Чтение онлайн

Перед Картнеєм були три пари чiтких фотокарток. На трьох iз них Боббi вiдтворив на повний зрiст їхнього давнього друга, володаря п'яти золотих олiмпiйських медалей у бiгу i стрибках Крiстофера Картрайта, одного з найталановитiших спортсменiв свiту. На трьох iнших був загадковий Джiм Хiкс у день свого сенсацiйного виступу, гучна луна вiд якого ще й сьогоднi не стихла остаточно.

Картней як уп'явся поглядом у величезнi фотокартки, так уже й не мiг вiдiрватися вiд них. Боббi попрацював на славу. Знiмки були винятково чiткi, чистi, без найменшого "зерна" з плiвки, яке могло б спотворити певний рух спортсмена. До того ж Боббi пiдiбрав такi фото, де Крiс i Джiм виконували однаковi рухи в однакових фазах, отже, можна було зробити якнайточнiшi порiвняння.

Зовнi мiж обома визначними спортсменами наче й не було нiчого спiльного. Бiлявий Крiс з високим чолом ученого, у всякому разi iнтелектуала, з м'якими рисами обличчя, не дуже об'ємною, але, як у кожного легкоатлета, дуже добре розвиненою мускулатурою. Чорний Джiм з кошлатими бровами, з чiтко вирiзьбленими грубими рисами обличчя, сильними великими м'язами, немов спецiально пiдкресленими природою. I водночас обидва були наче близнята. Можливо, через абсолютно однаковi спортивнi пози. А найбiльше через те, що з самого початку примусило Картнея згадати про Картрайта: окремi рухи у днi своїх переможних спортивних виступiв вiн виконував у такiй iндивiдуальнiй, властивiй лише йому манерi, що можливiсть двiйника Крiса практично виключалася. Тим часом Джiм Хiкс був майже цiлковитою копiєю Крiса. I потiм цей умовний жест, двiчi поданий Томовi. Крiс не раз бував на змаганнях у ложi преси, сидiв поруч з ним, i якось Том подiлився з другом умовним кодом, який вони створили разом з Боббi.

– Боббi, я розгубився, - чесно визнав Картней.
– З одного боку, за рухами, це незаперечно вiн. А з другого... Зовсiм не його обличчя, нiчого спiльного з Крiсом.

– Давай поки що облишимо зовнiшнiсть, - порадив Боббi.
– Ти ж знаєш, що в наш час її так само легко змiнити, як i костюм. Дослiджуймо головне i неповторне - рухи.

Вони почали до тонкощiв вивчати й порiвнювати кожнi два фото - Крiса i Джiма. Боббi пiдiйшов до завдання, немов справжнiй слiдчий. Вiн приготував ще й окремi фрагменти знiмкiв, змочив їх у спецiальному розчинi, i вони стали абсолютно прозорi, чiтко зберiгаючи контури рук, нiг, усього тiла. їх можна було накладати на основнi фото й бачити, збiгаються вони чи нi, є хоч найменша рiзниця в характерi рухiв чи вони однаковi для обох спортсменiв.

Три години старанних дослiджень привели чемпiонiв спортивного репортажу до незаперечного висновку: загадковий Джiм Хiкс - це їхнiй давнiй друг, п'ятиразовий олiмпiйський чемпiон Крiстофер Картрайт! З невiдомих причин вiн невпiзнанно змiнив зовнiшнiсть i, очевидно, завдяки дiї якогось нiкому невiдомого сильного збуджувача став набагато сильнiший, нiж був пiд час розквiту свого спортивного таланту. Ось чому через п'ять рокiв пiсля останнього старту Крiс зумiв феноменально перевершити свої колишнi рекорди. Лишалося з'ясувати останнє i головне - навiщо? I чому Крiс узяв прибране iм'я й удався до вигадки з вiвчарем? Та на цi запитання мiг вiдповiсти лише вiн сам.

Боббi зварив каву, вони стомлено присiли до журнального столика, вiдчуваючи, як запашна рiдина вiдновлює бадьорiсть, дає яснiсть думкам. Боббi промовив:

– Отже, народжується ще одна сенсацiя. I яка!

Картней заперечливо похитав головою. Вуд здивувався:

– Чому?

– Боббi, не забувай: ми з Крiсом - давнi щирi друзi, - вiдповiв Том. Розумiєш, друзi! Ми з тобою розкрили його таємницю. Мiж iншим, це можна було зробити й простiше. Дати графологам листа, залишеного у Лiннокса, й попросити порiвняти його iз справжнiм почерком Крiса - його зразки у мене є. Але в такому разi нас би могли примусити назвати його iм'я. На це ми не маємо права, друже. Навiть задля найбiльшої сенсацiї. Ми не знаємо, чому Крiс вважав за краще сховатися за прибраним iм'ям. Це його таємниця, яку вiн, мiж iншим, обiцяв розкрити лише нам з тобою. Отже, лишається зачекати, доки Крiс не озветься сам. Згоден?

