Чтение онлайн

— Вам все зрозуміло, Йоган?

— Яволь!

— Зробите це вночі. До озера Топліц залишилося недалеко, і ці машини, — вказав на скупчення грузовиків попереду, — можна пустити під укіс. Затоплюйте ящики якнайдалі від берега. А втім, там буде Келлер, і він покаже де…

Шофер відчинив передні дверцята.

— В Зальцбург! — наказав оберштурмбанфюрер.

… Він сидів зараз у вітальні комфортабельної квартири на мадрідській вулиці Кастеллон де ла Плана. Такий же підтягнутий і енергійний, і те, що минуло майже двадцять років з дня, коли він зустрічав грузовики з цінностями третього рейху, виказували лише зморшки на чолі та сивина. Сивина пом'якшила гострі риси обличчя: ніхто, зустрівшись із ним вперше, не подумав би, що це — один із колишніх помічників самого Кальтенбруннера. Костюм від кращого мадрідського кравця підкреслював його спортивну статуру, білосніжна сорочка, здавалося, хизувалася своєю чистотою, та й усе навколо свідчило про заможність господаря квартири: м'які фотелі, пухнастий килим на всю підлогу, бар із пляшками мало не з усього світу.

Він сидів, вільно простягнувши ноги і відкинувшись на спинку фотеля, курив сигару і спідлоба дивився на своїх співбесідників, ніби хотів зрозуміти, на Що вони здатні.

Ангель майже нічого не пив, був насторожі: знав про вовчі звички оберштурмбанфюрера СС Роберта Штайнбауера. Крім того, весь час його переслідувала думка про те, як жалюгідно виглядає він у дешевому костюмі, купленому в портовому містечку, поруч з елегантним Штайнбауеровим вбранням. Знав, що все це — пусте, що через кілька днів і він уже матиме такі ж костюми, зможе дозволити собі таку ж комфортабельну квартиру, можливо, ще й кращу, і все ж відчував себе якимось бідним родичем, майже прохачем; це обурювало і злило його, та нічого не міг вдіяти з собою, крутився на стільці і заздрив Грейтові, який почувався б вільно навіть у комбінезоні сміттяра. А полковник і справді не звертав уваги на немодну краватку та дешеві туфлі якогось неймовірного червонувато-коричневого кольору. Навпаки, виставляв ці туфлі, задираючи ногу на ногу, і вже вдруге безцеремонно підливав собі джину з прекрасної колекції Штайнбауера.

Вже з годину вони сиділи в квартирі на Кастеллон де ла Плана, а господар, здавалося, й забув про ділову частину зустрічі. Штайнбауер цікавився деталями їхньої подорожі, виявляючи чудову обізнаність, і полковник, голосно регочучи, розповідав про Крюгерів трюк із сміттярами — тепер, коли позаду лишилися всілякі хвилювання, справжні розміри небезпеки, яка загрожувала їм, скрадувалися, натомість на перший план випливали деталі другорядні й навіть комічні: як тріснув по шву на непотребному місці комбінезон, коли і Грейт сідав за кермо сміттєвоза, і як ледь не забув Ангель свій саквояж під сміттям — саквояж, де лежали крупні банкноти, чеки і ще чортзна-що.

Полковник також відчував: уся ця словесна еквілібристика є лише преамбулою до серйозної ділової розмови — недарма ж Крюгер домовлявся з оасівцями і сам особисто привіз їх у танжерський порт! Та, власне, не він був зацікавлений у діловій частині розмови, а цей сивий сибарит, і Грейт спокійно підливав собі джину — справжньої запашної ялівцівки, лише ледь-ледь розбавляючи її тоні ком,

Грейт не дуже-то й вірив Крюгеровим балачкам про мало не туристичну подорож та ще з мільйонною винагородою і догадувався, що сивоголовий есесівець натискатиме на них, але твердо знав: той злізе там, де сяде, якщо запропонована Крюгером подорож виявиться авантюрою. Тому й насолоджувався комфортом Штайнбауерової квартири, дивуючись, чому червоніє і крутиться на стільці Ангель. Правда, Штайнбауер для Ангеля все ж колишнє начальство, та плювати взагалі на начальство — і нинішнє, і колишнє, якщо маєш повний гаманець. Він, Грейт, який ще недавно тягнувся перед бригадним генералом Блекером, чхати хотів зараз і на самого головнокомандуючого.

Розумна голова — Ангель, а все ж є в ньому щось… Так і не вирішивши, що саме заважає Ангелеві, полковник потягнувся за сигарою. Штайнбауер палив справжні, гаванські, і не які-небудь другосортні, а по п'ять доларів за штуку. Це піднесло його трохи в очах Грейта, і він посміхнувся Штайнбауеру зовсім приязно.

