Чтение онлайн

Аомаме уявила собі, як кілька карликівспільно переводять залізничну стрілку. Серед ночі, під блідим місячним сяйвом.

— І цього 1Q84 року на небі з'явилося два Місяці? — спитала вона.

— Саме так. З'явилося два Місяці. Як знактого, що стрілку переведено. Завдяки цьому вдається відрізнити два світи. Але не всі люди бачать обидва Місяці. Ні, скоріше майже всі не бачать. Інакше кажучи, кількість людей, які знають, що зараз 1Q84 рік, обмежена.

— Тобто більшість людей у цьому світі не помічають, що час перемінився?

— Авжеж. Для більшості людей цей світ звичайний — такий, яким був завжди.Саме в такому розумінні я кажу, що «це справжній світ».

— Стрілку переведено, — сказала Аомаме. — Але якби цього не сталося, то ми з вами тут не зустрілися б, правда?

— Цього ніхто не знає. Це питання імовірності. Але, мабуть, ви маєте рацію.

— Те, що ви кажете, твердий факт чи гіпотеза?

— Гарне запитання. Однак розрізнити ці дві можливості надзвичайно важко. Ось послухайте, як про це говориться в одній давній пісні: «Without your love, it's a honkey-tonk parade». — Чоловік тихо проспівав собі під ніс. — «Без твоєї любові це лише дешевенький балаган». Ви знаєте цю пісню?

— «It's Only a Paper Moon».

— Так, і 1984 рік, і 1Q84 рік, у принципі, однакового походження. Якщо ви не вірите у світ і, крім того, нікого не любите, то все здається фальшивим. У будь-якому з двох світів лінію, що відділяє гіпотезу від факту, здебільшого очима не видно. її видно тільки в душі.

— А хто перевів залізничну стрілку?

— Хто перевів залізничну стрілку? І на це важко відповісти. Причинно-наслідковий зв'язок у цьому разі не має особливої сили.

— Так чи інакше, чиясьволя занесла мене в цей світ з 1Q84 роком, — сказала Аомаме. — Але не моя.

— Це правда. Ви перемістилися в цей світ через те, що поїзд, на який ви сіли, після стрілки пішов іншою колією.

— До цього приклали свою руку карлики?

— У цьому світі вони існують. І принаймні тут їх так називають. Але не завжди вони мають людську подобу й назву.

Прикусивши губу, Аомаме задумалася над сказаним.

— Ваші міркування здаються мені суперечливими. Припустімо, що карликиперевели стрілку й перенесли мене в

1Q84 рік. Але якщо вони не бажають, щоб я вам щось зробила, то чому навмисне привели мене сюди? Хоча усунення мене мало б відповідати їхнім інтересам.

— Це нелегко пояснити, — спокійним голосом відповів чоловік. — Та у вас, бачу, швидко працює голова. Сподіваюсь, що, може, ви хоч трохи зрозумієте те, що я збираюся сказати. Як я вже зазначав, для світу, в якому ми живемо, найважливіше те, щоб підтримувався баланс між добром і злом. Карликиабо їхня воля мають надзвичайну силу. Але чим частіше вони нею користуються, тим автоматично дедалі більше зростає опір цій силі. Таким чином світ підтримує делікатну рівновагу. Такий принцип залишається незмінним у будь-якому світі. Абсолютно те саме можна сказати про світ з його 1Q84 роком, в якому ми зараз перебуваємо. Як тільки карликипочали виявляти свою надмірну силу, автоматично народилася антикарликова сила. І, напевне, саме вона втягла вас у цей 1Q84 рік.

Усе ще лежачи на синій маті своїм велетенським тілом, немов кит, викинутий на морський берег, чоловік глибоко дихав.

— Якщо вести розмову, послуговуючись згаданою аналогією із залізничною колією, то можна сказати ось що. Вони можуть перевести стрілку. Внаслідок цього поїзд котиться по новій колії. Колії 1Q84 року. Однак вони не здатні розрізнити пасажирів, які сіли на цей поїзд. Тобто, можливо, в ньому їдуть і небажанідля них люди.

— Непрошені пасажири, — сказала Аомаме.

— Саме так.

Торохнув грім. Сильніше, ніж перед тим. Але блискавка не спалахнула. «Дивно», — подумала Аомаме. Хоча грім ударив зовсім близько, блискавки не було. Не падав і дощ.

— Ви зрозуміли, що я досі сказав?

— Слухаю, — відповіла Аомаме, вже відвівши вістря голки від вибраної точки на чоловіковій шиї і спрямувавши його вгору. Тепер вона мусила зосередитися на його розповіді.

— Там, де є світло, повинна бути й тінь, а там, де є тінь, — світло. Немає тіні без світла й світла без тіні. В одній книжці Карл Юнґ [14] ось що пише: «Якщо людина — позитивна істота, то її тінь — негативна. Що більше людина намагається стати добрішою і досконалішою, то її тінь виразно проявляє волю стати темнішою, злішою і руйнівнішою. Коли людина, виходячи за свої фізичні межі, намагається досягти духовної повноти, її тінь спускається в пекло й стає дияволом. Бо в цьому природному світі спроба людини стати вищою за себе так само, як стати нижчою, — гріх».

Невідомо, карлики добрі чи злі. У певному сенсі це виходить за межі нашого розуміння і словесного формулювання. Ми з давніх-давен живемо разом з ними. Відколи добро й зло не існували окремо. З тих часів, коли людська свідомість тільки зароджувалася. Та найважливіше, що, незалежно від того, вони — добро чи зло, світло чи тінь, тоді, коли вони пускають у хід свою силу, обов'язково виникає зворотна реакція. Тому цього разу майже одночасно з тим, як я став представляти карликів,моя дочка стала представляти анти-карликову силу. Таким чином підтримувалася рівновага.

— Ваша дочка?

— Так. Це вона першою привела карликів.Тоді їй було десять років, а тепер — сімнадцять. Одного разу вони з'явилися з темряви й через неї прийшли в цей світ. І зробили мене своїм представником. Дочка була перцепієнткою, а я — реципієнтом. Здається, ніби ми випадково наділені такими якостями. У всякому разі, вони нас знайшли, а не ми — їх.

— І ви зґвалтували власну дочку.

— Єднався, — сказав чоловік. — Це слово набагато ближче до правди. Крім того, я єднався з дочкою як ідеєю. «Єднатися» — багатозначне слово. Суть у тому, що ми стали одним цілим. Як перцепієнтка й реципієнт.

Аомаме хитнула головою:

— Я не розумію того, що ви кажете. Ви мали статевий зв'язок з власною дочкою чи ні?

— Відповідь: і так, і ні.

— Те саме було з Цубасою?

— Те саме.

— Але ж матка Цубаси була реальнопорваною.

Чоловік хитнув головою.

— Ви бачили тільки ідею в людській подобі, а не реальну людину.

Аомаме не встигала за швидким потоком розмови. Зробила паузу й віддихалася. Потім продовжила:

— Ви хочете сказати, що ідея втекла, прибравши людську подобу?

— Якщо казати коротко.

— Отже, я не бачила реальної Цубаси?

— Тому її забрали назад.

— Забрали назад? — спитала Аомаме.

— Забрали назад і лікували. Вона дістала потрібне лікування.

— Я не вірю вашим словам, — коротко сказала Аомаме.

— Не можу вам за це дорікати, — спокійно відповів чоловік.

На якийсь час Аомаме втратила мову. А тоді запитала: