Чтение онлайн

Ч ¬раг мене в>=зьми, Ч каже, Ч бгатц>=, коли € бачив такого жвавого молодц€! fуша, а не запорожець! <=ди, бгатику, й до мене, >= € тебе поц>=лую!

Ч ќт добр>= люде! Ч каже ирило “ур. Ч ” њх крадеш, а вони тебе ц>=лують! ѓй-богу, добр>= люде! Ўкода, що вже б>=льш не побачимось! ” „орну ору ворон >= к>=сток ваших не занесе. Ќу, прощайте ж тепер, панове громадо! f€куЇмо за хл>=б та за с>=ль! ѕрощайте! „ас лагодитись у дорогу.

<=, виходючи з дверей, розпростер руки да й каже:

Ч fвер>= одмикайтесь, а люде не прокидайтесь! fвер>= одмикайтесь, а люде не прокидайтесь!

Ч ўо за неподобна голова в сього ирила “ура, Ч см>=ючись, каже —омко. Ч —ебто вже ворожить, характерствуЇ.

VIII

Ќе довго в нiч гул€ли нашi козаки: поблизу св€того мiста гул€ти довго не годилось. Iще не дiйшло й до пiвночi, а вже всi давно спали. ’ропли козаки на весь двiр, од самоњ свiтлицi, де спочивав гетьман >=з Ўрамом, да аж до стайн>=; там спав ¬асиль Ќевольник при „ереваневих кон€х. <=нш>= л€гли п>=д чистим небом, >= хоть уноч>= надвор>= було не душно, да тому черствому, гар€чому людов>= байдуже було про холод. «дорово було гул€кам надвор>=, €к трав>=, що прив’€ла вдень на сонц>=. ругом по гаю щебечуть солов’њ, аж луна розл€гаЇтьс€; деколи й пугач скаже своЇ смутне Ђпугу!ї. озацьке сонце високо п>=дбилось угору; зор>= вкрили все небо, €к ризу.

Ќе н>=ме було козаков>= те небо, >= м>=с€ць, >= зор>=: чи погл€не на м>=с€ць, на його пл€ми, чи погл€не на зор>=, то й серце, >= думка його розжевр>=Ї, €к од божого слова. „ого на м>=с€ц>= т>=њ пл€ми? ¬>=н знав, чого. “о ще €к ањн убив јвел€, то бог назнаменав на м>=с€ц>= той гр>=х своЇю рукою: Ђfив>=тес€, Ч каже, Ч люде: так €к сей ањн дов>=ку-в>=чного нестиме на плечах мертве братнЇ т>=ло, так ус€кий душогубець носитиме дов>=ку до суду т€жкий гр>=х св>=йї. ј зор>=? “о людськ>= душ>=. як засне гр>=шне т>=ло, добр>= душ>=, покинувши землю, знос€тьс€ до господа бога, купаютьс€, обливаютьс€ у небесному св>=т>=, п>=дслухають, що говор€ть на неб>= ангели.

як же часом покотитьс€ по небу >= погасне €сна зор€, козак перехреститьс€ >= помолитьс€ за усопшую душу. <=нш>= зор>= щаст€ть у його на врожай, >=нш>= на скот, а ¬>=з Ч чумацька щаслива зор€.

ясна, пишна була н>=ч над ѕечерським, да один т>=лько чолов>=к дививсь на њњ дива; не спав, дививсь >= н>=чого не бачив. ¬же ж не хто сей один, €к той сердега ѕетро Ўраменко. ому сон, а йому туга, да жаль, да досада. fовго в>=н ворочавсь на своњй бурц>=; дал>= встав, нат€г жупан да й вийшов у гай хв>=рточкою.

Ѕ>=дний козак тањвсь од ус>=х >=з своњм коханн€м, бо вс€к т>=лько б >=з його насм>=€вс€. озаки не дуже вдавались у любощ>=; знали сю нем>=ч найб>=льш д>=вчата да молодиц>=; вони-то поскладали й от>= п>=сн>=, от>= н>=жн>=њ розмови козака з д>=вчиною або милого з милою, що слухаЇш >= не наслухаЇшс€.

