Чтение онлайн

– Коли йдете набирати священну воду, - каже Мольфар, - варто очистити свої думки й помисли. Коли приходите до джерела, треба поклонитися йому та проказати примівку. Отоді та вода дасть тобі силу для помочі людям, бо вона має власну пам'ять, несе інформацію про всі покоління і всіх людей. І вода може розказати мольфарові про кожну людину, якою він цікавиться. Вода - це життєдайна енергія Матері-Землі, вона така чиста, мов мала дитина: у води нема таємниць і нема ворогів. І якщо прийти до неї з таким самим по-дитячому чистим серцем, вона поділиться всіма своїми знаннями... І в цьому нема нічого чародійного. Раніше, коли серце в людей було незатьмарене марнолюб-ством та заздрощами, були вони чисті духом і розумом, тоді розуміли мову води, рослин, вогню, вітру. Зараз таке знання залишилося тільки в шаманів, у спеціально навчених людей, які перейняли цей дар і несуть його, мов дорогоцінну ношу...

Наша розмова перервалася приходом чергового пацієнта. Я вийшла надвір. Стояла .морозяна зимова ніч. Над білими вершинами гір мерехтіли величезні зорі, що здавалися аж ніби волохатими. Десь далеко відлунювали дзвіночки. Напевне, юнацька ватага колядників ходила навколишніми селами, бажаючи ґаздам доброго врожаю та щастя в наступному році.

Я вирішила пройти стежкою до зимового Черемошу. Але не встигла наблизитися до хвіртки, як раптом...

Могутня сила, яку неможливо назвати й описати словами, підхопила мене. Земля шалено закрутилася під ногами в один бік, світ перед очима повільно поплив у інший. Зорі затанцювали перед очима несамовитий танок-аркан. Я схопилася за паколи паркану, щоб не впасти. Заплющила очі... А вихор дивовижної, прадавньої магії, що чинилася в домі, огорнув простір довкола, а далі підхопив і мене. Він відносив мене кудись вдалину... все далі й далі... Зорі, величезні, волохаті, підморгували мені, їхній сміх відлунював срібними передзвонами. Величезний, медово-золотавий місяць виростав до неймовірних розмірів, затуляючи виднокіл. І коли мені здалося, що я вже можу доторкнутися рукою до нього... магія раптом зникла. Я повільно приходила до тями...

Повз мене пройшов відвідувач. Запахло травами. Гримнула хвіртка.

Я повернулася в хату, до розмови...

Та розмова вже була непотрібна - після того, що я пережила за кілька хвилин перед тим. Я в єдину мить пізнала могутність цієї традиції. І якщо в мене ще лишалася крапля здорового скептицизму мешканки великого міста, то в ті кілька хвилин шаленого польоту між зорями весь він випарувався. Залишилася тільки повага до прадавнього знання, що його бережуть окремі люди тут, у серці Карпатських гір. Та ще - бажання пізнати цю науку про вічність настільки, наскільки вистачить сили й змоги.

Частина третя

ВЕСНА ОЧИЩЕННЯ

ВОГОНЬ І ЗЕМЛЯ

Мольфарська

ініціація.

Місця сили. Жіноча магія

Ініціація, або ж посвята, - акт введення учня в курс езотеричних [таємних] знань... Як правило, це особливий ритуал, до якого входить очищення та освячення учня, різні випробовування та символічні обряди.

«Енциклопедія містичних термінів»

Засвічу свічу Проти сонечка, Гияо йді/, -А вода по каменю. А вода по білому Іще тихше. Засвічу свічу Проти місяця, Гылго йду, -А вода по каменю. А вода по білому Іще тихше...

Старовинна пісня

Коли я знову їду в це гірське село, що стало мені майже рідним, - сніг уже розтанув і перша травичка пробивається з-під торішнього листя. Чорний Черемош сердито набундючився всіма своїми чорно-сивими бурунами, погрожуючи: «Ось як схочу...» Та ніколи не потерпали мешканці цього маленького присілку від повені, бо перша хата від ріки - оселя Мольфара, а він надійно захистить від негоди та розгулу стихій...

Є особливий час на початку березня, коли впродовж трьох днів тисне мороз і йде стужа, хурделиця віє, вітри гудуть. «Мартова баба дише» - кажуть гуцули і розповідають про це легенду.

однієї ґаздині було дві дочки: рідна й небідна. І, як водиться, любила та жінка рідну дочку, піклувалася про неї, а не-Р рідну змушувала тяжко працювати, і не знала

Ч. та дівчина ні любові, ні ласки.

