Чтение онлайн

Є в Карпатах і особлива категорія духів. Це істоти, пов’язані зі скарбами. Коли опришки ховали скарб, перед тим обов’язково йшли до мольфара, щоби той зробив охоронний амулет-закляття, котрий віднині скарб оберігатиме. І так ця мольфа заклинається, що притягує вона духів лісових чи гірських, повітряних чи вогняних - вони стережуть скарб, і тільки та людина годна його знайти, яка пізнає таємне заклинання, щоб зруйнувати дію закляття над скарбом. Але навіть звичайні, не закляті скарби теж охороняються духами. Тому якщо знайдеш скарб, неодмінно треба частину залишити на місці - як плату духам за збереження. Сферою опіки духів також є кургани, могили, хати-пустки, священні руїни та місця, де жили чаклуни. Небесні хмари дивної форми - це їхні весільні танки.

Загалом же духи природи - не лихі й не добрі, бо живуть вони за межею Добра і Зла. Вони можуть бути корисними або шкідливими - усе залежить від мотиву їхньої поведінки. А поведінка духів залежить від правильної чи неправильної поведінки людини, котра вступає з ними в контакт. Щоб ці природні, невидимі сили були прихильними, треба повестись, як належить. І саме тут приходить на допомогу мольфар. Він - чаклун, шаман, знавець нелюдської і надлюдської природи - знає, як треба поводитися в навколишніх світах, які оточують людину. І він стоїть між світом людей і світом духів - і як наставник, і як охоронець.

Зелені Свята (Рахманський Великдень, навський тиждень) - це свято, що знаменувало і початок літа, і вшанування померлих тяжкою смертю, аби ті не гнівалися на людей, не шкодили їм. Заразом поминали «рідних небіжчиків» і прикликали «святих рахманів» - божественних предків, аби ті з Вирію послали врожайні дощі.

Перший день Зелених Свят називали Зільником, бо в цей час мольфари та травознаї збирали цілюще зілля. Цього дня трави та зело отримують чародійну, цілющу силу. Травознаї в такі дні очищають душу й тіло від скверни, отримують нові сили та нові вміння. В багатьох селах Карпат була традиція, коли літні жінки-травознаї та баби-повиту-хи збиралися в домі однієї і влаштовували ритуальне обмивання в діжці з настоєм із цілющих трав. У це свято заготовляли певні трави: золототисячник, ведмеже вухо, череду, полин, деревій, підбіл і подорожник, блекоту. Тоді ж годилося брати трави, які використовувалися в любовній магії: ті, що обіцяли успіх у коханні, робили дівочу красу ще принаднішою та чарівнішою.

Напередодні Зільника вирубували гілки певних дерев, якими клечали оселю. Брали гілки берези, клена, липи, ясена, горобини, дуба, верби, горіха... На деякі дерева, скажімо, на осику, існувало суворе табу. Мольфари кажуть, що осика - це дерево-вампір, і тому вона захищає від упирів-вампірів (як фізичних, так і енергетичних); саме його використовують мольфари в двобоях зі злими духами, упирями, темними відьмами й чаклунами. В домі це дерево, що забирає в людини енергію, не годилося тримати. Але мольфари й знахарі обкладали на деякий час осиковим листям тяжко хворих людей, щоб воно «висмоктало» негативну енергію.

Напередодні Зелених Свят годилося робити нові віники з вербового або ж березового пруття й ними вимітати хату. Взагалі, віник, мітла - це подвійний символ, який має і захисні, й демонічні властивості, знаряддя насилання злих чарів і водночас - оберіг. На вінику чи мітлі літають відьми, але ним же, спеціально замольфованим, можна й вимести злі чари з дому. Віником відьма збирає росу, щоб відібрати в корів молоко та наслати хворобу на худібку; вона кидає примовлений віник услід людині, щоб наврочити, або підкидає на подвір’я, щоби сварки точилися в домі. Гуцули кажуть, що не можна віником дитину бити, бо не ростиме. Ні в якому разі також не можна піднімати віник на вулиці, бо лихо в хату прийде.

У карпатській традиції особливі чародійні функції мав старий віник. І коли віник чи мітла вже не годилися для замітання, його неодмінно спалювали, але при цьому виконували певний обряд: у Карпатах вірять, що у вінику живе душа домовика, тому перш ніж спалити, його розв’язували, щоб звільнити душу.

Крім того, мітла й віник мають яскраво означену еротичну символіку. І найцнот-ливіше ця символіка виявлялася в такому обряді: дівчина, котра ніяк не могла вийти заміж, повинна була в неділю зранку, ще до церковної служби, піти на базар, ні з ким дорогою не заговорюючи, на базарі так само мовчки вибрати віника, купити його і, не промовляючи й слова, прийти додому та поставити віник у кутку, мітловищем догори. А потім іти до церкви. Вважалося, що впродовж року ця дівчина повинна була вийти заміж. (До слова: одна моя знайома, котра боялася, що зостанеться старою дівою, здійснила цей обряд. І таки вийшла заміж).

