Чтение онлайн

Хлопці перезирнулися.

— Та що там питати! Оцей, по-моєму, за типажем абсолютно підходить,— Курнатовський кивнув на Марусика.— Точно за сценарієм. Кирпатий, веснянкуватий... Абсолютно.

Тепер уже перезирнулися кіношники.

Довготелесий оператор глянув на Марусика і підняв угору одну брову. Що це мало означати — чи схвалення, чи сумнів — важко було сказати...

Щуплявий художник Гелій Борисович підбадьорливо усміхнувся Марусику — теж невідомо, чи співчуваючи, чи вітаючи його.

Марусик, здавалося, от-от знепритомніє.

— А що? Можна. Спробуємо. Спробуємо,— лагідно промовила режисерша.— Як твоє прізвище, хлопчику? Ім'я, адреса...— Вона вийняла з кишені джинсів блокнота. Директор Курнатовський запобігливо простягнув їй авторучку.

Прізвище, ім'я і адресу Марусика сказав Журавель. У самого Марусика відібрало мову.

...Вже давно розвіялася пилюка після того, як поїхали кіношники, і Бровко вже замовк, заспокоївся, заліз у будку, а Марусик усе ще не міг прийти до тями.

Він важко дихав широко розкритим ротом, наче риба, щойно витягнута з води.

— Ти що? Отетерів від щастя, чи що? Схаменись!— Журавель ляснув його долонею по спині.

Але Марусик не зреагував. Не на жарт наполошений, Журавель ляснув його ще раз — з усієї сили. Марусик поточився, мало не впав, і нарешті вимовив пересохлими губами;

— Жа... жаб'яча лапка...

— Що?— Журавель відчув, як у нього похололо в животі.

— Жаб'яча лапка,— повторив Марусик і перевів на Журавля скляний погляд.— Я ще вчора подумав, чого мені найбільше хотілося б. І вирішив — мабуть, стати кіноартистом. І от, бачиш...

— Тю!— тільки й зміг вимовити Журавель.

Саме тут почулося диркання мотоцикла і до воріт під'їхали Сашко Циган з батьком.

Батько зсадив Сашка біля хлопців, розвернувся і зник за курявою.

Сашко Циган був обвітрений, розчервонілий, радісно збуджений. — Здорові будьте, хлопці!— бадьоро вигукнув він і раптом, пильно глянувши на них, здивовано підняв брови вгору.— Що це ви якісь, наче вас із криниці тільки що витягли? Що трапилося?

І Журавель, збиваючись, почав розповідати, що саме трапилось.

Сашко Циган слухав, і на обличчі його мінялася, як то кажуть, ціла гама переживань: і здивування, і захоплення, і жаль, що його не було в цей час, і, не будемо приховувати, заздрість до Марусика.

На закінчення Журавель поспішив додати:

— Не хвилюйся, ні я, ні ти за сценарієм не підходимо. За сценарієм їм треба веснянкуватого, кирпатого, саме такого, як Марусик.

— Гм... — задумливо гмикнув Сашко. Циган. — Так кажеш, питали, чи є в нас гарні хлопці, жваві, моторні, з характером, щоб і в самодіяльності виступали, і вчилися добре, і взагалі... — Сашко Циган звузив очі. — А про Гришу Пасічного ви не сказали?

Марусик густо почервонів і одвернувся. Журавель розгублено усміхнувся, глянув на Марусика і знизав плечима.

— Ну, ви! Кадри! Я вам скажу!

Гришу Пасічного знало все село. Жодного свята не було, жодного вечора, щоб Гриша не виступав у художній самодіяльності. І як виступав! Такого успіху не мав ніхто. Ні наш гарбузянський соловейко — переможець районної олімпіади доярка Ганна Тертична (колоратурне сопрано), ні баяніст комбайнер Мирон Кандиба, ні акробати-механізатори брати Затягайло (Іван, Павло і Олександр...)

Коли тільки оголошували: "А зараз виступить Гриша Пасічний",— зал уже вибухав оплесками. І цей хлопчина таке виробляв, таке виробляв на сцені — глядачі аж боки рвали, за реготом не чути було половини слів. А слова у виступі Гриші Пасічного мали неабияке значення. Тому що номер його називався "Художнє читання". Він читав гуморески Остапа Вишні, уривки з повісті Івана Микитенка "Гавриїл Кириченко — школяр", оповідання Панаса Висікана та інші смішні речі. Здавалося, на сцені не один кирпатий веснянкуватий п'ятикласник, а цілий театр сатири. То був талант, справжній талант! Як то кажуть — од бога.

— Не згадати Гришу Пасічного — це, знаєте...— презирливо скривився Сашко Циган.

Журавель знову розгублено усміхнувся, глянув на Марусика.

Марусик червонів дедалі більше. Не дивлячись на Цигана, він пробурмотів:

— А де... де його було шукати?.. І взагалі... вони ж поспішали... ті кіношники.

— Не напускай туману в очі!— одрубав Сашко Циган.— Скажи, що сам хотів. Сам випхався. Слави забажалося. Не думав я, що ти такий... Артист!

І тут раптом Марусика прорвало:

— Ти... ти сам, а не я... Ти просто заздриш, що не ти... що не тебе... Звик завжди командувати, бути першим, а тут... Хтось йому, бач, носа втер. Просто заздриш! І все!

Сашко Циган розгублено завмер. Журавель із здивованим переляком позирав на Марусика.

Це був справжній бунт. Уперше в житті Марусик підняв голос проти Сашка Цигана. Та ще й як підняв!

Що це буде зараз?

Сашко Циган зблід, потім почервонів, потім знову зблід.

— Ну... ну... ну й пень... Я заздрю! Йому! Ха! Та... та хай тобі жаби в болоті заздрять! Та я... та я після цього й знати тебе не хочу! Все! Ти мені більше не друг! Щоб і стежку забув до мене!

Він круто повернувся й пішов геть.

Журавель якусь мить розпачливо дивився йому вслід, потім обернувся до Марусика:

— Нащо ти так?

— А чого ж він? Чого? Завжди... Завжди давить... Йому все можна, а іншим нічого. Набридло! Набридло! Проживу й без нього! Що я йому — горох при дорозі: хто йде, той скубне. Я теж людина. А ти... біжи за ним, як тобі його жаль!— І Марусик теж повернувсь і теж пішов геть. Тільки в інший бік.

Журавель стояв і отетеріло крутив головою то на Сашка Цигана, то на Марусика.

Отак несподівано, неждано-негадано, ні сіло ні впало побили горшки хлопці.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ,

в якому ви дізнаєтесь про пригоду на річці Голубеньці і про те, що відбулося потім і чим закінчилася наша незвичайна пригода.

Ця новина, дорогі друзі, вразила мене, можна сказати, у самісіньке серце. Я в голову не клав, що таке може статися.

З дитинства, з немовлячого, сказати б, віку були вони разом. Не без того, звичайно, що іноді й сварилися, чубилися, билися навіть, але до вечора вже й мирилися.