оли б у ѕетра була ненька р>=дненька або сестра жал>=бниц€, може б, њм розказав в>=н про своЇ лихо. Ѕо хоть €к не гордуЇ було козак любощами перед товариством, а €к вернетьс€ до господи, €к зачне коло його упадати ласт>=вкою мати, €к стане голубити сестра, розч>=суючи йому кучер>=, розпитуючи про далек>= сторони, про козацьк>= пригоди, то й тверде, €к зал>=зо, серце пом’€кшаЇ, >= що т>=лько важке Їсть на душ>=, усе козак своњм щирим жал>=бниц€м розкаже. Ќа б>=ду, в ѕетра не було н>= сестри, н>= матер>=; мав в>=н за порадник>=в т>=лько старого, гр>=зного панотц€ да жарт>=вливе товариство.

’одить в>=н, сновидаЇ по гаю >= сам не знаЇ чого. ћ>=с€ць став уже на неб>= нижче; св>=тить навскось по трав>=, по кущах, по березах. Ќ>=ч уже на >=сход>=. як ось чуЇ ѕетро Ч тупот€ть кон>=… ”се ближче, ближче. –озп>=знаЇ нешвидку ристь двох ступак>=в. «вернув з дор>=жки за кущ, щоб н>= з ким не зустр>=тись. як ось чуЇ й людську мову. ѕо зор>= ус€ке слово доходить до його чисто. «араз п>=знав ирила “ура голос, а по чорногорському бре да море п>=знав його побратима.

ирило “ур говорить:

Ч ўо то, брате, скажуть ваш>= отмичаре про запорозьку хисть, €к ми п>=дхопим оцю д>=войку. ј „орногор йому:

Ч Ѕре, побро! ћен>= усе здаЇтьс€, що ти т>=лько морочиш мене. Ќе впевнюсь, поки не побачу дива на своњ оч>=!

Ч ћ>=с€ць не скоро зайде, Ч каже запорожець, Ч побачиш, не повилаз€ть.

Ч як же ти отмеш д>=войку, не наробивши івалту?

Ч ге-ге, пане брате! „и так>= ж дива чинили на свойому в>=ку запорожц>=! ’>=ба ж € дармо заворожив ус>= двер>=?

Ч ћоре! Ч каже „орногор. Ч “и б уже хоч мене своњм характерством не морочив!

Ч ўо за дурна в тебе голова, брате, Ч каже ирило “ур. Ч ј за що б же мене обрали отаманом? ’>=ба за те, що добре гор>=лку лигаю? в нас на се д>=ло >=ще лучч>= мистец>=, а характерник>=в не багато знайдеш.

“им часом од’њхали вони далеко, >= не стало чути њх розмови.

“епер “уров>= реч>= за вечерею не здавались уже ѕетру жартами: мабуть, справд>= скрутивсь од жиру запорожець! —першу був кинувсь ѕетро до гостиниц>= будити козак>=в, дал>= зупинивсь.

Ч „ого €, Ч каже, Ч б>=жу? „и видане д>=ло, щоб украсти д>=вчину з-посеред миру? «апорожець сказивсь, а € й соб>= б>=жу, €к божев>=льний.

fа й п>=шов тихою ступою.

