Чтение онлайн

— Мерщій одягайся! Звідки погоня?

— З боку Гавіри.

— Так, — замислився лікар. — Вони незабаром будуть тут. Я заховаю тебе, але сказати з певністю, що вони не перевернуть усе, не можу. Найкраще для тебе — негайно податися в савани…

Антоні замовк, нервово потираючи крутий обпалений тропічним сонцем лоб. Джомо нетерпляче переступав з ноги на ногу, — кожна згаяна хвилина могла йому дорого коштувати. Негр не знав, на що зважитися. Дженні підійшла до Джомо і торкнула його за рукав.

— Джомо, я допоможу тобі… Якщо тільки це не ти вчинив замах на пана Кребса. Адже все складається проти тебе! Сутичка на вокзалі, а тепер цей випадок…

— Клянуся, — Джомо ударив себе рукою в груди, — клянусь духами своїх предків і священною горою Кенія, де живе могутній Нгаї, що я не вчиняв замаху на бвану Кребса!.. Джомо каже правду!

В його голосі прозвучала така щирість, а очі дивилися так правдиво, що Дженні повірила.

— Тоді ходімо! — сказала вона. — Я відвезу тебе звідси якнайдалі від переслідувачів!

Вона швидко пішла до дверей, перехопивши схвальний погляд Антоні. Джомо кинувся вслід за нею. Через півхвилини заревів мотор, і форд, зірвавшись з місця, помчав на північний схід, у протилежний від Гавіри бік…

Антоні довго стояв на порозі, стежачи, як над дорогою розсіюється червонуватий пил.

За банановим гайком почувся шум моторів. Антоні приклав дашком руку над очима і глянув у той бік. Сяючи на сонці нікелем, звідти мчали дві машини. Вони зупинилися біля воріт. З машини миттю вистрибнули полісмени. Потім вилізли капітан Кребс і Майкл Ніксон.

Вони рушили до Антоні, а всі інші розсипалися навколо. Заглядали в сарай, під навіс, двоє побігли на плантацію, а один навіть задер голову і почав вдивлятися у верховіття кучерявих пальм.

— Добрий день, містер Райт, — привітався інспектор поліції. — Ми шукаємо злочинця!

— Чим же я можу вам допомогти?

— Злочинець тікав до вашої ферми. Можливо, він заховався десь тут, у вас. Прошу пробачення, але ми змушені обшукати ферму й околиці.

— Будь ласка, я до ваших послуг, — відповів Антоні. — А втім, здається, мої послуги ні до чого: ваші люди, сер, уже й так обшукують ферму… Якщо маєте бажання, прошу в дім.

В цей час один з полісменів, вибравшись на скелю, голосно вигукнув:

— Кров! Тут кров! Він поранений!

Кребс і Ніксон поспішили туди. Антоні пішов за ними. Справді, там, де Джомо на якусь хвилину зупинився, на камені виднілися дві криваві плями.

— Він десь тут! — гукнув Кребс. — Годі стояти й чухатись, як ліниві лемури! Перевернути все — знайти чорношкірого собаку!

Капітан і Майкл майже бігом кинулися до будинку, інші нишпорили на подвір'ї і плантації.

В кабінеті Кребс побачив на столі бинти, вату, йод, а в мисці — кров. Очі капітана блиснули лиховісним вогнем.

— Містер Райт, — сухо сказав він, — ви тільки що когось перев'язували.

— Так, перев'язував, — спокійно відповів лікар.

— Хто це був?

— Це був один поранений негр… Джомо Карумба, сер.

Кребс аж підскочив, ніби наступив на колючку, і витріщився на Антоні.

— Хай йому чорт, ми ж саме цього розбійника й шукаємо! Чому ж ви зразу не сказали, що він був у вас?

— Тому, що ви мене не питали, сер, — глузливо відповів Антоні, — а ввірвалися в чужий дім, як у свій власний, і перевернули все догори дном. Крім того, ви сказали, що шукаєте якогось злочинця… Звідки ж я міг знати, що Карумба і є той злочинець?

— Досить, — нетерпляче крикнув Кребс, — Не говоріть так багато! Скажіть краще, де той Карумба!

— Оцього я не знаю, — посміхнувся лікар.

— Але ж ви його щойно перев'язували?

— Перев'язував.

— І куди ж він подівся?

— На жаль, він не залишив мені адреси, — з серцем відповів Антоні, якого вже почав бісити визивний тон інспектора поліції.

— Прокляття! — вигукнув той. — Ви знаєте, містер Райт, де Карумба! Безперечно, знаєте, але не хочете сказати! Глядіть, щоб вам не довелося шкодувати!

І Кребс вибіг з бунгало. Майкл, що весь час мовчав, холодно стис тонкі, безкровні губи і, похитуючись довгим худим тілом, вийшов за ним.

На дорозі полісмени трохи про щось порадились, потім розсипалися цепом у високих посівах дуро. [7] Кребс і Ніксон розвернули свої машини в напрямі Бруконвіла і зникли в хмарі куряви.

Минуло кілька днів. Антоні Райт кожного вечора приїжджав у Бруконвіл, хоч Майкл щоразу намагався виявити до нього свою неприязнь. Кребс за весь час приїжджав тільки один раз, але про сутичку з лікарем не обмовився жодним словом. Та від Дженні Антоні знав, що інспектор поліції звинувачує його у співчутті мау-мау. Лікар мовчки посміхався, коли про це заходила мова.

Одного разу, повертаючись увечері додому, Антоні помітив позад себе якусь тінь, ніби гойднулася гілка на придорожньому кущі. Це було вже за сто чи двісті кроків від бунгало. Антоні пришпорив коня і на повному скаку влетів у двір. Страху він не відчував, але обережність ніколи не зайва: траплялися випадки, коли сюди заходили хижаки і нападали на поодиноких людей. Віддавши коня слузі, лікар зайшов у дім і засвітив світло.

Годинник монотонно відбивав години. Вже минуло далеко запівніч, коли Антоні, відклавши книгу, заснув. Прокинувся він од незвичайного сяйва. Лікар схопився і підбіг до вікна. В очі йому вдарила кривава заграва. Горів сарай, а може, й будинок. Не роздумуючи, Антоні прожогом метнувся до дверей і вискочив на веранду. В ту ж мить гострий полиск широкого ножа-панги примусив його відсахнутися і прикритись дверима. Панга вдарила в двері — і з них полетіли тріски. Відразу ж надворі завили, закричали кілька розлютованих диких голосів:

— Мау-мау! Мау-мау!

Антоні встиг замкнути двері і схопити пістолет. Не цілячись, він двічі вистрілив у двері. Знадвору долетів зойк і прокляття, виголошене чистісінькою англійською мовою. Це здивувало Антоні: з якого це часу кікуйю так добре лаються по-англійськи? Але роздумувати було ніколи. Він кинувся на протилежний бік будинку і припав до вікна: в мерехтливих відблисках пожежі по подвір'ю перебігали чорні постаті. Отже, він оточений!

На мить Антоні опустив руки, смертельна туга крижаним холодом стисла серце. Невже смерть?