Чтение онлайн

Барбула заспiшив. Вiн одразу здогадався, з чим прийшли сюди люди i як називаються тi страховидла.

«Не могли собi пошукати iншого мiсця, — неприязно подумав господар затону про рибалок. — Хоча б вже всiлися там, де полює Зубатка… Лише малькiв наполохають…»

Проте коли вiн побачив, що на березi сидiли Сергiйко i Вiтько, його досада поступилася мiсцем перед веселою нетерпеливiстю. «Добре, що прийшли саме вони, — подумав Барбула i посмiхнувся. — Зараз я вам доведу, що не лише люди можуть грати в рiзнi iгри! Зараз я з ними розрахуюся за того мотузка!»

Бiля риболовних гачкiв вже зiбралися всi. мальки затону. Вони з острахом снували ближче до рятiвного очерету i не зводили круглих оченят з небачених ще страховиськ, котрi насправдi були беззахисними дощовими черв'ячками. Перед мальками, гордовито настовбурчивши плавцi, хизувався трохи старший за вiком карасик.

— Ет, ви, — зневажливо проголошував вiн, — дрiбнота зелена. Теж менi знайшли кого страхатися!

Зовсiм недавно цей карасик був таким же мальком, як i всi, хто тут зiбрався. Але це не заважало йому поводитися серед своїх молодших братикiв i сестричок точнiсiнько так, як поводиться, наприклад, першокласник у дитячому садку.

— Чи знаєте ви, скiльки я в своєму життi переплив океанiв i всiляких морiв! — безсоромно вихвалявся вiн, хоча насправдi нi разу не покидав своєї малесенької лiсової рiчечки. — Якi урагани на мене налiтали, якi шторми! Ет, що ви в цьому розумiєте, малявки!

На хвилину малеча забула про iснування страховидл i не зводила захоплених поглядiв з цього звитяжця.

— Чи знаєте ви, що я одного разу трохи не побився з самою Зубаткою? — брехав карасик далi. — А це менi — тьху та й годi. Ось подивiться, як я зараз розправлюся з цими пуцьвiрiнками!

— Зупинись! — крикнув йому Барбула.

Проте було вже пiзно. Карасик хоробро кинувся на черв'яка…

Вудочку злегка повело вбiк.

— Тягни! — заволав Вiтько. — Хiба не бачиш — клює!

Малюсiнький карасик довжиною з мiзинець описав в повiтрi срiблясту дугу i впав поруч з рибалками.

— Оце так акула! — розреготався Вiтько, хоча в душi страшенно заздрив своєму товаришевi. — Та що я кажу? Кашалот! Може, збiгати за вантажною машиною?

Сергiйко на те нiчого не вiдповiв. Вiн наживив вудочку i знову закинув її в рiчку.

З несподiванки малюки зацiпенiли. З роззявленими ротиками вони втупилися вгору, куди тiльки-но рвонувся їхнiй хоробрий старший братик. Вони не могли зрозумiти, що з ним сталося.

Доки вони роздумували над цим, гачок з черв'ячком з'явився знову. Проте карасика на ньому вже не було.

— Дядю Барбуло, ви не знаєте, куди зник наш братик? — запищали малюки.

— Може, вiн зараз ганяється за iншими страховиськами?

— Вiн у нас дуже-дуже хоробрий, вiрно?

— Невже й ми будемо такими хоробрими, га?

— Ваш брат дурненький хвалько, а не смiливець, — вiдповiв їм Барбула. — Тiльки-но вiн постраждав. I постраждав тому, що тiкав з моїх урокiв.

Поблизу вiд них ледь-ледь похитнулися водоростi i з'явилася хижа пащека розбiйницi Зубатки. Жадiбнi очi злодiйки втупилися i вже не могли вiдiрватися вiд черв'ячкiв, що борсалися на своїх гачках.

— Я вже вам казав, що люди понад усе люблять смакувати рибою, — продовжував господар затону. Зубатку вiн не помiчав. — Але пiймати будь-кого з вас не так вже й легко. Тому й зрозумiло, що люди змушенi вдаватися до всiляких хитрощiв. Насадять, наприклад, на гострий металевий гачок щось смачне i привабливе — i закидають його в рiчку. I всiлякi дурники, на кшталт вашого братика, обов'язково ловляться на цю нехитру принаду… А тепер, коли ми вже всi зiбралися, я вам дещо покажу…

Барбула вiдламав невеличкий корiнець вiд корча i штовхнув ним черв'ячка. Той погойднувся i…

— Клює! — вигукнув Сергiйко. — Тягни!

Вiтько з усiх сил смикнув вудочку. Проте на гачковi, окрiм черв'ячка, нiчого не було.

— I навiщо так репетувати… — незадоволено пробурчав Вiтько. — Треба було зачекати, поки вона не проковтне наживку… Ех, така рибина була, така рибина! Ледве вудочку з рук не вирвала.

Барбула втiшено посмiхнувся, дивлячись на розчароване обличчя Капустiна.

— От бачите, — сказав вiн малькам пiсля того, коли гачок знову опустився пiд воду. — Варто цьому черв'ячку хоч трiшки погойднутися — як рибалка в ту ж мить висмикує його з води. Отже, коли вам надто вже забагнеться поласувати ним, потрiбно дуже й дуже обережно вiдкушувати принаду малесенькими шматочками… Ану, ти i ти, — господар затону вказав на двох малькiв, — зробiть так, як я вас тiльки-но вчив.

Пiдштовхуючи один одного, мальки нерiшуче пiдпливли до риболовних гачкiв i вiдкусили по крихiтному шматочку.

Гачки навiть не гойднулися. Замiсть того дуже захиталися водоростi за Барбулиною спиною. Проте в ту хвилину загальна увага була прикута лише до гачкiв.

— Молодцi. Добре, дуже добре, — похвалив Барбула перших смiливцiв. — Отож, ви пересвiдчилися в тому, що з будь-якого становища можна знайти вихiд. Треба лише дотримуватися необхiдної обережностi. Так-так, обережнiсть передусiм! Повторiть, що я вам сказав.

— Обережнiсть — передусiм, — хором проспiвали мальки.

— Ще раз…

— Обережнiсть — передусiм!

— Гаразд, — сказав Барбула. — А тепер можете поласувати цими черв'ячками.

I тут Зубатка не витримала.

— Нi, це моє! — заволала вона i кулею вилетiла iз водоростiв. — Моє!..

Вудлище раптом смикнуло з такою силою, що воно ледве не вилетiло з Вiтькових рук.

— Клює! — зарепетував вiн. — Сiрий, допоможи!

Через хвилину на травi, клацаючи гострими, мов лезо бритви, зубами, стрибала величезна щука i косувала на закляклих з подиву друзiв злими вибалушеними очицями.

— Оце так щука! — тiльки й спромiгся сказати Вiтько.

Зустрiчати щасливих рибалок вибiг весь санаторiй. Навiть Оля, якiй Микола Володимирович вже дозволив пiднiматися з лiжка, пiдiйшла до вiкна.

А Вiтько, надутий, немов першотравнева повiтряна кулька, урочисто йшов по дорiжцi з щукою в руках.

Коли Сергiйко через деякий час завiтав до Олi, дiвчинка запитала:

— Це часом не Зубатка?