– Звичайно, - не розмiрковуючи, вiдповiв Боббi.
– Є навiть пропозицiя: знищити цi фотокартки, щоб вони ненароком не потрапили на очi комусь iз моїх гостей.

– Не треба!
– несподiвано почувся в кiмнатi тихий, але владний голос Крiса Картрайта.
– Через добу вони стануть вам у великiй пригодi, друзi. Навiщо виготовляти їх удруге?

Розгубленi Том i Боббi вирячилися один на одного. Голос Крiса, хоч i не дуже гучний, пролунав зовсiм поруч, наче вiн сидiв з ними за одним столиком. Але ж у кiмнатi його, далебi, не було! Що за нiсенiтниця! Невже у них пiсля цих неймовiрних подiй починається маячня?

– Друзi, вибачте менi й не дивуйтеся, - знову почувся голос Картрайта.
– Прислухайтесь до своїх затискачiв на краватках. Вiдтодi, як вони з'явилися у вас, мiж нами встановився одностороннiй радiозв'язок: я завжди був у курсi всiх ваших розмов i щомитi мiг покликати вас на допомогу.

– I ти все-все чув?
– вигукнув Том.

– До єдиного слова. А тепер термiново приїздiть на мою вiллу. Менi треба дещо розповiсти вам, я ж обiцяв. Боббi, обов'язково вiзьми свою фотоапаратуру...

?

Крiстофер Картрайт сидiв посеред свiтлої просторої кiмнати у зручному крiслi, вкритий грубим теплим пледом, хоча на погоду грiх було скаржитись. Картней i Вуд, переступивши порiг, вражено заклякли на мiсцi. їх давнiй друг наче переживав якесь дивне роздвоєння. В його зовнiшностi ще дуже багато залишалося вiд Джiма Хiкса, але вже владно вiдновлювалися знайомi м'якi риси Картрайта. Приємнiшим стало обличчя, чорне волосся подекуди набуло колишнього золотавого вiдтiнку, з'явилися плями сивини. Репортери не знали, що й подумати про свого друга - такий у нього був незвичайний вигляд. Тишу порушив Картрайт:

– Намилувалися? От i добре. Вiтаю вас i щиро радiю, що почуття давньої дружби не зрадило вам навiть в iм'я... професiйної дiяльностi. Сiдай, Томе, ближче, не лякайся. Ти, Боббi, зразу ж зроби з мене знiмки у фас i профiль, кожен з кiлькох точок, це дуже важливо не так для мене, як для вас обох. Вибач, друже, але тобi доведеться трохи попрацювати, знiмки необхiдно робити щогодини...

Цiєї митi до вiтальнi швидко увiйшов засмучений професор Вiллi Крейз. Вiн невесело кивнув журналiстам i поклав перед Крiсом аркуш паперу. Той пробiг його очима, вiдзначив:

– Отже, переливання кровi i плазми не допомогло. Так я й думав. Очевидно, менi лишається жити трохи менше доби. Шкода. Доведеться термiново викликати нотарiуса.

– Крiс, заради всього святого, що трапилося?
– в розпачi вигукнув Картней, пiдбiг до друга, обiйняв його за плечi, вкрай наляканий усiм тим, що почув i побачив.

– Зачекай, Томе, зараз я все поясню.

Картрайт попросив служника викликати телефоном адвоката й нотарiуса для складання духiвницi. Свiдкiв запрошувати не треба, вони є, хоча деякi пункти духiвницi будуть на їхню користь. Наказавши служниковi не баритися, Крiс глибоко зiтхнув i, намагаючись бути спокiйним, промовив:

– А тепер послухайте мою сумну сповiдь...

?

Ви знаєте, що з студентської лави мене цiкавили граничнi фiзичнi можливостi людини. Спочатку з суто спортивного iнтересу: дуже кортiло наблизитися до межi наших рекордних показникiв, хоча б краєчком ока зазирнути за тi бар'єри, якими вiдгородила природа свої таємницi. Дiставши в спадщину цю чудову вiллу, я з головою поринув у дослiди. Нiхто не знав, чого я прагну, навiть наш професор, хоча вiн iнколи консультував мене.

Пiвтора мiсяця тому я домiгся свого. Передi мною був флакон абсолютно чорної рiдини - елiксиру сили. Вiн мусив мобiлiзувати для граничної роботи всi ресурси живого органiзму. Я ввiв один мiлiграм його кролику. Зразу ж пiсля уколу кролик ударом нiг вiдкинув мене метрiв на три, мало не потрощивши ребра, перескочив височенний паркан i зник з моїх очей. Я знайшов його, чорного i мертвого, за десяток миль, вивчив свiжi слiди й побачив, що кролик мiряв вiдстань майже двадцятиметровими стрибками. Уявляєте його енергетичнi резерви!