Чтение онлайн

Вранці він прокинувся, як завжди, о шостій. Розплющивши очі, бадьоро схопився, та нараз глянув на свою руку, зустрівся поглядом з голубим вічком на браслеті, що не блимаючи дивилось на нього, і запал його де й подівся.

Зітхнув, ліг — куди спішити, як із зони ув’язнення виходу немає? Перевернувся на другий бік-від того веселіше не стало. Зрештою, затих на спині. Заклав руки за голову. Вперше йому нікуди спішити вранці! Дожився!

Заблукав поглядом по кімнаті.

Затишно потріскував стилізований під старовину камін з бронзовою решіткою, танцювали невгамовні язички полум’я, лижучи соснові поліна.

В акваріумі яскраві тропічні рибки переливалися всіма барвами коралового раю… Грали сонячні зайчики, мирно хиталися пишні хвости рибок. Та заспокоєння це сьогодні чомусь не приносило — ні камін з веселими язичками полум’я за фігурною бронзовою решіткою, ні акваріум з яскравими тропічними рибками. Сьогодні Джо дратувало, що все те — імітація, що камін з усіма його старожитностями і бронзовою решіткою горів на телевізійному екрані, що в телеакваріумі плавали різнобарвні тропічні рибки. Втім, це навіть краще. У спражній камін треба підкладати справжні соснові поліна, справжніх рибок треба годувати, а ці відеорибки не потребують ніякого догляду. У кімнаті працювали два магнітофони, які програвали касети настрою: один озвучував камін, другий — акваріум з тропічними рибками.

Та сьогодні касети настрою чомусь дратували. Схопившись, Джо клацнув тумблером, відеомагнітофони вимкнулись, зник камін, а з ним і акваріум. Але голі стіни там, де щойно палав камін і стояв акваріум, дратували ще більше, і Джо знову увімкнув відеомагнітофони.

Засвистів, потім затьохкав соловейком.

Ліг, але відразу ж і схопився, бо тьохкати теж перехотілося.

Сів у ліжку. Настрій катастрофічно падав. Ну й дідько з ним! Хай падає!

І тут номер 3542475 згадав пораду психолога: ніколи не починайте день з думок про неприємні речі. Добрий, спокійний ранок — основа доброго, спокійного дня, а отже-й міцного здоров’я. “Вранці треба думати тільки про щось хороше, заспокійливе, — радив психолог. — Щось веселе насвистуючи, зробіть легку розминку. Прийміть душ, огляньте себе в дзеркалі. Скажіть своєму відображенню: старий, у тебе вигляд сьогодні на сто тисяч доларів! Ти ніби аж молодієш! Пустотливо підморгніть своєму відображенню в дзеркалі, покажіть йому язика. Все це допоможе вам створити бадьорий, гарний настрій”.

То про що хороше й приємне подумати зранку, аби день був хорошим?.. Хоч скільки напружував пам’ять, нічого гарного згадати не міг, бо думки його, як на зло, вертілися навколо ув’язнення. Не без роздратування подивився на браслет і сказав йому:

— Щоб ти луснув! Сказав і… засміявся.

Стало ніби легше. Використовуючи той незначний просвіток у своєму настрої, заходився енергійно робити зарядку. Потім прийняв холодний душ. Розтираючись грубим рушником так, що аж шкіра почервоніла і зарипіла, задоволено оглянув себе в дзеркалі. Як радив психолог, сказав своєму відображенню: “Старий, у тебе вигляд сьогодні, на сто тисяч доларів! Ти ніби аж молодієш!..” І, підморгнувши своєму відображенню, як радив той же психолог, показав сам собі язика… Все це мало створити гарний настрій. А гарний настрій вранці — основа доброго дня. І Джо, щось безжурно насвистуючи, почав одягатися.

Так вдало розпочався його перший день у зоні ув’язнення.

О сьомій біля вхідних дверей почувся короткий приглушений зумер. Пневматична пошта. Отже, зона ув’язнення не відрізана від білого світу. Насвистуючи бравурну мелодію популярного в тому місяці композитора, ув’язнений подався до скриньки із вістями з білого світу, думаючи, що, коли день почався добре, то так і надалі буде.

Дістав барвисту листівку, на якій доброзичливо усміхнувся яскравий (прекрасний кольоровий друк, таку продукцію приємно і в руках тримати!) Санта-Клаус. А нижче було набрано друкарським способом:

“Містере Лі!