Ђ“реба ж отак >=з юродства да зайти в голову! Ч думаЇ йдучи ѕетро. Ч ќтсе не удавай >=з себе химородника, не бурли, €к кабан у корит>=!.. –ад би € був, коли б —омко за сей жарт звел>=в, жартуючи, погр>=ти йому ки€ми плеч>=!ї

ѕройшовши з гони, став так >=ще думати:

Ђј що, €к справд>= в>=н характерник? „ував € не раз од старих козак>=в, що с>= бурлаки, сидючи там у комишах да в болотах, обнюхуютьс€ з нечистим. ¬икрадали вони з невол>= невольник>=в, да й самих туркень, >=нод>= так мудро, що справд>= мов не своЇю силою. Ќе дурно, мабуть, >=де м>=ж людьми поголоска про њх характерство… ”т>=каЇ од татар, розстеле на вод>= бурку да й попливе, сид€, на другий берег… Ќу, то вже дурниц€, що л€хи з переполоху провад€ть, буц>=м запорожц>= ростуть у ¬еликому Ћуз>= з земл>=, €к гриби, або що в запорожц€ не одна, а дев’€ть душ у т>=л>=, що поки його вб’Їш, то вбив би дев’€теро простих козак>=в. ћоже, не зовс>=м правда й про бурку. ј що запорожцев>= вкрасти, що задумаЇ, то мов >=з гамана тютюну д>=стати. ¬они напускають ману на чолов>=ка…ї

fа й згадав, €к у старого ’мельницького сид>=в у глибц>= такий, що ману напускав. Ђўо ви, Ч каже, Ч що мене стережете? як схочу, то лиха встережете мене! ќсь зав’€ж>=ть мене в м>=шокї. «ав’€зали його да й прит€гли за тр€мки, аж в>=н >= йде з-за дверей: Ђј що, враж>= д>=ти! ¬стерегли?ї

Ђўо ж, Ч думаЇ, Ч €к >= се такий химородник? ѕ>=ду скор>=ш, щоб справд>= не вкоњв в>=н €кого лихаї.

fа ступивши швидкою ходою ступн>=в з дес€ток, зупинивсь >=знов, наче об ст>=ну вдаривсь.

Ђўо, Ч каже, Ч € за кур€ча голова! ого € йду р€товати? ’>=ба в нењ нема жениха боронити? ўо € за вартовий такий? « €коњ ласки не спати мен>= по ночах, щоб €кий опи€ка, п>=дкравшись, не зл€кав гетьманськоњ молодоњ? оли ти йдеш за гетьмана, то нехай поставить тоб>= на вс>=х двер€х >= ворот€х варту; а мен>= €ке д>=ло? ’оть нехай ус>=х вас перехапають с>= розбишаки!.. Ѕачу € тебе заздалег>=дь, €сновельможний пане, €к ти дов>=даЇшс€, що вкрадено в тебе з-п>=д поли молоду! Ѕачу й тебе, горда пан>=матко: чи так погл€датимеш звисока >= тод>= на нашого брата, €к тв>=й гетьман >=з сонцем на лобу проспить молоду, не зг>=рш од >=ншого гульта€! Ѕачу й тебе, €сна€ крале, €к замчить тебе отсей шибайголова м>=ж чорногорц>=. “ам ж>=нкам не дуже догоджають. —какатимеш ти через шаблю в сього дикого “ура; не раз згадаЇш п>=сню:

Ћюбив мене, мати, запорожець,

¬одив мене босу на морозець…ї

ћiзкуЇ так собi ѕетро, аж ось iзнов закопотiли конi. —лухаЇ, i сам собi вiри не йме.

ЂЌевже таки справдi сей запорожець знаетьс€ з нечистою силою? Ч думаЇ в>=н. Ч fа пост>=й, чи сам>= вони вертаютьс€?.. Ќ>=, справд>= везуть!.. ѕрокл€тий! ћчить, €к вовк овечку!ї

он>= над’њхали ближче. fивитьс€ ѕетро Ч ирило “ур держить перед собою Ћесю на с>=дл>=, €к дитину. јж сумно йому стало. Ћес€ була зовс>=м €к очарована. —идить, голубонька, схиливши голову, а рукою держитьс€ за плече запорожцю. ј той одною рукою п>=ддержуЇ бранку, а другою править кон€. —ердешна т>=лько стогне, мов ув>= сн>= щось страшне бачить. ўось неначе й говорить, да за солов’€ми не можна роз>=брати: солов’њ перед св>=том саме розщебетались.