Чтение онлайн

У вiварiї було тихо. Лише прислухавшись, Фелiкс почув посопування, писк, шарудiння.

Орел сидiв на своїй жердинi, час вiд часу стрiпуючи головою. Це здивувало Фелiкса.

– Що з тобою, брате мiй Орле?
– заговорив до птаха довiрчо i з iронiєю.
– Може, тобi сон страшний приснився?

Орел стрепенув крильми i зiстрибнув iз жердини, але якось незграбно, боком, заточився i мало не впав. Фелiкс засмiявся з такої незграбностi, а вiн знову почав стрiпувати головою, наче щось причепилося до дзьоба i нiяк не вдається вiдкинути.

– Чого це вiн?

– Нiяк не звикне без очей.

Цi спокiйнi слова болiсно вразили його чутливу нервову систему, хлопець зацiпенiв, у грудях забракло повiтря.

– Що ти сказала? Без очей?

– Ти якийсь дивний, Фелiксе... Хiба не розумiєш, що вони тут, у вiварiї, не для забавки... Можу тебе заспокоїти: орел не страждав. Я сама...

– Ти?!
– Фелiкс обернувся до неї, важко дихаючи. Лице її в мiсячному свiтлi скидалося на бiлу маску з чорними прорiзами очей.
– Невже ти?

– Власними руками. Це не складно.

– Не складно?
– вiн посунувся на неї грудьми.
– Вийняти очi - не складно?

Юля позадкувала, до краю здивована його нервознiстю.

– Для тебе ж... Опам'ятайся.,,

Дiвчина злякалася, що вiн ударить, i вибiгла з вiварiю.

Чари вечора зникли, все посiрiло, наче притрушене попелом.

"Не складно... Власними руками... Нiжними пальцями...
– крутилось у Фелiкса в головi, вiн стояв оглушений i не мiг зрушитися з мiсця. Провiв рукою по чолу, вiдiтхнув i кинувся до клiтки. Намацавши залiзний засув, шарпонув убiк, i дверцi з дзенькотом вiдчинилися.

– Iди, iди, - шепотiв до орла, - виходь звiдси...
– Простяг руки i, одним ривком вихопивши його з клiтки, поставив на землю.

Орел, наче потягуючись, розправив свої велетенськi крила, кiлька разiв пiдскочив i знявся. Та дерева густо розкинули гiлля, птах ударився i впав, ламаючи кущi. Фелiкс пiдбiг, схопив його i, заточуючись, винiс у кiнець парку, де вже чулося хлюпостання моря.

– Лети!..

Птах стрепенувся, пiдняв голову, нiби дослухаючись до шуму моря, а тодi пiдстрибнув i знявся. У мiсячному свiтлi було добре видно, як вiн важко махає крильми i набирає висоту, прямуючи до великого срiблястого диска, що сяяв посеред неба.

– Прощай, брате мiй, Орле!..
– гукнув Фелiкс. У ротi зробилось гiрко, очi наче запорошились пiском.

Чи йому почулось, чи, може, й справдi - над морем пролинув орлиний клекiт. Як свiтляна дорiжка до Мiсяця.