Удосвіта першого дня Зелених Свят також збирали «тройчанське зілля» - м’яту, васильки, любисток. Цими травами посипали долівку в оселі та вплітали їх до святочних вінків, а ще - в пучечках зберігали до наступного року. Саме ці три зілля - «матеріал» та «інструменти» любовної магії, основа любовного дання. Обов’язковими в оселях у ці дні вважалися осока та чар-зіл-ля (аїр). Вважалося, що ці трави захищатимуть оселю та її мешканців від впливу духів, котрі в такий час приходять на землю. Адже русалки, нявки, повітрулі - всі природні духи - можуть розгніватися за щось, а отже, й нашкодити. Якщо ж вони задоволені «прийомом» - щедро обдарують...

Священним деревом Зелених Свят була береза: вона присвячувалася духам, і саме її брали за «тройчанське дерево», навколо якого здійснювалися обряди. Вважалося, що березу найбільше люблять лісові духи: нявки гойдаються на її вітах, співаючи своїх пісень. У Карпатах навіть побутує повір’я, що одружений чоловік не має права садити березу біля хати, бо нявки розгніваються на нього і хтось у родині обов’язково помре. Крім того, саме березова мітла вважалася найкращим «транспортним засобом» для відьом. У час Зелених Свят береза символізувала Дерево Життя 49 . Вона прикрашалася кольоровими стрічками та сплетеними з квіток віночками - символами розмаїтості, веселкових барв світу.

Цікаво, що в народів Півночі береза -шаманське дерево, що зв’язує небо й землю. Зарубки, які шаман робить на березовій гілці, - суть символи сходинок до «горнього» світу.

Алтайські шамани використовують березу у своїх магічних ритуалах.

Узагалі, в Карпатах, де саме життя людей значною мірою залежало від лісу, дерева оточувалися великою повагою і шаною.

Були спеціально визначені дні й години, коли годилося починати вирубку лісу чи його сплавляння, коли слід було виготовляти з дерева побутові речі, а особливою увагою оточувалося виготовлення музичних інструментів.

Окремі ж дерева шанувалися особливо, що знову-таки зближує гуцулів із кельтами, в яких був культ дерев. Навіть жерці звалися друїди, що означає - «людина дуба» або «той, хто знайшов дуб».

У мольфарській космогонії дуб — один із символів Світового Древа. Фото з архіву автора.

Дуб і в гуцульській магічній традиції має особливе значення: дубова кора та жолуді використовуються в цілительстві; в мольфарській космогонії дуб - одна з персоніфікацій Світового Дерева; символ незламності та безсмертя, адже дуб живий навіть тоді, коли від нього лишається самий пеньок. За деякий час із кореня знову тягнеться догори новий паросток... Дуб - традиційне «чоловіче» дерево, символ воїнів. Відомий «козацький дуб» на Хортиці. Також і під Києвом є правічний дуб (за деякими підрахунками йому близько 2000 років). Це - особливе дерево. Воно живе за власними законами, й часом навіть здається, що цей дуб існує відразу в кількох вимірах. Це не жарт: іноді він просто не показується тим, хто приходить «подивитися на диво». Діаметр цього дерева - не менше шести людських обхватів (обступивши його вп’ятьох, ми з друзями рук не зімкнули). У дуб не раз вдаряла блискавка, й тепер він стоїть, могутній, спокійний, обпалений небесним вогнем, поцілений стрілою Громовика, напоєний грозовою небесною силою... Які знання таїть це дерево? Які таємниці йому відкрилися за дві тисячі літ? Може, це не просто дуб? Може, це - предвічний вартовий нашого краю, страж духу праслов’янського?

Хто знає...

Певно, і в Карпатах, де ще багато таємних урочищ і неторканих лісів, є такі велетні - мовчазні свідки чаклунських обрядів, знавці прадавніх таємниць минулих цивілізацій.

Священним у Карпатах вважається і тис. Він є символом перемоги над трьома стихіями: тис у вогні не горить, у воді не тоне, в землі не гниє. Із нього будували тереми для володарів і виготовляли сакральні речі та воїнські обереги. З правіку мешканці Карпат платили князям данину тисом.

Шанують мольфари і вільху: в їхній традиції вона символізує протиставлення доброго й злого, а отже, вільха - це один із символів власне мольфарського мистецтва, що несе в собі й чорний, і білий аспекти одночасно.