Чарiвнi окуляри
Шрифт:
— А ми не жартуємо! — серйозним тоном сказав Ромка. — Давай, Їжачку, розказуй!
І я почав розповідати. З самого початку. Як одержав таємничого листа з підписом «Ритас».
— Пам'ятаєш, він ще думав, що то ти написала? — вигукнув Ромка.
— А-а... пам'ятаю, — кивнула Ритка.
Тоді я розказав, як завдяки чарівним окулярам я зняв Ромку з трансформаторної будки, як познайомилися ми з Маргаритою Степанівною, артисткою, що грала у театрі юного глядача відьом, а насправді була доброю чарівницею, про Діда Мороза, який виявився клоуном-фокусником Рудольфом Андрійовичем, чоловіком Маргарити Степанівни, про «дипломат» з американськими доларами, про знайомство з Козачком Ґулькою, про наші польоти на блакитному конику Літайку у Синє Потойбіччя, про моє повернення у минуле до глухонімого хлопчика, про викрадення Ромки і його порятунок, — одне слово, про всі наші пригоди, пов'язані з чарівними окулярами. Ритка слухала, затамувавши подих, і тільки кліпала своїми чудовими волохатими віями.
— Фантастика! Неймовірно! — вигукнула Ритка, коли я закінчив. — Ану покажіть ті чарівні окуляри!
Я поліз у кишеню і... Серце моє зупинилося — чарівних окулярів у кишені не було!
— Ну, давай! Показуй! Ну! — штовхнув мене ліктем Ромка.
— Во... вони з-зникли! — ледь чутно прохарамаркав я.
— Як зникли? Загубив, чи що? — здивовано спитав Ромка.
— Загубити їх я не міг! Вони у бічній кишені застебнуті були на ґудзик... Ґудзик застебнутий, а окулярів нема...
— Ха-ха-ха! — засміялася Ритка. — Ну й фантасти! Брати Стругацькі!.. Я навіть повірила була!
Я мало не плакав. І раптом задзвонив телефон. Ритка побігла, взяла трубку і враз радісно вигукнула:
— Що?! Що?! Серйозно?! Ой, яке щастя! Тьотя Зіночка, я зараз приїду! — Ритка поклала трубку й побігла одягатися. І на ходу вигукнула:
— Ой, хлопчики! Після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, із спеціальними окулярами, але... Яке щастя!
За хвилину ми вже були на вулиці. Ритка попрощалася з нами і побігла на зупинку таксі.
— Слухай, а це ж, мабуть, Козачок Ґулька в тебе окуляри забрав!.. І передав Любочці!.. У лікарню!.. Пам'ятаєш, він сказав: «Поспішаю у важливій справі. Потім дізнаєтесь». От і дізналися!.. Чарівні окуляри таки зробили свою справу!
— І слава Богу! — сказав я.
Отак закінчилися наші пригоди з чарівними окулярами.
2004