Чтение онлайн

Ще одне магічне дерево - верба, воно присвячене жіночим божествам та духам. Мольфари кажуть: якщо в дні Зелених Свят знайти таку свіжу вербу, яка не чула шуму води та півнячого крику, то з гілочки її можна зробити дудку, від голосу якої піднімаються небіжчики, а якщо заграти на цій дудці коломийку, то навіть неповороткі ноги підуть у танок. Але оскільки верба - дерево дуже водолюбне, то зелена верба, яка не чула голосу води, трапляється надзвичайно рідко...

Особливою повагою оточувалися груша та яблуня. Громова стріла, знайдена під грушею, вважалася найчудодійнішою, а грушевий пеньок використовували в риту-ал ах вигнання з людини злих духів. Яблуня ж - це дерево заклинань, яке вказує на її зв’язок з Деревом Життя та світом предків і магічними світами духів. Саме з яблук і груш варили святочний узвар - обрядовий напій, що призначався для живих і мертвих, для членів родини і для предків - охоронців роду. Ритуальний яблучно-грушевий напій та пшенично-макова кутя - дві страви, які в певні свята об’єднувала покоління.

Одним із магічних дерев називають ліщину (лісовий горіх). Це - священне дерево, присвячене Громовику. За повір’ям, у ліщину не б’є грім. Горішок-двійник неодмінно клали в скриню нареченої, щоб щастя було в сімейному житті. Із ліщини також виготовлялося веретено, на якому дівчинка вчилася прясти.

Загалом, веретено в мольфарській атрибутиці, особливо в атрибутиці жінок-моль-фарок має особливе сакральне значення. Веретено - прадавній космогонічний символ стержня, довкола якого обертається світ, атрибут Великої Богині: в дохристиянські часи Мокош-Рукодільниця, а в християнську пору свята Параскева-П’ятниця - божественні покровительки прядіння і взагалі жіночого рукоділля. Веретено - скіпетр жінки, символ її влади в домі. А для мольфарки - ще й символ її мольфарської сили, ознака володіння нитками долі, тканиною Всесвіту.

Прядка та веретено — символи чаклунської сили мольфарки. Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

У символіці веретена простежується і мотив павука, як «снувача світу», тобто Бога-Деміурга. А в мольфарській космогонії павук - одна з найсвященніших істот тваринного світу. Стародавня гуцульська колядка розповідає про братів-павуків, які «світ снують». За легендою, колись у гніздо, виснуване павуками, впав камінчик, потім він розрісся - і так постала земля. Цю космогонічну легенду й нині шанують у деяких гуцульських селах, кладучи камінець під

Святвечірній стіл. Прикмет, пов’язаних із павуками, дуже багато, а найпоказовішими є дві: павук, що спускається зі стелі, «добру звістку несе»; та вбивати павука не можна, бо «щастя в домі не буде».

У кельтів павук - збирач ниток життя. Він тримає їх своїми вісьмома лапами (що символізують вісім сторін світу). Павутиння в кельтській традиції - символ того, що тримає світ разом і не дає йому розпастися. У павучій символіці можна побачити також і мотив спіралі як ознаки безмежності й нескінченності життя, символ безсмертя. До речі, в африканських віруваннях павучок Анансі теж виступає як бог-деміург, але водночас і як шаман-трікстер.

У чародійництві павучу символіку та звертання до павуків використовують у чарах «зв’язування», але й в деяких темних обрядах - при насиланні на людину проблем...

Серед інших дерев мольфари звертали увагу на розколене дерево, тобто розтрощене блискавкою або зламане буревієм. Його використовували як інструмент у певних обряд о діях. Таке дерево застосовувалося для захисту коней; вважалося також, що коли знайти розколене дерево в певні дні, то його тріска наділяє людину особливою силою. Треба відломити гілку, подякувати - і не озираючись чимдуж утікати.

Розповідають гуцули і про буйне дерево. Кажуть, що таке часто зростає в хвойних лісах і має здатність до руйнування. Знайти буйне дерево може тільки мольфар - за голосом, якого не чує решта людей. Якщо таке дерево взяти на забудову, то хата розвалиться, а в дім влучить блискавка. І навіть тріска з такого дерева, підкладена під хату, руйнує її. Буйне дерево використовували чорні мольфари, щоби шкодити...

У ці літні дні трави сповнюються сонячної та земної сили, і настає час їх збирання. Тож я хочу дізнатися про рослинну моль-фарську магію: про трави, про їхні цілющі та магічні властивості.

Мольфарів, котрі володіють таємницями трав та «лютого коріння», уміють лікувати зіллям і готувати чудодійні настоянки, називають травознаями. Вони достеменно знають, коли та де яку траву збирати, бо кожному зелу визначене його місце в природі та в оздоровленні людини, кожна трава має власні біоритми, власний цикл. Існує чітко визначений час, коли її брати - в яку пору дня й ночі, в які дні - по сонцестоянні, у певну фазу Місяця, певний місячний день, або при світлі сонця, чи в місячному сяйві, на світанку чи опівночі....

Мольфар зустрічає нас із подругою на порозі хати, і ми втрьох ідемо в полонину.

Дорогою він розповідає про трави, що ними славляться Карпати «на всенький білий світ». Наприклад, про гірську арніку, напоєм із якої, за переказом, колись давно, ще в княжу добу, чародій-відлюдник із Карпатських гір вилікував від «дихавиці» (бронхіальної астми) князя Данила Галицького.

Золотий корінь - «карпатський женьшень».

Друге чародійне, вславлене зілля, що ним відомі Карпати, - це золотий корінь (родіола рожева), «карпатський женьшень», перед чарами та магічною силою котрого гуцули схиляються до сьогодні.

а ЛЕї кЩ° намолодому місяці взяти дві сто-

7 J/Іглові ложки подрібненого золотого коре-ню, залити його півлітрою горілки (або розведеним спиртом, але щоб міцність не перевищувала 60%) і вистояти два тижні в

темному місці, а потім вживати ту настоянку щодня по столовій ложці — це найкращі ліки для підвищення тонусу та поліпшення імунітету, особливо взимку.

А третя чар-трава - джинджура (тирлич жовтий).

Тирлич жовтий, або джинджура — одна з найтаємничіших карпатських рослин.

Це чудодійний корінь, який має унікальні властивості та магічну силу. Корінь тирличу відгонить нечисту силу, але й відьми його активно використовують у своїх обрядах. Зокрема, він входив до тієї славнозвісної мазі, що дарує здатність літати на мітлі. Відваром квітів джинджури мили обличчя, щоб не було зморщок. Навіть співанка в Карпатах є: хто чічков джинджуровов Собі личко миє,

То той буде найфайніший На всю Коломию.

Теплими літніми ночами гуцульські дівчата шукали тирлич і виймали його з коренем, примовляючи: «Тирлич, тирлич, до мене хлопців приклич!» Скільки кущів дівчина знаходила - стільки й женихів до неї посватається.

Джинджурою закликали до себе коханців і відьми: вкидали в киплячу воду коріння та примовляли, щоб чарівний корінь змусив милого швидше прилинути. Пари джинджурового відвару за певної примівки можуть викликати туман і дощ, а сік тирличу входить до чародійного зілля, що робить людину перевертнем.