Чтение онлайн

От який вiн! Обов'язково йому треба пустити шпильку. Це, певна рiч, тому, що не вiн, а я помiтила вибух вулкана. Зовсiм iнша людина - професор Ван Лун. Адже саме йому могло б i справдi стати неприємно: скiльки вiн перед тим стежив за Венерою i нiчого не виявив. А менi пощастило. I все ж таки Ван Лун нiчого такого не сказав, а лише потиснув менi руку. Я навiть зашарiлася вiд несподiванки - нiяк не вiдучусь вiд цiєї дурної звички!

А зате в мене є така iдея, така iдея, що... Проте не буду зараз говорити. Спочатку зроблю, перевiрю, а тодi вже... Ну, тримайтеся, Вадиме Сергiйовичу!..

...Два днi пiдряд я вигадувала час, щоб перевiрити свої думки, оту iдею. Дуже важко що-небудь робити по секрету в загальнiй каютi. Обов'язково зацiкавляться i почнуть приставати з запитаннями - не той, так iнший:

– Що це ви майструєте, Галю?

– Це що, новий винахiд, Галю?

– Товаришi, готується сенсацiйне наукове вiдкриття в галузi гумової промисловостi!

Звичайно, цю останню фразу сказав Вадим Сергiйович. I знов-таки гадає, що дуже дотепно!

Але я нiкому нiчого не пояснила, а продовжувала робити своє дiло. Зараз розповiм, яке саме.

Склянки й чашки в нашому буфетi стоять у спецiальних гнiздах, у пружних затискувачах. Це для того, щоб вони не розбилися при поштовхах - ну, зрозумiло, не пiд час польоту, коли все спокiйне i навiть не гойднеться, а, наприклад, при зльотi чи посадцi. I в тих гнiздах є цупкi гумовi прокладки. Вони круглi, з одного боку плескатi, а з другого - вдавленi, як маленькi блюдечка, щоб склянка або чашка мiцнiше трималась у гнiздi. От я i взяла два таких гумових кружки i почала робити з ними дослiди, щоб перевiрити мою iдею. Певна рiч, нiхто не розумiв, у чому справа. А я не пояснювала. Всi мої припущення виявились правильними! Тодi я розшукала кiлька шурупiв та викрутку i приховала їх до ночi. А вночi я закiнчила свою роботу i перевiрила мiй винахiд уже в дiї. Здорово вийшло! Прямо краще й не треба! Можна було спокiйно лягати спати, хоча, правду кажучи, менi страшенно важко було дочекатися ранку: хотiлося одразу розбудити всiх i показати. Але я, зрозумiло, стрималась.

Зате ранком я пiдвелась ранiше вiд усiх, зодяглась i трохи ще попрактикувалась, щоб вiдчувати себе певнiше. I якраз, коли я вирiшила, що можна будити товаришiв, - Ван Лун прокинувся сам. Вiн сiв у гамаку i побачив мене бiля дверей. Нi, Ван Лун нiчого не сказав, хоч я й помiтила, що вiн дуже здивувався. А я спокiйно, немов нi на що не звертаючи уваги, зробила ще крок, другий, третiй... Ван Лун простягнув руку i штовхнув Сокола, який усе ще спав у сусiдньому гамаку:

– Вадиме, тут якесь чудо! Мабуть, менi сниться. Погляньте, уклiнно прошу!

Вадим Сергiйович, протираючи окуляри, подивився в мiй бiк. А я незворушно йшла по пiдлозi каюти, роблячи широкi кроки. Дiйшла до однiєї стiни, повернула назад - i знову пiшла по пiдлозi. I навiть жодного разу не посмiхнулась, i взагалi не дивилась в їх бiк, хоч i боялась, що ось-ось пирсну зо смiху.

Вадим Сергiйович надiв окуляри i здивовано вигукнув:

– Та що це, насправдi? Скiнчилася невагомiсть, чи що? Галю, як це ви умудряєтеся ходити по пiдлозi? Ван, ви що-небудь розумiєте?

– Нi, - вiдповiв Ван Лун.
– Прошу вас пояснити.

