Чтение онлайн

Проте не ці — втішні чи погані — новини стали причиною пригніченого стану Мохамад-бека.

Півгодини тому відбулася вкрай неприємна розмова генерала з його Святістю, Чорною Зіркою Землі, Сонцем Сходу, безсмертним вождем Чорної Орди Кара-ханом.

— Ти що наробив, гівнюк? — спитав непевним голосом смертельно хворої людини Кара-хан. — Ти мій заступник чи верблюдяче гівно, що засихає в пустелі? Ти людина чи дурний баран з маленькою головою і великими яйцями?

— Ваша Святосте, — вимовив Мохамад-бек, проклинаючи старого диктатора, який ніяк не хотів здихати. — Я готовий нести відповідальність за всі свої вчинки.

— І понесеш, — прохрипів Кара-хан. — Що ти наробив з посольством тих американських слуг Шайтана? Я щойно довідався, що сіоністи оголосили нам війну.

«Це означає, — подумав Мохамад-бек, — що упродовж кількох днів він був відключений від життя і перебував у барокамері. Вже недовго».

— Ваша Святосте, у посольстві перебувала агентка, яка знала таємницю марсіанської суперзброї. Я змушений був видати наказ про атаку.

— Ну і що? Ти її піймав, гівнюк хашемітський?

— Ще ні, Ваша Святосте. Але..

— Я виключаю тебе зі списку претендентів на моє місце. — Було чути, як Кара-хан важко дихає.

— Ваша воля — воля Аллаха, — покірливо сказав генерал, бо набагато краще, ніж Сонце Сходу, розумів наслідки свого провалу. Вся світова юдо-ліберальна та сіоністська преса верещала про «Злочин у Києві», забувши про невинні жертви Лівану, Сірії, Ірану, Афганістану та Єгипту. Четверта глобальна війна була оголошена, але активних дій не спостерігалося. Мохамад-бек розумів, що Ширлі Мак Доул чекає, коли пропагандистська кампанія, розв'язана нею проти Чорної Орди, дасть результати: процент американців, які підтримували війну з Чорною Ордою в Європі, вже зріс до 53% і продовжував невпинно зростати. В усіх Інтернет-мережах та на телебаченні безупинно кружляли сентиментальні історії про дипломатів, загиблих у Києві, та їхні сім'ї. Особливо розкручувалася історія марсіанського героя Америки новомученика Вільяма Кроуфорда, змальовувалися страждання його сім'ї. Тільки ім'я Божени О'Коннел ніде не фігурувало.

Генерал дізнався про існування цієї клятої марсіанки та її таємниці тільки першого серпня, у день наступу на Україну, коли його увага була зосереджена виключно на виконанні графіку операції. Начальник МУРу, генерал-майор Ясір Вахіт, доповів йому, що американський інформатор, псевдонім «Руда свиня», який перебуває на території посольства Конфедерації, повідомив про лейтенанта космічного легіону «Марс» Божену О'Коннел, коханку генерала Гайдука (знову цей Гайдук, покарай його Аллах), яка нібито знає таємницю марсіанської суперзброї, що може вирішити долю війни на землі. «Руда свиня» пропонував під час захоплення посольства Конфедерації здати в руки МУРу згадану Б. О'Коннел за винагороду 50 мільйонів глобо.

Мохамад-бек, не консультуючись з Чингіз-Сараєм, бо знав, що Кара-хан не в змозі приймати рішення, і цілком справедливо вважаючи себе першим заступником Чорної Зірки Землі, віддав наказ про захоплення посольства ще до того, як сили Конфедерації почнуть евакуацію дипперсоналу. Інша річ, що цей ідіот, командир карального корпусу яничар Алі Акбар Пєрєвєрзєв недбало підготувався до операції «Райський сад» і дозволив своїм зарізякам вчинити бійню, в якій могли загинути як агент «Руда свиня», так і Божена О'Коннел. За провал операції генерал Пєрєвєрзєв покараний п'ятдесятьма ударами батога, розжалуваний у рядові і відправлений до штрафбату в афганську провінцію Кандагар. Мохамад-бек приклав геджет до губ і наказав:

— Зайдіть до мене.

До кабінету увійшла монгольська красуня Алтанцецен — «золотулька», освітивши темну душу Мохамад-бека сяєвом спогадів про перше кохання. Вона сіла поряд, і він поклав руку на її плече.

