Блискавка
Шрифт:
– Ну і як? – питає Софія.
– Нормальок. Цицьки у неї афігєнні! Пробігла. Повезло, шо ніхто не йшов тоді. Але ми зробили прікол… Закрили двері. Уявляєте? Дєвка гола стучить в двері і кричить відкрити, бо хтось її побачить. Канєшна, ми открилі. Але це була тєма! Таке нада побачити… Вона гола, червона від злості забігла до нас і почала одягатися. Ми лахали ше до ранку. Це все записано на мобільник. Ми досі передивляємося і лахаємо. Оце гоніво! А там ще були пріколи… Ми бухали водяру на Новий Год. Ну ето тіпа другой Новий Год, а закуска закінчилася.. Шо робити? Ну ми тіпа довго не парилися. Карочє, парішалі вапрос… Ми закусували водяру тіпа звичайним снігом. Ну, на вулиці бухаємо, холодно, але дуже весело. Компанія у нас велика. Ну ми і бац стали використовувати сніг як закусон. Прікольно… Це теж була тєма! Ой… шось мені не добре. Я піду. Ше побачимося…
Похитуючись, він пішов в сторону туалету і цей шлях був для нього дуже важким. Він наткнувся на стілець, збивши його і ще два рази ледве не впав на підлогу, поки не дійшов до мети, себто до туалету.
Перед тим, як відкрити двері, Гриша обернувся.
– Параша! – вигукнув він голосно. – Пабєда будєт нашєй!
– Слишь, парашник, заткнись! – сказав йому один гопнік, що сидів за столиком з дівчиною, одягнений в чорну шкіряну куртку.
– Fuck you! – показав середній палець Гриша без усяких комплексів та вагань, не задумуючись про можливі наслідки.
– Ах ти ж чмо накурєнноє! Щас я тєбє дам па башке! – він хотів скочити з стільця і набити морду обкуреному юнаку, але його пасія, його кохана дівчина попросила не гарячкувати.
Очевидно, її слова мали велику вагу для гопніка коротко стриженого, оскільки він трохи заспокоївся.
– Сучара! – прошепотів невдоволено леґінь.
А Гриша, хитнувшись, ще кілька разів, нарешті потрапив в туалет.
Звісно, після цього дівчата почали його обговорювати, сміючись над його обкуреним станом і можливим конфліктом, який міг раптово перерости в криваву бійку, звісно, не на користь Гриші.
– Оце клоун, – помітила Настя. – Прийшов знайомитися і розповідає анекдоти.
– А пацан нічого. Прікольний, – сказала Ольга.
– Так, тільки обкурений в дупу… Тому й базікає багато. Вибачте, дівчата, але я дуже втомилася і теж мабуть піду. І ці критичні дні…
Власне, про менструацію вона збрехала, бо цикл завершився кілька днів тому, але це був вагомий аргумент для нібито поганого самопочуття. Крім того, вона відчула себе зайвою на цій дискотеці. Взагалі, Софія не любила дискотеки і зараз шкодувала, що пішла сюди. Все одно ще не разу, коли вона бувала на подібних тусовках, її ніхто не проводжав додому. Хоча, вона повеселилася від душі. Цей пацан її вдосталь розсмішив.
– Ну, гаразд, до зустрічі.
– Бувайте, дівчата.
Софія повернулася додому о пів на десяту, коли її батько сидів перед телевізором і дивився футбол. Перед Василем на столі стояла спорожніла пляшка «Оболонь».
– Софі, чого ти так пізно? – спитав він, кинувши на доньку стурбований батьківський погляд.
– Я була на дискотеці, тату, – відповіла вона, знімаючи з себе джинсову куртку.
– Могла мене попередити, щоб я зайвий раз не хвилювався.
Василь перегорнув сторінку газети, що лежала в нього на колінах.
– Який хлопець тебе цього разу проводжав?
– Ніякий. Я сама доїхала.
Він ледве не розбив пляшку від хвилювання.
– Сама? Як сама? А якби якісь покидьки причепилися до моєї доньки?! Навіть страшно подумати! Зараз стільки маніяків ходять в ночі! Я міг би за тобою заїхати сьогодні.
– Тату, ти знущаєшся? Я не хочу, щоб потім з мене сміялися всі в групі, що мене батько відвозить додому, як маленьку…
– Перестань. Ніхто не буде сміятися. Треба робити так, як вважаєш за потрібне, не зволікаючи на думки інших людей.
Це була крилата фраза Василя, яку він дуже часто використовував останнім часом до теми і без теми.
– Ти будеш вечеряти?
– Ні, – відповіла Софія. – Вже пізно. Я не хочу їсти. Я піду спати, бо дуже втомилася.
– Гаразд. На добраніч.
Софія пішла в свою кімнату і не роздягаючись, впала на диван. Вона дуже любила свого батька, але як їй в цьому житті бракувало матері! Як вона сумувала, коли мати три роки тому раптово померла від серцевого нападу. Скільки днів після цього дівчина плакала, сумувала і думала, що після цього їй немає сенсу більше жити на цій землі!
З часом будь-які рани загоюються і навіть до втрати близької людини потроху можна звикнути. Софія останнім часом дуже часто згадувала матір, її обличчя, посмішку, її спокійний, урівноважений характер і навіть коли вона гнівалася та кричала на доньку – дівчина це згадувала із сумом і щемом у серці. Вона згадувала теплі, лагідні материнські слова, поради, що лунали з її вуст і допомагали Софії жити далі з надією на краще. Мати для неї була найріднішою людиною на весь світ і дівчина досі не могла змиритися з її втратою. Але час потроху все загоював і змінював.
Трохи оговтавшись від спогадів, Софія встала з дивану і пішла в душ. Вона стояла під водою, миючись з милом і все згадуючи власну маму, яку вже, на жаль, неможливо повернути. Вийшовши з ванної, дівчина відразу ж пішла спати. Вона лягла в розстелене ліжко і вимкнула нічну лампу.
Темрява з радістю прийняла її всі страхи, сумніви, спогади та надії, які сиділи в її підсвідомості, іноді даючи про себе знати.
Отже, настало шістнадцяте квітня, коли одна подія повинна була кардинально змінити життя Софії назавжди.
Софія прокинулася десь о дев’ятій ранку і пішла вмиватися. День був прохолодним, а хмари темно-сірі, загрозливо надвисали над землею, наче попереджували про дуже скорий прихід дощу.
– Привіт. Як ти спала сьогодні? – спитав Василь, зайшовши до кухні.
– Непогано. Хоч виспалася нормально.
– Ясно. А я чомусь довго не міг заснути. І зараз самопочуття погане. Але на роботу все одно доведеться йти. Від цього нікуди не дінешся.
Василь підійшов до вікна і подивився на попелястого кольору хмари, що поступово наближалися, закриваючи яскраве сонце. Він задумливо почухав ще не голене підборіддя.
– Сьогодні синоптики передавали дощову та холодну погоду. Коли будеш йти на заняття, візьми з собою парасольку, щоб не намокнути.
– Добре. А ти вже на роботу їдеш?
– Так, буду зараз збиратися. Сьогодні в мене важкий день.
– Успіхів тобі, тату, – щиро побажала Софія.
– Дякую. І тобі теж успіхів у навчанні. Диви, як час швидко летить. Ще півтора місяці і в тебе почнеться сесія.
Дівчина на це безтурботно махнула рукою, як на якусь дрібницю.
– А-а, ще часу вдосталь. На першому курсі немає важких предметів…