Чтение онлайн

Він узяв її за руку і сказав:

– Козетта дуже гарна, вона почуває себе добре, і ви скоро побачите її, але заспокойтеся. Ви говорите надто схвильовано, до того ж висовуєте руки з-під ковдри, і через те у вас кашель.

Справді, напади кашлю уривали Фантіну майже на кожному слові.

Мадлен усе тримав хвору за руку. Здавалося, він хотів щось сказати їй, але вагався. Лікар пішов, з ними лишилася тільки сестра Симпліція.

Аж раптом, порушивши мовчанку, Фантіна вигукнула:

– О Боже! Я чую голос своєї донечки!

На подвір’ї гралася дитина – дівчинка воротарки, а може, котроїсь із робітниць. Вона бігала, стрибала, сміялася й співала дзвінким голоском. Цей спів і почула Фантіна.

– Це моя Козетта! – вигукнула вона. – Я впізнаю її голос!

Дитина побігла собі кудись, голосок на подвір’ї стих. Ще якийсь час Фантіна дослухалася, а тоді обличчя в неї спохмурніло.

– Який він лихий, цей лікар, що не дозволяє мені побачити мою дівчинку! – прошепотіла вона.

Але тут-таки повеселіла й заговорила сама до себе:

– Які ми будемо щасливі! У нас буде садочок. Пан Мадлен обіцяв мені. Моя дівчинка ґратиметься в садочку. Вона бігатиме по травичці й ловитиме метеликів, а я дивитимусь на неї. Потім вона піде до першого причастя. Ану, коли ж це їй іти до першого причастя? – Фантіна почала загинати пальці. – Один, два, три, чотири… зараз їй уже сім. Через п’ять років. Вона вдягне білу вуаль, ажурні панчохи й буде схожа на маленьку даму. О, люба сестро, яка ж я дурна, уявіть собі, я думаю про те, як моя донька піде до першого причастя!

І хвора засміялася.

Мадлен випустив Фантінину руку. Він слухав її белькотіння, як слухають шерех вітерцю, опустивши голову й заглибившись у свої безрадісні думки. Несподівано вона замовкла, і це змусило його машинально підвести погляд. Щось жахливе було у виразі обличчя Фантіни.

Вона вже не говорила й навіть не дихала; вона трохи підвелася на своєму ліжку, її худе плече вистромилося з-під сорочки; обличчя, осяяне радістю ще мить тому, тепер було мертвотно-бліде, а розширені від жаху очі мов прикипіли до чогось жахливого у протилежному кінці кімнати.

– Боже! – вигукнув він. – Що з вами, Фантіно?

Вона не відповіла, а тільки торкнулася його ліктя і другою рукою показала, щоб він подивився назад.

Мадлен обернувся й побачив Жавера.

А події перед тим розвивалися так.

Коли Мадлен покинув залу судових засідань в Аррасі, щойно видзвонило половину на першу ночі, і він якраз устиг на поштовий диліжанс, на якому заздалегідь оплатив собі місце. Близько шостої ранку він уже був у Монтреї-Приморському й насамперед відіслав поштою листа панові Лаффіту, а тоді пішов до лікарні побачитися з Фантіною.

Тим часом, тільки-но він вийшов із зали суду, як прокурор, опам’ятавшись від першого подиву, заявив, що дивний випадок анітрохи не вплинув на його переконаність у тому, що справжнім Жаном Вальжаном є підсудний Шанматьє, а незбагненний вчинок шановного мера Монтрея-Приморського згодом знайде своє пояснення. Але впертість прокурора явно суперечила загальному настрою, який охопив публіку й суд. Захисникові Шанматьє було неважко переконати присяжних, що у світлі пояснень пана Мадлена, себто справдешнього Жана Вальжана, уся справа стала з ніг на голову, і вони мають перед собою невинного. Через кілька хвилин присяжні виправдали Шанматьє.

А що прокуророві був потрібен Жан Вальжан, і Шанматьє в нього забрали, йому нічого не лишалося, як заарештувати Мадлена. Голова суду вже оговтався від першого напливу почуттів і не став заперечувати. Хай там як, а правосуддя мало здійснитися. Отож було виписано ордер на арешт, і прокурор відправив його верховим гінцем у Монтрей-Приморський, особисто поліційному наглядачеві Жаверу.

Ми знаємо, що Жавер повернувся в Монтрей-Приморський відразу після того, як дав свідчення. Він тільки-но встав із постелі, коли верховий передав йому ордер на арешт.

Гонець сам служив у поліції, отож він у кількох словах розповів Жаверові про те, що відбулося в Аррасі.

Коли Жавер заходив у передпокій лікарні, він начебто був таким, як і завжди: холодний, незворушний, спокійний, з акуратно пригладженим на скронях волоссям. Але якби до нього уважно придивився той, хто добре його знав, він би здригнувся. Застібка його шкіряного коміра була не на потилиці, як належало, а за лівим вухом. Це означало, що збуджений він неймовірно.

Жавер у всьому був бездоганний: і в тому, як виконував свої обов’язки по службі, і в тому, як застібав ґудзики на мундирі. І якщо він недбало застебнув комір, це могло статися тільки під впливом внутрішнього потрясіння, яке можна порівняти хіба із землетрусом.

Він узяв із собою чотирьох солдатів і капрала, солдатів залишив вартувати на подвір’ї, а тоді довідався у воротарки, де лежить Фантіна. Підійшовши до її палати, він тихо повернув ключ, нечутно штовхнув двері й увійшов досередини.

Власне, він навіть не увійшов. Він став у проймі напіввідчинених дверей – на голові капелюх, ліва рука закладена за полу застебнутого по саме підборіддя редингота. З-під пахви виглядала свинцева головка його величезного кийка.

Він стояв так, ніким не помічений, близько хвилини. Аж раптом Фантіна підвела очі, побачила його і змусила обернутись пана Мадлена.

У ту мить, коли погляд Мадлена зустрівся з поглядом Жавера, Жаверове обличчя стало жахливим, хоч він і не ворухнувся, не зрушив з місця, не ступив і кроку. Жодне людське почуття не буває таким страхітливим, як радість.

То було обличчя демона, який з’явився по душу грішника.

Фантіна більш не бачила Жавера від того дня, коли пан мер визволив її з лабет цього чоловіка. Тепер вона не сумнівалася, що він прийшов по неї. Вона не могла дивитись на те жахливе обличчя, їй перехопило подих, вона затулилась долонями і закричала з мукою в голосі:

– Пане Мадлен, врятуйте мене!

Жан Вальжан – віднині ми називатимемо його тільки так – підвівся й лагідно сказав Фантіні:

– Заспокойтеся. Він прийшов не по вас. – І, звертаючись до Жавера, мовив: – Я знаю, чого вам треба.

– Ходімо, швидше! – прогарчав Жавер.

Він навіть порушив букву закону й не пред’явив ордера на арешт. Він вважав Жана Вальжана своїм особистим супротивником, невловним і таємничим, який вислизав із його чіпких обіймів ось уже п’ять років. Отож сьогоднішній арешт був для нього просто щасливим кінцем тривалого полювання.