Чтение онлайн

Ви так і робите. І мушу вам сказати, що робите ви надзвичайну дурницю. Ви йдете не до засмаглої шкіри, а навпаки, від неї. Вірніше, вона сама піде від вас. Піде цілими клаптями.

Про бронзу щось не чутно, зате до вечора ви можете з великим успіхом конкурувати з вареним раком. Все тіло пече немилосердно, ви собі місця не знаходите, простирадло стає жорстким, як бляха, а подушка нагадує купу розпеченого шлаку.

Тут іде в хід пляжно-курортно-народна медицина. Потерпілий обтирається спочатку «Шипром»— не допомагає, потім ллє на себе відрами холодну воду — не допомагає, потім вимащує весь вазелін — не допомагає. Більше, здається, немає нічого. Ні, ще є щось. Крем для взуття і дві пляшки кефіру. Крем для взуття відпадає відразу — він якогось блідо-лілового кольору. Мати шкіру такого марсіанського кольору, навіть обпеченому, не дуже хочеться. Залишається кефір. І кефір негайно йде в хід. Потерпілий вимащується кефіром з голови до п’ят ї на якийсь час заспокоюється. Кефір аж шкварчить на ньому, і тепер потерпілий дуже нагадує підгорілу сирну бабку.

Любі мої колеги, шановне плем’я «дикунів»! Зичу вам приймати кефір тільки всередину. І щоб в перший же день на євпаторійській землі ви не були схожі на підгорілу сирну бабку, не хапайте сонце обома жменями. Беріть його обережненько, воно само знає, що з вами робити, і за тиждень пофарбує вас у чудесний бронзовий колір.

Словом, беріть сонце обережненько. І перша моя вам порада — заведіть собі персонального тента. Тенти на пляжі, звичайно, є. Вони хоч і «комунальні», але хороші і користуватися ними можна. Але мають ці тенти один великий недолік — вони стаціонарні. Вкопані навіки в землю. А сонце, як вам відомо, не стаціонарне. Воно рухається по небу. І там, де тільки що була тінь, через кілька хвилин від тієї тіні й сліду не залишається. Через це вам часто доведеться за тінню рухатися. Морочлива робота, ай-ай! Краще свого, персонального, так би мовити, «амбулаторного» тента мати.

Для створення такого «амбулаторного» тента необхідно мати чотири кілочки, простирадло і камінець.

Камінцем забиваєте кілочки в пісок, до кілочків прив’язуєте простирадло, і «амбулаторний» персональний тент у вас готовий. Хороший він тим, що ви тепер від сонця не залежите зовсім. Пересунулося сонце, і ваш тент може пересунутися. Треба тільки кілочки з піску висмикнути і забити їх в іншому місці. Зручно, вигідно! Вже не ви навколо сонця, а сонце навколо вас крутиться. Навколо вас і навколо вашого тента. А просто ж як! Чотири кілки, простирадло і камінець.

Ну, простирадло у вас знайдеться, кілки викупите… Кілки продаються і на базарі і навіть на самому пляжі. Здебільшого їх продають меткі хлопчаки, які пускають виручку на кіно і на морозиво, і ще їх продають похмурі громадяни з фіолетовими носами, які виручку на кіно і на морозиво не пускають.

Як би там не було, але вважайте, що кілки і простирадло у вас є. До повного тента у вас не вистачає лише третього компонента, а саме каменя. Камінь на євпаторійському пляжі річ вельми дефіцитна. На базарі каменя теж не продають. Трапляються, звичайно, І на пляжі уламки ракушечника, але забивати ракушечником кілки в пісок це все одно, що забивати вареником гвіздки в стіну. М’який дуже ракушечник, і для таких операцій не придатний. Отже, треба вибирати одне з двох: або дуже ретельно на пляжі каміння шукати, або привезти його з собою з дому у чемодані. Вибирайте, що вам зручніше і простіше.

Зрихтувавши персональний тент, можете себе кадровим пляжником вважати. Тепер ви вже знаєте, де лежати і як лежати. Полежавши і відпочивши після спорудження тента, подивіться праворуч, подивіться ліворуч, подивіться вперед, подивіться назад. Обміняйтесь досвідом з своїми сусідами, як треба відпочивати.

