Чтение онлайн

Отже, людина — листок на національній вітці, як народ — гілка на вселюдському древі, як людство — унікальна парость у космічному Саду Життя.

Неможливо перескочити ці градації буття. Марно ставати просто «громадянином Всесвіту», ігноруючи культурні, мовні, традиційні, духовні особливості того чи іншого конкретного народу; так само листок не може існувати самодостатньо, поза тим чи іншим деревом. Позанаціональна людина — фікція, перекотиполе, потенційний зрадник, який не має творчої пуповини, а отже, готовий до паразитування в лоні будь-якого народу.

Що може створити «космополіт»? Якою мовою? Для кого? Де його мати? Де його мета? Де сім’я? Що він понесе у Космос, навіть оволодівши суперпотужними технологіями? Всеїдність? «Плюралістичну» гнучкість, здатність пристосовуватися до будь-яких метаморфоз та змін?

Такого хамелеона не прийме жодна планета, жодна сфера буттєвості, бо Брати з далеких світів чекають не нівельованих виродків, не асимільованих біороботів, а унікальних творчих духів, які навіть в умовах тяжкого земного світу зберегли індивідуальне обличчя і неповторну райдугу рідного Слова-Логоса.

Деякі соціологи, теоретики декларують любов до людства взагалі.

Це — ошуканство й брехня.

Якщо ти не зумів полюбити рідну матір, рідний народ, як же ти зможеш любити «все людство»? Щоб квітував Сад Людства, треба уважно, старанно, любовно плекати кожне древо-націю зокрема.

Отож знову й знову підкреслимо, що нація — є Матір душі, психіки, мислення, смислу буття. Нація вимагає від особи іспиту на вірність, певність, індивідуальність, мужність, творчість, послідовність, розпізнання духовності, краси, любові. Нація — прообраз Вселенської Сім’ї. Нація — відображення Матері Божої на Землі.

2

Наводиться аргумент про антагонізм націй, про вічну війну між ними. А далі стверджується теза, що ліквідація, або — «культурніше» — «злиття», націй прискорить об’єднання людей у спільну сім’ю. Ігнорується те, що антагонізм завжди виявляється, породжується не духом націй, а тими чи іншими групами, кланами, мафіями, імперіалістичними центрами, котрі паразитують на творчій силі народів, спрямовуючи ту потугу на антинаціональні справи. Потрібна повна правда при розгляді національної проблеми. Але перед тим слід запитати: хто має право розглядати й вирішувати цю проблему?

Безумовно, лише Сини Нації.

Долю Матері мають вирішувати лише її Діти, а не чужі люди. Тому будь-яке кучеряве теоретизування довкола проблем нації, мови, національних традицій, культури неприпустиме. Лише самі генетичні глибини того чи іншого дерева можуть знати й вирішувати, коли, де й як вирощувати той чи інший листочок, ту чи іншу квітку, якого забарвлення, якого запаху.

Ясна річ, ми не утопісти і розуміємо, що вільному вирішенню навіть оголених проблем ставлять перепони конкретні історичні нагромадження у вигляді імперських реліктів: структур, забобонів, міфологем, звичаїв, стереотипів, соціальної інерції, економічних передумов або й просто — елементарного паразитування в різних сферах буття. Рвати ці зв’язки одразу — болісно, небезпечно, а інколи навіть недоцільно або негуманно.

Необхідно знайти шлях до самовизначення націй, народів та племен понад нерозв’язними вузлами актуальних протиріч. Більше того, треба, щоб знайдене рішення було прийняте для кожного народу, а тим більше — для такого народу, ім’ям якого спекулюють, формуючи теологічну, імперіалістичну чи соціальну темницю або доктрину.

Така ідея народилася і сформувалася. Мова йде, як ми про це згадали на початку, про започаткування в надрах народів Землі Духовних Республік. Тепер пропонується розглянути й ствердити пропозицію про народження на космоісторичному полі Української Духовної Республіки, або Духовної, Святої України. Конкретизуємо цю ідею.

3

Уважний і чесний аналіз історичного минулого Планети, а також сучасної світової ситуації, показує, що практично всі державні й правлячі структури — банкрути. Ніхто не продемонстрував світові створення неантагоністичного об’єднання людей чи народів, котре мало б стратегічні перспективи еволюційного поступу в прийдешньому. Завжди і всюди — у минулому й тепер — ми бачимо невпинні війни, повстання, перевороти, жахливі порушення прав людини чи народу, катування, репресії, шибениці, гільйотини, розстріли, духовні приниження, експлуатації, обмани. Безумовно, в історії та епосі багатьох країн можна знайти світлі сторінки, людяних лідерів, гуманні декларації. Проте иайпрекрасніші ідеї, втілюючись у старих, порочних вмістилищах, спотворюються і перетворюються на власну протилежність.

Сучасний стан — дитя минулого. Згадаймо історію світу. Всі ці походи, гекатомби жертв, амбіції диктаторів, кровопускання, велеречивість і пиха жерців та завойовників, піраміди трупів, знищення бібліотек та храмів, носіїв знання та пророків! Всі ці гордовиті монархи, диктатори, творці убогих доктрин, політичні брехуни й ошуканці, релігійні містифікатори, всі ці Люциферові діти, що стверджують свої лукаві задуми на психоенергетиці народів! Що ми можемо синтезувати з купи історичного сміття тепер, на порозі Космічної Ери? Божевільне політичне марення, або псевдорелігійна лихоманка повинні бути подолані, бо інакше всі наші «будівництва», «перебудови», «прогреси» та «еволюції» чи «спасіння» — виявляться міражем і самомістифікацією.

Ми потрапили в полон чорно-білого видіння світу: теїзм — атеїзм, матеріалізм — ідеалізм, Бог — Сатана, правда — брехня. Всі ці фікції закрили від нас Єдність Світу.

Буття — райдуга. У райдузі взагалі нема чорно-білого. І чорне і біле — повстання супроти райдуги: чорне — поглинання кольорів, біле — відкидання, заперечення. Ми — Раби низки філософських та інших стереотипів.

Треба стрибком вискочити із спектаклю віків. Прорватися до власної суті, полоненої прагматизмом історичного балагану. Чи можуть політекономічні структури держав очолити такий стрибок?

Це — виключено. Програма самозбереження структури заважає навіть найпрогресивнішим лідерам держав, які хочуть використати бюрократичний апарат для самотрансформації держави. Тиранія державної машини нездоланна, доки вона панує над культурою і духовністю. Адже саме духовність є тим зерном, що має зростити древо Зоряного Братерстві Народів, при якому всі насильницькі, бюрократичні структури примусу та поневолення розтануть у тумані минулих темних віків. Тому держави є природними ворогами всіх еволюційних перетворень, вони всіляко будуть заважати творчим силам народів (своїх і чужих) розкритися на повну силу.

Епоха духовності вимагає переходу від державницького насилля, сваволі до самоврядування, до створення національних громад, до об’єднання їх у Всепланетну Громаду Народів.

Такий шлях пролягає через формування Духовних Республік.

4

Що основне в цій ідеї?

Визначення примату, першості у динаміці народного, а відтак — загальнолюдського життя. Ми певні того, що назріває загальносвітова інверсія лідерства: не економісти повинні керувати творцями духовних вартостей культури (а це ж головні скарби еволюційного духу народів!), а навпаки — на чолі національного життя повинні стати мислителі, учені, письменники, митці, філософи, педагоги, мрійники, духовні подвижники, футурологи, казкарі, пісенники, творці культури. Економічний бік життя має відступити на другий план, як фізіологія загальнопланетного організму.