Чтение онлайн

Федя здригнувся, уявивши собі цю жахливу картину. Від самої думки про таку жорстокість по спині пробігли мурахи.

Адальберто провів рукою по обличчю, ніби відганяючи невеселі думки.

— Я ще не все розповів про Утопію, — глянув він на Федю й Ніанга. — Там усе, добуте працею, належить громадянам і видається безплатно за потребами. Хто хоче, харчується в громадських їдальнях. Житла й сади належать державі. Розподіляють їх раз на десять років жеребкуванням. Воювати утопійці не люблять. Та коли на них нападуть, хоробро захищаються… Золото, срібло, коштовне каміння там нічого не варті. З дорогоцінних металів в Утопії роблять знаєте що? Кують кайдани, нашийники для злочинців! А діамантами бавляться діти… Працюють в Утопії всього по шість годин на добу. Решту часу займаються науками, музикою, живописом, читають книги… Брудні й важкі роботи виконують раби…

— Як? — здивувався Федя. — В Утопії існує рабство?

— Так, — спокійно відповів Адальберто. — Але в рабство там обертають тільки військовополонених або ж злочинців, засуджених до смертної кари в інших державах. Цих злочинців утопійці купують за гроші…

— Це така ж країна, як твоя Променистеанія! — вигукнув Ніанг. — Правда ж, Федю?

— Ні, не така, — заперечливо покрутив головою Кудряш. — У нас нема рабів, в нас усі рівні. Наша країна в тисячу разів краща за Утопію. В нас…

Він не встиг договорити. Несподівано почулись безладні постріли. Всі прислухались, але стрілянина так само раптово стихла.

— Ну, Дієго відправив на той світ Педро й Гуго, — перехрестившись, промовив Луїс. — Плакали мої грошенята, — він важко зітхнув. — Учора ж Педро програв мені в кості сто мараведі. Хто тепер їх віддасть? Альфонсо, ти ж друг Педро, може, ти розрахуєшся за нього? Господь бог не забуде тобі це добре діло…

— Аякже, розтуляй ширше кишеню, — крізь зуби процідив Альфонсо і глузливо додав — Пошукай дурнів в іншому місці. От зустрінеш Педро на тому світі, там і одержиш свої мараведі.

Знову почулися постріли.

— Хе-хе-хе, — усміхнувся Луїс. — А ти казав, що Восьминогові кінець. Не так просто з ним упоратись! Це тобі не Гуго…

— Коли я казав, що Педро кінець? — обурився Альфонсо. — Ти ж сам це видумав!

Між ними почалася суперечка. Могло дійти й до бійки, коли б не втрутився Адальберто.

Минув полудень, а Дієго з матросами все ще не повертався. Адальберто вже вирішив послати до острова другий баркас, але тут Ніанг закричав:

— Пливуть! Пливуть, сеньйоре Адальберто!

Справді, з-за мису показався баркас із човном на буксирі.

Всі обліпили борт. Лунали голоси:

— Де ж Педро? Щось його не видно!

—І Гуго нема, — приклавши руку козирком до очей, сказав Луїс.

— Мабуть, вони лежать зв'язані на дні баркаса, — висловив припущення Альфонсо.

— Теж вигадав! — заперечив Луїс. — Стане їх возити сеньйор Дієго. Хіба на острові нема гілляки, щоб їх повісити?

— Ніхто їх не вішав, — втрутився Доменіко. — Ти що, не чув пострілів? Сеньйор Дієго давно розстріляв і Педро, й Гуго.

Припущенням і розмовам поклало край прибуття баркаса. Темний, як ніч, капітан піднявся на палубу і, підкликавши Адальберто, пошкутильгав до своєї каюти.

Матроси накинулись на учасників погоні з запитаннями. Ініціативу взяв у свої руки Габріель. Виразно жестикулюючи і поблискуючи чорними очима, він став розповідати:

— Доки ми збирались, вони встигли далеченько відійти… Наздогнали їх у бухті. І тут— треба ж! — у мене переломилось весло. Поки я його міняв, Педро й Гуго повискакували на берег. Ми почали стріляти…

— Це чутно було… — вставив Луїс.

— Педро теж відстрілювався, доки сеньйор Дієго не продірявив йому праву клешню. А Гуго, ха-ха-ха, — ви б тільки чули! — затрясся від сміху Габріель, — верещав, як баба! Він кинувся було бігти, так його, старого дурня, ноги не туди понесли, йому б у ліс, а він з переляку — вздовж берега. Як постріл, так Гуго бух на землю, а потім знову на ноги і знову драла… Шкода, що мене підвело весло, а то б ми їх, голубчиків, живими схопили… Ну, а далі було так: висадились ми, а Гуго н Педро вже до тямку прийшли і подалися в ліс. А в лісі, браття, темно, як у трюмі, і кругом кляті колючки… Шукали ми їх, шукали, ніяк не знайдемо, та й плюнули. Дідько з ними, все одно з острова їм довіку не вибратись.

— Шкода, що шторм заніс наших собак, — зауважив Доменіко. — Вони б їх швидко знайшли…

— Вже збирались було відчалити, — розповідав далі Габріель, — коли чуємо з лісу: «Рятуйте! Допоможіть!». Ми туди, бачимо: Педро й Гуго по шию в трясовині, тільки голови стирчать. Не встиг ніхто і оком кліпнути, як їх і зовсім за тягло. Лише тюрбан Педро й зостався. От і все… Були Педро й Гуго і нема їх. Амінь! — сумно закінчив Габріель.

— Та-ак… — глибокодумно протяг Доменіко. — Пощастило обом…

— Це чому ж пощастило? — кинув хтось.

— Бо не попали б вони в трясовину, дон Дієго позаливав би обом горлянки розтопленим свинцем…

У цей час з каюти вийшли капітан і Адальберто. Вони вирішили відправити на острів матросів по прісну воду, дрова та організувати полювання на дичину.

З наказу Дієго спустили баркаси. Матросам таки добре набридло мотлятися по морю, і кожен просився на берег. Перш за все для полювання відібрали кращих стрільців, душ десять. Вони озброїлись рушницями й піками.

Прихопивши барила для води, сокири її піки, всі повсідались по місцях. Тут Адальберто помітив Федю, що мовчки стояв біля борту.

— А ви, герцог, не бажаєте прогулятися з нами?

— О, з задоволенням! — зрадів Кудряш. — І Ніангові можна?

Адальберто кивнув головою.

— Візьміть і мене! — благально крикнув Луїс.

— Та ти з двох кроків у корову не поцілиш! — зареготав боцман. — Не беріть його, сеньйоре Адальберто, тільки зайвий вантаж.

— Це я — зайвий вантаж? — образився Луїс—А хто краще від мене збирає черепашачі яйця?

— Що правда, то правда, — змушений був визнати боцман, — на це ти мастак…

— Ну добре, Луїсе, стрибай! — крикнув Адальберто.

Луїс не примусив себе чекати. За кілька секунд він із сяючим лицем вмостився на носі поряд з Федею і Ніангом.

Вода в бухті була навдивовижу прозора. Кудряш, перегнувшись через борт, з цікавістю розглядав колонії коралів. Зграйками і поодинці пропливали проворні рибки. Вони були найрізноманітніших кольорів — зелені, червоні, блакитні, жовті, чавіть смугасті…