Чтение онлайн

— Добрі духи, — прошепотів Зедд. — Fuer grissa ost drauka — це зв'язок з пророцтвом, що впирається в основну вилку. З'єднання її з цим пророцтвом встановлює подвійне розгалуження.

Натан вигнув брову.

— Точно.

Річард не зовсім зрозумів сказане Зеддом, але основну думку вловив. І він не потребував їх пояснень, щоб зрозуміти, хто такий fuer grissa ost drauka, — «несучий смерть». Це був він.

— Джеган розділив свої сили. — Тихо, але владно сказала Енн, не зводячи з Річарда пильного погляду. — Він привів армію в Ейдіндріл, сподіваючись завершити завоювання Серединних Земель тут, але сили Д'хари і жителі міста за зиму встигли вислизнути з лещат Джегана і піти в Д' Хару.

— Я знаю, — відповідав Річард. — Келен наказала зробити це. І вона ж розповіла про це мені.

Кара виглядала здивованою, видно було, що вона збиралася щось сказати, але, глянувши на Ніккі, промовчала… поки що.

— У всякому разі, — продовжувала Енн, розсерджена тим, що її перервали, — Джеган не зміг скористатися чисельною перевагою своєї армії, щоб прорватися через перевали. Тепер він вирішив розділити армію. Залишивши частину її охороняти проходи, він направив головні сили в обхід гір Ранг-Шада, щоб підійти до Д'хари з півдня.

— Наша армія рухається через Д'хару назустріч їм. Також ми отримали повідомлення від Верни з Народного Палацу. Вона поїхала вперед, щоб оглянути пророцтва, що зберігаються там. Вона бачила їх своїми очима.

— Цикади повернулися в цьому році, — сказала Ніккі. Вона виглядала стривоженою. — Я сама бачила їх.

— Правильно, — вимовив Натан, все ще спираючись на руки. — Це означає, що хронологія встановлена. Зв'язок частин пророцтва встановлено, всі його частини встали на свої місця. Пророцтво запущено. — Він по черзі пильно глянув на кожного, що знаходився в кімнаті. — Це — кінець.

Зедд тихенько свиснув.

— Але що важливіше, — авторитетним тоном сказала Енн, — це означає, що лорду Ралу настав час приєднатися до армії Д'хари, щоб вести її в заключний бій. У пророцтві ясно сказано, Річард, що станеться, якщо тебе там не буде — ми втратимо все. Ми приїхали, щоб супроводжувати тебе до твоєї армії, простежити, щоб ти так і вчинив. Затримка означає великий ризик; ми повинні виїхати відразу.

Вперше, після того, як почалася розмова про пророцтва, у Річарда ослабли коліна.

— Але я не можу, — сказав він. — Я повинен знайти Келен.

Це було все одно, що просити бурю.

Енн глибоко зітхнула, немов прикусила язик, поки шукала в собі залишки терпіння, а може, шукала слова, які переконають його і залагодять питання раз і назавжди. Дві Морд-Сіт перезирнулися. Зедд напружено стиснув тонкі губи, розглядаючи його. Натан роздратовано кинув книгу, що впала на стіл і провів долонею по обличчю, уперши в стегно кулак другої руки.

Річард не знав, що їм сказати, щоб змусити зрозуміти, що в світі щось глибоко неправильно, і що Келен — всього лише частина цієї загадки. Безумовно, важлива частина, але тільки частина чогось набагато більшого. З того самого ранку, коли вона пропала, він багато думав про необхідність знайти її, але ніколи не міг нікого переконати, що він чудово знає, про що говорить. Він не хотів знову і знову витрачати сили на одні й ті ж безплідні пояснення.

— Ти — що? — Перепитала Енн. Її роздратування виривалося на поверхню, немов бульбашки в котлі. У цей момент вона знову стала аббатисою. Невисока повна жінка, яка якимось чином вміла здаватися високою і величною.

— Я повинен знайти Келен, — повторив Річард.

— Не знаю, про що ти говориш. У нас немає часу на дурниці. — Енн помахом руки відкинула його бажання, інтереси і потреби; все, у що він вірив, які б важливі і розумні причини ним не рухали. — Ми приїхали простежити, щоб ти відправився до армії Д'хари негайно. Всі чекають тебе. Все залежить від тебе. Прийшов час, коли ти повинен вести наші сили в заключному бою, який швидко насувається.

— Я не можу, — тихо, але твердо сказав Річард.

— Цього вимагає пророцтво, — Енн майже кричала.

У цей момент Річард зрозумів, що Енн змінилася. В тій чи іншій мірі всі змінилися після зникнення Келен, але зміни у Енн проявилися найбільш відверто. В останній раз, коли вона спробувала змусити Річарда діяти по-своєму, Келен кинула у вогонь її подорожній щоденник і заявила, що не пророцтво показує події, а аббатиса намагається змусити людей слідувати за пророцтвом. Це вона змушує пророцтво здійснюватися. Келен сказала, що саме вона — Енн — фактично сприяє здійсненню пророцтва, тим самим, підштовхуючи світ до краху. Слова Келен змусили Енн переоцінити деякі свої дії, що зробило її більш раціональною, змусило зрозуміти, що Річард поступає так, як вважає правильним, і до цього слід ставитися шанобливо.

Тепер, разом з пам'яттю про Келен, зі спогадів Енн стерлися і зміни, що відбулися під впливом Келен. Це становило для Річарда головну трудність, коли він повинен був враховувати, що люди не просто не пам'ятають про Келен, але зникають і ті зміни, які відбувалися з ними під її впливом. І це слід було брати до уваги. З деякими, наприклад з Шотою, це допомагало, оскільки відьма, втративши пам'ять про Келен, забула і про свій намір убити його, якщо він знову з'явиться в Землі Агада. Але з іншими, такими як Енн, мати справу було набагато важче.

— Келен кинула у вогонь ваш подорожній щоденник, — нагадав він. — Вона була сита по горло вашими спробами керувати моїм життям. Як і я, втім.

Енн насупилася.

— Я сама випадково упустила щоденник в вогонь.

Річард зітхнув.

— Зрозуміло. — Він не хотів сперечатися, бо знав, що результат все одно буде один і той самий. Із присутніх у цій кімнаті ніхто йому не вірив. Кара зробила б все, що він накаже, але все ж не вірила. Ніккі теж не вірила, хоча і хотіла, щоб він діяв так, як вважав за потрібне. Фактично, саме Ніккі найбільше підтримувала його після зникнення Келен.

— Річард, — Натан заговорив більш ласкаво й доброзичливо. — Все не так просто. Ти народжений у відповідності з пророцтвом. Світ стоїть на краю пітьми, на краю загибелі. Один ти в змозі запобігти настанню цієї жахливої ночі. Пророцтво говорить, що тільки ти здатний врятувати нас — всіх нас — і нашу справу, в яку ти теж віриш. Ти повинен виконати свій обов'язок. Ти не можеш дозволити всім нам загинути.

Річарду до смерті набридло, що події підштовхують його. Він втомився бути на крок позаду іншої частини світу і на два — того, що сталося з Келен. Його дратувало, що кожен вважав своїм обов'язком нагадати йому, що необхідно робити, але нікого не цікавило, чого хоче він сам, що відчуває, що важливе особисто для нього. Вони не хотіли надати йому можливість самостійно прожити власне життя. Вони вважали, що за нього вже все вирішило пророцтво.

Нічого воно не вирішило.

Він повинен дізнатися правду про те, що трапилося з Келен. Він повинен знайти Келен і розібратися з заклинанням. Він був ситий по горло тим, що змушений марно витрачати час на те, щоб здійснювати пророкування якогось термінового пророцтва. Всі, хто не допомагав йому, в дійсності заважали виконати те, що було життєво важливо особисто для нього.

— Я не зобов'язаний діяти згідно пророкування, як хтось чекає від мене, — відповів він Енн, беручи в руки книгу, кинуту Натаном.