Містер Банч вітає Вас з Новим роком і бажає Вам у Новому році особистого щастя і ділових успіхів!”

— Який… Новий рік? — здивувався ув’язнений, розглядаючи листівку. — Хоча… сьогодні ж тридцять перше грудня. О дванадцятій ночі і справді настане Новий рік. І як це я міг забути? Втім, не до свята було.

А далі було надруковано таке:

“Містер Банч повідомляє Вас, що у зв’язку із загальним підвищенням цін на предмети першої необхідності, з 1 січня нового року квартирна платня за проживання у його віллах збільшується на 100 %.

Якщо Ви не згодні з новою оплатою житла на віллі містера Банча, пропонуємо Вам протягом 24-х годин з дня одержання цього повідомлення звільнити помешкання, яке Ви наймаєте на віллі “Неприступна фортеця серед океану житейських бур”. В разі відмови оплачувати квартиру за новим тарифом Ви будете виселені примусово. Бажаємо Вам усіх благ у Новому році!

Секретар містера Банча (підпис)”.

— Вельми зворушений, містере Банч, за побажання мені всіх благ у Новому році, — пробурмотів Джо. — Ах, ах, яка турбота!

Метнувся на кухню, знайшов останню банку консервованої води і випив. Щоб швидше прийти до тями. (Вода в консервній банці була звичайна, питна, але — перевірена в лабораторії. Після того, як міська газета вмістила сенсаційні матеріали про забруднення питної води з міських підземних сховищ промисловими і побутовими відходами: “Застерігаємо: вода, яку ви п’єте, може бути небезпечна для вашого здоров’я”, — Джо перейшов на консервовану. Купляти її в аптеках — то зайві витрати, але зате так безпечніше).

Повернувшись у кімнату, сів до столу, взяв аркуш паперу та ручку, щоб підрахувати, скільки ж тепер доведеться платити містеру Банчу за проживання на віллі, і кинув ручку на стіл… Що підраховувати, якщо й так усе ясно. Платив він двісті п’ятдесят доларів щомісячно, а тепер доведеться платити п’ятсот. І це не рахуючи вартості електроенергії, води, газу, телестіни, платні за відеокасети, взяті напрокат, за відеозв’язок… Де він діставатиме таку суму щомісяця, та ще сидячи в зоні ув’язнення? Того, що залишилося після оплати лікарні, не вистачить навіть на місяць, а ще ж треба й харчуватися.

— Але ж містер Банч помиляється, коли гадає, що нас можна серед білого дня грабувати! Не вийде! У Місті є Комісія контролю над квартирною платнею. Даруйте, містере Банч, але вам доведеться мати справу з муніципальною Комісією!

Метнувся до відеотелефону, набрав код Комісії контролю за квартирною платнею. На екрані з’явилась кімната, з якої клерки виносили стоси паперів. Снували вони з таким заклопотаним виглядом, наче полишали палубу корабля, що ось-ось піде на дно.

— Добрий день, — привітався Джо голосно, щоб у кімнаті його почуло якомога більше людей. — Я хотів би поговорити з інспектором з приводу підвищення квартирної платні.

Йому довелося повторювати цю фразу тричі, перш ніж до екрана неохоче підійшов один із заклопотаних клерків і звів на екран розгублені очі.

— Слухаю вас, містере… е-е…

— Лі, — підказав Джо.

— …містере Лі. — Клерк мигцем поглянув на годинник. — Прошу вибачення, але в мене лише три хвилини.

І заходився згрібати на столі папери.

Джо зачитав листівку, одержану від Банча.

— Це явне свавілля власників квартир! — обурено вигукнув Клерк. — Збільшити квартирну платню аж на сто відсотків?! Ну, це вже занадто! Це беззаконне свавілля! — Клерку довелося схопитися, бо якийсь тип у синій спецівці безцеремонно висмикнув з-під нього стілець. — Наша Комісія… Я хочу сказати, що ви правильно зробили, що звернулися до нас, — вигукнув він, проводжаючи поглядом того типа, який поніс стілець, потім повернувся до екрана. — Завдання нашої Комісії якраз і полягає в тому, щоб на основі закону боротися з тими квартировласниками, — він сперся об стіл і говорив далі владно і грізно, — які свавільно завищують ціни на житло. Ми закличемо їх до порядку! Вони відповідатимуть перед нашими найсправедливішими в світі законами! Але… — клерк трохи знизив тон, — але зараз, містере… е-е…