– Що пояснювати, коли я сам нiчого не розумiю? Дивiться, iде немов по Землi! Хода, правда, трохи дивнувата, так ходять, кажуть, кавалеристи, похитуючись i широко розставляючи ноги, але все ж таки вона йде! Миколо Петровичу, дивiться, що наша Галя робить!

– Справдi, Галю, як це у вас виходить?
– здивувався розбуджений голосами товаришiв Микола Петрович.

– Нiчого особливого, Миколо Петровичу, - скромно вiдповiла я. Маленький пристрiй, навiть не вартий уваги.

– Оце ловко!
– шумно обурився Сокiл.
– Винайшла спосiб ходити по пiдлозi в невагомому свiтi i каже, що не варто уваги.

– У вас, Галю, вважаю, талант винахiдника, - сказав Ван Лун, знизуючи плечима.

– Але скажiть все ж таки, як ви влаштували це, Галю?
– повторив Микола Петрович.
– Навчiть i нас.

– Дуже просто, Миколо Петровичу. Ось, будь ласка. Я взяла два гумовi кружки з гнiзд для склянок. Вибрала такi, якi пiдiйшли менi за розмiром. I пригвинтила їх до каблукiв.

– I що ж?

– I ходжу, як бачите.

– Товаришi, вона глузує з нас!
– вже зовсiм обурився Вадим Сергiйович.
– При чому тут гумовi кружки на каблуках? Що у нас, липуча пiдлога, чи що?

– Стривайте, стривайте, Вадиме, - спинив його Микола Петрович.
– Я, здається, починаю догадуватись. Ван, ви розумiєте ?

– Ледь-ледь. Треба ще послухати Галю, - озвався той.

– Галю, ану, пройдiться ще!
– розпорядився Микола Петрович.
– I скажiть яснiше, в чому тут рiч. Присоски?

Дивно, як швидко вiн умiє в усьому чисто розiбратись! Я зробила ще кiлька крокiв i вiдповiла:

– Звичайно, присоски, Миколо Петровичу. Пiдлога в каютi рiвна, гумова. Я натискую однiєю ногою, тримаючись за стояк. Кружок сплющується, видавлює повiтря мiж своєю ввiгнутою поверхнею i пiдлогою. А тодi зовнiшнiй тиск притискує мою ногу до пiдлоги. Я ставлю другу ногу, притискую її вже без стояка, тримаючись на однiй, першiй, нозi. Вона теж немов прилипає до пiдлоги. Тодi я трошечки вiдхиляю вбiк першу ногу, краєчок гумового кружка вiдстає, мiж ним i пiдлогою входить повiтря - i нога вiдклеїлась, можна робити дальший крок. Ну, звiсно, треба трохи попрактикуватися. Але все дуже просто.

– Втiм, як ви додумалися до цього, дiвчинко?
– все ще здивовано допитувався Микола Петрович.
– Адже це страшенно дотепно - i розв'язує проблему ходiння за умов невагомостi.

– Я згадала недавно, коли ми з товаришем Ван Луном стрiляли в цiль, про одну напiвзабуту рiч. Менi стало шкода кульок, якi ми витрачаємо пiд час стрiльби в цiль, i я згадала, як у мене в дитинствi був iграшковий пiстолетик з присоском. Вiн стрiляв дерев'яною паличкою з плескатим гумовим кружком на кiнцi. Той кружок прилипав до стiни, i паличкою можна було стрiляти скiльки завгодно. От я й подумала, що...

– Молодець, Галю! Це чудова iдея, яка чомусь не спала на думку жодному з iнженерiв, що займались устаткуванням нашого корабля, - засмiявся Микола Петрович.
– Надзвичайно простий i дотепний винахiд!

– Думаю, тi iнженери були надто дорослими. Забули про дитячi iграшки. А треба пам'ятати. Корисно iнодi, - висловив свою думку Ван Лун.
– Проситиму Галю навчити мене теж, будь ласка.

I навiть Вадим Сергiйович цього разу не вiдпустив нiякої шпильки. Вiн похитав головою i просто сказав: