Чтение онлайн

У купальницькому букеті обов’язково мали бути: іван-та-марія, золототисячник, купальник, звіробій, міжперсник, розрив-трава, медунка, чистотіл, богородичні сльози, мокрець. Ці рослини берегли хату від пожежі та лиха, чаклунства й недоброго ока. їх сушили та зберігали за сволоком або за божницею.

Наступного дня починалася власне Купальська містерія, що була одним із ключових моментів річної містерії - коловороту життя наших предків.

Це вирішальний момент, час найвищої кульмінаційної сили Сонця - життєдайно-го Божества. З іншого боку, основою Світобудови, як про це говориться в старовинній пісні, є Вода - велика Богиня-Мати, правічна Мати Життя, яка посилає вологу на землю, щоби та все оживила, це Богиня, з лона якої постало все живе.

Вважалося, що саме в цей час, коли дні найдовші, а ночі темні та росяні, Мати-Вода бере шлюб із Батьком-Вогнем, і разом вони починають творити нове життя. Вважається, що від чарівного шлюбу вогню й води народжується на землі Древо Життя - папороть та починається новий цикл у розвитку світу. В одній старовинній купальській пісні співається:

ІГУей, око Ладове, Леле Ладове,

і І| Гей, око Ладове, ніч пропадає,

— Бо око Ладове з води виходить, Ладове свято нам приносить!..

Уся природа оживає Купальської ночі. Пробуджуються духи стихій, чарівні істоти, котрі населяють гаї, ліси, поля, озера, річки. Праслов’яни, які сприймали всю Природу як єдине ціле, ділилися своєю радістю, запрошували всі сили природи приєднатися, щоб разом святкувати врочисту мить священного шлюбу Вогню та Води. Уся при-рода святкує чарівну мить народження на землі Древа Життя, і люди намагалися цього дня не ображати одне одного чи когось із чарівних мешканців навколишнього світу.

Купальське свято завжди супроводилося іграми, сміхом та забавами, які неодмінно носили ритуальний характер. Зокрема годилося очищатися водою, причому воду слід було брати з криниці, викопаної саме в переддень Купайла. А ще - стрибати через запалені багаття, щоб там згоріли всі хвороби, проблеми й негаразди.

Потім дівчата йшли пускати на річку вінки, ворожити на суджених, а найсміливіші парубки вирушали в ліс шукати чарівну квітку папороті. Кажуть, що сміливця зупиняють при цьому всі сили мороку, всі лісові духи та нечиста сила. Якщо знайшов квітку, кажуть, треба зашити її під шкіру на руці - тоді відкриються скарби. А ще тому щасливцеві стануть відомі всі таємниці неба й землі. Тому й бережуть цю квітку духи, тому й влаштовують шукачеві всілякі пастки та випробування. Розквітає папороть на одну-єдину мить, і треба володіти справді шаманським зором, щоб її побачити. І знайти її може тільки дуже безстрашна й цілеспрямована людина. А нечисті духи, які, за повір’ям, стережуть чарівну купальську квітку і перешкоджають тим, хто хоче її знайти, - відображення самолюбних прагнень і нещирих думок, ницих бажань та злої волі самої людини...

– Невже справді чарівна квітка папороті призначена лише для того, щоб знайти скарби, закопані в землі?
– питаю у Мольфара.

Старий Мольфар не відповідає, тільки примружується й веде далі:

– С й інші способи відкривати скарби. І я вас можу навчити...

– Для чого?
– я сміюся.
– Для мене важливіші скарби духу та знання. І саме про них, як на мене, йдеться в легенді про папороть, а зовсім не про зо-лото-срібло...

– Саме так, - Мольфар киває.
– Ви правильно розумієте. Та тільки більшості людей ближчі земні скарби... Тому й гніваються на нас Мати-Природа та сили небесні...

Крім духа-покровителя і духів-поміч-ників, крім рослин-союзників, у кожного мольфара є ще й тварина-помічник. Як правило, це свійська або приручена тварина, що живе в домі мольфара і є його зв’язківцем з іншими світами, особливо зі світом природи. Це споріднює мольфарство з північноамериканською шаманською традицією, де кожне плем’я і кожна окремо взята людина мали свій тотем у тваринному світі, що відображають навіть традиційні індіанські імена.

А в мольфарській символіці кожна тварина мала ще й своє втаємничене значення.

Баран - символ творчої енергії та чоловічого начала, родючості та гідності. Оскільки вівця для гуцулів є головною годувальницею, у їхній символіці баран - одна з основних тотемних тварин. Зображеннями баранячих ріг прикрашали чоловічі пояси та ножі, керамічний і шкіряний посуд. Баранячі роги є одним із основних оберегів вівчарів. А баранячий кожух - важливий атрибут обрядовості 57. Баран з великими крутими рогами -частий персонаж мольфарських примівок.

Кептар

57

Напрошується порівняння із Золотим Руном, по яке їздили аргонавти, символом особливого дару богів та небаченого скарбу.

Ще один чоловічий тотем, символ сили, мужності та хоробрості - бик, що крім усього іншого, символізує і творчу силу Всесвіту. Колядки згадують золоторогих-золо-тохвостих турів, предки-слов’яни сміливих воїнів називали буй-тур, яр-тур. Можна пригадати й зображення трипільських бо-гинь-чарівниць на троні у вигляді бика, між рогами, і Зевса, що перетворився на бика, щоб викрасти прекрасну Європу й тим дати початок Критській цивілізації. У Карпатах в дохристиянські часи був культ Бога-Тура, бога воїнів та сміливців, про що свідчить хоча б такий топонім, як Турова гора.

Важливим жіночим тотемом була корова. У давнину Богиня зображалася у вигляді корови. Гуцули корову називають мамою, вона завжди вважалася священною, недоторканною твариною. Раніше її приносили в жертву тільки найвищим богам, заборонялося вживати її в їжу - тільки у виняткових випадках. Про молоко корови казали «Божа роса». Значна кількість мольфарських обрядів прикладної магії спрямовані на захист корів від відьом та збільшення кількості молока: під час першого вигону корову обливали святою водою. Не можна бити корову палицею, якою вбили вужа, бо всохне вим’я. Про тотемну символіку свідчить те, що іноді корова виступає як демонічний персонаж: на неї перетворюється відьма. А ще гуцули вірили в існування корови з коротким хребтом, смерть якої тягне за собою смерть інших корів у господарстві або в селі.

Особливе значення в гуцульській традиції має коза або цап. Прадавня символіка цапа як втілення плодючості та життєдайної сили природи відображена в різдвяних забавах, коли парубки «водять козу» селом, бажаючи ґаздам добробуту й доброго врожаю, та приспівують: «Де коза рогом, там жито стогом».

Цап. Пічна кахля. Косів. XIX ст.Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

Мольфари кажуть, що відьма ніколи не відбере молока в кози, тому козяче молоко часто використовується в магічних та ціли-тельських обрядах.

У християнській традиції коза стала втіленням бісівських сил (вочевидь тому, що зовні нагадує чорта з християнських уявлень), але на Гуцульщині ще й тепер зображення цапа часто зустрічається на пічних кахлях чи в народних картинках, - мабуть, це відгомін тих часів, коли тварина була символом плодючості й добробуту.

Шанують мольфари й кота. Він живе на межі двох світів, на нього обертаються відьми. Але водночас кіт - і оберіг від них. У кого в господарстві живе чорний кіт, кажуть мольфари, - ніколи нікого там не зурочать. До речі, чорний кіт - це тотемна тварина й мого Мольфара. І звісно, у нього в домі живе розкішний чорний котисько, який неодмінно присутній під час магічних та лікувальних сеансів, що їх проводить Мольфар. А коли приїздять гості, кіт і собі старається вмоститися неподалік, пильно слідкуючи за ними. Триколірна ж кішка оберігає дім від пожежі. Гуцули вважають кота святою твариною, «бо він колись із’їв чорта». Хто вб’є кота, кажуть у Карпатах, тому не буде щастя в житті.