— Уважно слухай і перекладай.

Щойно йому надіслали з МУРу знахідку з посольства Конфедерації, яка могла пролити світло на історію з клятою марсіанкою.

Він увімкнув запис відділу безпеки посольства Конфедерації від 2/08/2077. 00.15 AM. У кутку кімнати сиділа прив'язана до стільця дівчина, поруч, тривожно озираючись, стояв кремезний чоловік у камуфляжі, тримаючи в руці важкий армійський пістолет «Taurus». Двері відчинилися, і в кімнату стрибнув хтось у дивній накидці і одразу впав, отримавши кулю в груди. Вскочив другий і сказав щось незрозуміле по-українськи:

— Я з Рогульки.

— Вбий цю тварюку! Не бійся за мене! — крикнула йому дівчина.

— Переклади, — нетерпляче сказав Мохамед-бек, просовуючи праву руку у розріз блузки, туди, де можна було торкнутися маленьких грудей Алтанцецен.

— Генерале, — невдоволено пересмикнула вона плечем, — ми трахаємось чи перекладаємо?

Він забрав руку з її плеча.

Я з Рогульки. Незрозуміло, що це? Пароль? Назва місцевості? Але ясно, що Божена і цей невідомий знають один одного. Вбий цю тварюку! Не бійся за мене. Так, вона знає цю людину, вони на «ти» і вона так ненавидить цю «Руду свиню» (сумніву в тому, що це саме він, не було), що готова вмерти — тільки б він помер.

Генерал та Алтанцецен вражено застигли, спостерігаючи, як третійурятував другогоі спопелив голову і руки «Рудої свині».

З особливою увагою Мохамед-бек вивчав обличчя другого, добре зафіксоване камерою: густе волосся, крупний ніс, вузький проріз очей.

Генерал дав вказівку начальнику МУРу провести спектральний аналіз голосу другогоі подивитися в файлах ДерВару — чи не потрапляв у поле зору людей Клинкевича цей тип.

— Йди, дитино, — сказав він Золотульці, яка очікувально дивилася на нього. — На сьогодні все. Це зробимо завтра.

І хлопнув її по дупці.

Але Золотулька невдовзі знову знадобилася генералу.

Одне повідомлення з комп'ютера привернуло його особливу увагу: вчора службою безпеки Клинкевича і військовою жандармерію у колонії Феофанія-Пирогово підчас нічної oперації було схоплено дванадцять українських націонал-терористів — цілий партизанський загін, який здійснив низку нападів на окупаційні підрозділи сил визволення й підірвав на окружному шосе міст під час проходження колони вантажівок з боєприпасами. У терористів було вилучено зброю і пропагандистські матеріали Фронту Визволення України.

При здійсненні рутинної процедури розстрілу на місці кожного третього терориста (інших відправляли до спецфільтрів карального корпусу яничар), якийсь божевільний піп, коли черга на постріл у потилицю дійшла до людини, що стояла поряд з ним, попросив сержанта жандармерії краще застрелити його, мотивуючи це тим, що в його сусіди — двоє дітей, і очікується третя. Жандарми, вражені цим епізодом, залишили в живих (тимчасово, звичайно) обох терористів і доповіли про цей випадок начальству.

Генерал Мохамад-бек дав наказ привести до нього цього божевільного, який відмовлявся від життя в ім'я врятування іншої людини, і знову викликав перекладачку Алтанцецен. їй дуже личила штабна уніформа — біла формена блузка з червоними погонами і червоними аксельбантами, біла пілотка з двома чорними зірками, що хвацько сиділа на коротко стриженому чорному волоссі Золотульки, і чорні брюки, при поясі — срібний кинджал, подарунок Мохамад-бека за особливі заслуги.

У кімнату ввели полоненого: худенький, невисокий на зріст, з довгим русявим брудним волоссям, що злиплося після дощу, хирлявою борідкою, на якій запеклася кров, з синцями під очима, він ледве тримався на ногах. Вдягнений був у подерту чорну ризу, а на грудях висів маленький хрестик, що його тримав закривавленою правицею терорист.

— Ти хто, невірний? — спитав генерал.

— Отець Іван, священик Феофанівсько-Пироговської церкви.

— Як же ти, християнин, став терористом? Хіба це не суперечить вченню пророка їси?