Сусіди ліворуч грають у преферанс. Як на мене, то я б таких взагалі дискваліфіковував як «дикунів». Думаєте, вони бачать море? Думаєте, вони бачать сонце? Думаєте, у них вистачає часу, щоб піти скупнутися? Ні, крім королів і валетів, вони нічогісінько не бачать. Часом дехто з них цікавиться метеорологічними показниками, і то від карт не відриваючись:

— Не знаєте, яка сьогодні температура повітря?

Або:

— Купались? Ну, як вода, тепла?

І все. На цьому у преферансистів контакт з морем і взагалі з усією євпаторійською природою закінчується.

Не беріть з них приклад. Не за тим ви їхали у Євпаторію.

Сусіда праворуч запустив голову у туристську сумку, як у конячу шальку, і вже другу годину обідає (сьогодні це втретє). Часом щось апетитно булькає в пластмасову склянку. Морський бриз доносить запах коньяку. Міцністьного сорок градусів, температура теж не менше. Бр-р-р! Не беріть з нього прикладу!

Сусіда, котрий позаду вас, годину тому заліз у море. Через годину він вилізе і цокотітиме зубами. А ви так не робіть. Ви робіть так, як той сусіда, що попереду вас.

Він і у волейбол встиг пограти, він і покупався, він і журнал почитав, він вже пообідав, а зараз лежить і загоряє.

Загоряйте і ви. Трохи на сонці, трохи під тентом. Тільки так, щоб скрізь встигнути.

Купання у морі — велике і складне мистецтво. Це не те що в якій-небудь Задрипанці, Кропив’янці чи Гнилоп’яті, котру курка-підліток вбрід по коліна переходить.

Вже тільки сама свідомість того, що ви сам на сам виходите на поєдинок із стихією, сповнює ваші груди самоповагою і гордощами. Як шкода, що в ці хвилини вас не бачать ваші близькі і знайомі, котрі залишилися десь в далеких сухопутних краях.

Спина ваша виправлена, як у старшини-зверхстрочника перед парадом, груди випнуті вперед (живіт рекомендується в таких випадках втягувати, коли живіт випнуто — вид не той), голова гордо тримається на плечах, і сам чорт вам не брат. Ви підходите до води і, навіть не пробуючи тепла вона чи ні (у Євпаторії холодної води не буває), заходите прямо у стихію.

У Євпаторії біля берега стихія по коліна. І довго вам доведеться йти піщаним дном, поки гірко-солона, блакитно-зелено-золота, тепла стихія не залоскоче вас попід пахвами.

Тоді ви лягаєте животом на воду (тут уже можна випнути живіт, у воді не видно), відштовхуєтесь ногами від дна і пливете. Пливете аж до буйків (такі собі залізні барильця, у червоний колір пофарбовані, бовтаються на воді), далі ви все одно не запливете, хоч би плавали, як дельфін, — рятувальники не пустять. Вони пильно стежать, щоб ви у відкрите море не запливли і там не втопилися. Завдяки цьому у відкритому морі не втопився ще жоден плавець. А вже кому на роду написано втопитися у морі, то, як правило, він топиться не у відкритому морі, а ближче до берега.

Добре, коли ви вмієте плавати. А ще краще, коли ви вмієте плавати різними спортивними стилями. Різними там «кролями», «брасами» і такими іншими «батерфляями». Тоді і вам приємно, і вашим сусідам по морю і по пляжу теж приємно. Вони дивляться на вас і захоплено кажуть:

— Ви подивіться на нього! Бачите, як пливе? Наче риба. Мабуть, на флоті служив!

І хоч ви ніколи в житті не служили на флоті, вам все одно приємно, що про вас так думають. І ви ще більше починаєте старатися і пливете вже навіть не як риба, а як торпеда. Аж буруни стають за вами і вітер відносить до берега косми білої піни.

Можна також і «сажонками» показати високе мистецтво плавання. Треба тільки вміти викидати руки з води так, щоб всім дівчатам і дамочкам, які зосталися на березі, захотілося з вами познайомитись.

Гірше, коли ви взагалі не вмієте плавати. Тоді вам велике і складне мистецтво оволодіння стихією взагалі ні до чого. Тут вже не ви будете підкорювати стихію, а вона вас.

Плавцю що? Він помахав собі аж до буйків, і всі хвилі з повагою розступаються перед ним, щоб він, бува, яку хвилю не підім’яв під себе.