І І І ось однієї ранньої весни, коли ще на поло-Lt нинах і в лісах лежали сніги, а над гірськими

селами гуляв крижаний вітер, захотілося жінці стиглої малини. Покликала вона нерідну дочку й каже: «Йди в полонину та принеси мені малини». «Та де ж я тепер знайду малини?!» — відказує дівчина. А мачуха у відповідь: «Ти йди, і як принесеш мені малини, то прийму тебе додому, а як ні — то геть прожену». Узяла дівчина кошик, взяла коржа за пазуху та й побрела снігами. Довго йшла, — стомилася, змерзла, зголодніла. Сіла на пеньок, дістала черствого коржа та їсть.

Коли підходить до неї якийсь дідок та й питає: «Що ти, дівчино, тут робиш? Чого сидиш сама?» Дівчина відповідає: «Послала мене нерідна мама малини зібрати, а де я її зараз візьму? І сказала, що не пустить до хати, якщо не принесу».

Чоловік нічого не сказав, тільки хитро всміхнувся, розклав ватерку, щоб дівчина зігрілася. А потім кинув їй у полу три жмені жарин і сказав: «Іди додому, та не дивись у полу, доки не зайдеш у хату. А вдома викладеш на стіл».

Дівчина подякувала. А чоловік зник, ніби його й не було.

Прийшла дівчина додому, глянула в полу — а там малина: велика, стигла, пахуча...

Мачуха й каже: «А видиш, ледащице, я ж казала, що в лісі є малина!»

Та й зібралася сама до лісу: одяглася в дванадцять кожухів, у дванадцять постолів, у

дванадцять рукавиць, у дванадцять сорочок, у дванадцять хусток — та й подалася в полонину. Але щойно вийшла вона на гору — завіяв вітер, мороз затис — і перетворилася лиха баба на камінь.

І зараз є та скеля — Мартовою Бабою її називають. З-під скелі вода тече, холодна-хо- W лодна, аж зуби судомить. Ніколи, навіть у \, найбільшу спеку, не буває та вода теплою. Г І не варто її пити, кажуть горяни, бо таким ] само холодним може стати в людини серце... ,1

Щовесни, перш ніж річка остаточно прокинеться, перш ніж потече березовий сік і пролунає перший весняний грім, мольфари проводять ритуали заклинання стихій: щоб не було повені, щоби буревій не йшов на поля та людські угіддя, а стороною обминав. Щоб «громи, гради й усяка лиха година, всі упирі та упирята йшли на ліси, на гори, де люди не ходять, де кури не піють...»

Березневі дні - це час підготовки до літніх ритуалів, пов’язаних з урожаєм. Наприклад, щоб зберегти впродовж літа сонячну погоду, мольфар набирає в миску першого березневого дощу і закорковує його в пляшечці (це називається мартова вода). І коли треба, щоб із дощової погоди стала сонячна, то в печі розкладається вогонь, а як він прогорить, мольфар розсовує жар на два боки,

як це робиться при випіканні хліба, й тією мартовою водою кропить піч усередині поміж двох вогнів...

А ще рання весна - це час, коли мольфари проводять обряди біля священних місць сили. Бо й скелі, і джерела - вартові та хра-нителі мольфарської мудрості - спали цілу зиму й тепер мольфар віддає часточку власної сили, щоб допомогти їм прокинутися.

Уся Гуцульщина - то єдине сакральне місце. Саме такого висновку доходиш, якщо попоїздиш цими місцями та послухаєш місцевих переказів і легенд. У кожному селі вас нагодують десятком-другим бувальщин, легенд і байок про те чи інше урочище, гору, джерело... Навіть про хату моїх косівських сусідів я почула вельми цікаву розповідь.

Було це літ із сімдесят тому. Будували уґазди нову хату. Як водиться, зводили її -зі смерекових колод. Уже майже скінчили будівництво, аж тут настало велике свято — чи то Великдень, чи Трійця. У неділю всі пішли до церкви, а дорога до церкви вела повз цю хату. Відстояли люди службу Божу, йдуть назад, чують: у хаті на горищі цюкають сокири, молотки, рубанок струже. Перезирнулися люди: ніколи такого не було, щоб у неділю, ще й у велике свято хтось працював — гуцули

вельми шанують свята й неділі. Перезирнули-ся та й пішли собі по домівках, вирішили, що господарі найняли майстрів, а ті хочуть швидше скінчити роботу. Вже й день до вечора схиляється, а на горищі в хаті кипить робота, працюють інструменти. Та сусіди постерегли, що ніхто не виходив з хати за цілий день. Як тільки сонце зайшло — робота стихла, стукіт припинився. Наступного дня з самісінького ранку — те саме. І знову ніхто не виходить. Під вечір сусіди не стерпіли, пішли подивитися: що ж то за майстри такі, що цілісінький день працюють, не виходячи навіть надвір. Зайшли в хату, — стукають молотки! Зійшли на горище — а в недобудованій хаті нікого немає! Лежать інструменти: рубанки, сокири. В стовпах свіжої смерекової пилюки зайчики танцюють. А людей — нема!