Спілки Справедливих власних орденів не було, а до присудження державних нагород Ягелло не мав анінайменшого відношення. Так уже часто буває, що з чисто формальних причин не можна нагородити бодай Золотим Хрестом Заслуги громадян, які на це заслужили.

Саме такими словами попрощався з Магдою зворушений, збуджений, нестямний від щастя літописець Спілки Справедливих. Виявилося, однак, що таких прагнень у Магди не було. Золотий Хрест Заслуги її аніскілечки не цікавив. Ні золотий, ні діамантовий, ні будь-який інший. Справа була набагато простіша й набагато буденніша. Магда сказала відверто:

— Я хотіла насолити Антосеві… знаєш, хто це?

— Не називай цього імені, бо в мені відразу пробуджуються кровожерні інстинкти! — крикнув Ягелло і вдарив себе кулаком у груди.

— Я дуже рада, — Магдині очі засяяли від щастя, — ви їх усіх повинні пошити в дурні. І цього пихатого Антося, і його дружків. Якщо їм не пощастить з їхнім походом, то я помру від радості. Це буде чудова смерть. Я вже бачу їхні дурні міни, вже бачу, як вони в розпачі заламують руки. Я вже бачу цей великий день, день їхньої поразки. Благаю вас, провчіть їх як слід.

— Не треба нас благати, — промовив Ягелло з гідністю, — це наш священний обов’язок. Ще Спілка Справедливих не загинула, поки живе Ягелло. Але скажи мені, коли твоя ласка, чому тобі так хочеться насолити цим троглодитам? Адже досі ти була їхньою союзницею.