— Де ви дістаєте гаванські? Зараз після подій на Кубі це справжня рідкість.

— Живемо не одним днем, — відповів той ухильно, і Грейт подумав: цей ділок таки вміє зазирати в майбутнє. Чув погомін, що він очолює мадрідську торговельну фірму, яка поставляє понад чверть усіх матеріалів, закуплених американцями у Західній Європі для будівництва військових баз в Іспанії: збірні ангари, сталеві конструкції, труби та інше. А той, хто підтримує контакти з американцями, на думку Грейта, не позбавлений розуму.

Запитання полковника стало для Штайнбауера сигналом, що звичайні у таких випадках світські розмови вичерпали себе. Наче роздумуючи, повторив:

— Живемо не одним днем, панове, і ми допомогли вам е-е… — зам'явся, підшукуючи слова, — дістатися до Іспанії, маючи на увазі…

— Крюгер казав про якусь подорож, — недбало вставив полковник, зиркнувши, як зреагує Штайнбауер.

Той повернувся до Грейта всім корпусом, витримав його погляд і впевнено вів далі:

— Я не хочу, аби поміж нас були якісь недомовки, панове, і тому пропоную відкриту гру. Ми вибрали вас тому, що гауптштурмфюрера я знаю давно, а про вас, — посміхнувся Грейтові, — про вашу енергію і винахідливість начувся від Крюгера.

— Мене тішать такі слова, містер Штайнбауер, — нахилив голову полковник. — Але слова в наш час…

— Найдешевший товар, — закінчив той. — І я згоден з вами. Саме тому і змушений попередити вас, що наша розмова не для третіх вух…

— Ви могли б не попереджати, — нарешті подав голос Ангель.

— О-о! У вашій скромності я впевнений! — відрізав Штайнбауер, і Грейт подумав, що Ангель справді в нього на добрячому гачку. — І все ж я ще раз повторюю це, бо наша організація…

Полковник здивовано випростався.

— Організація?..

— Ви могли впевнитися в цьому. Адже французький військовий корабель…

— А-а… — зрозумів Грейт. — ОАС та інші.

— Саме так! — ствердив Штайнбауер. — Але ми ухилилися трохи, панове. — Тепер він підібрався в кріслі, від колишнього Штайнбауера, випещеного й світського, не залишилось і сліду. Сидів прямий і підтягнутий, певно, сидів так колись у своєму кабінеті на Лейпцігерштрассе і говорив, наче інструктував своїх підлеглих. — Ви, певно, чули, панове, про скарби, заховані при нашому відступі в Австрійських Альпах. Повинен інформувати вас, що чутки про них, якщо й перебільшені, то не набагато. Ми, правда, не мали тоді часу, щоби заховати все так, як належить, і деякі тайники були потім розкриті — частково випадково, частково через наш поспіх, і, тепер я можу визнати це, самовпевненість, яка межувала з недбалістю. Але значна частина цінностей усе ще лежить у штольнях та озерах Австрії. До деяких тайників уже втрачено ключі, але не до всіх. Особисто мені відомі дві схованки, де зберігаються зливки золота та інші цінності. Я сам обладнував ці тайники і вжив заходів, щоб їх не розкрили…

Штайнбауер зробив паузу, відпив лимонаду із склянки. Він пив лише воду і ніколи не вживав спиртного. Ні тоді, коли служив в СС, ні зараз. Усе робив на тверезу голову і рідко коли помилявся.

Тоді він і справді вжив заходів, щоб жодна жива душа не знайшла тайників. Обладнувала їх спеціальна команда із Заксенхаузена: десять спеціалістів — муляри, штукатури, інженери-будівельники. Під наглядом ротенфюрера СС з відділу самого Штайнбауера та двох есесманів. Після того, як ящики були заховані, всіх десятьох розстріляли. Оберштурмбанфюрер сам керував стратою. А через кілька годин передав ротенфюрера та есесманів спеціальній групі — їх також розстріляли в його присутності.

Штайнбауер зробив ще ковток.

Чомусь пригадалося, як кричав тоді ротенфюрер. Чорт, старий служака, а не зумів достойно вмерти. Рвався з рук есесівців, проклинав його, свого командира, поки йому не заткнули пельку.

Що ж він кричав? Здається, вимолював життя і обіцявся нікому ні про що не казати. Звичайно, коли тебе збираються розстрілювати, наобіцяєш золоті гори…

Штайнбауер зітхнув і вів далі:

— В одному з тайників зберігається не лише золото. Документи, котрим нема ціни. Якщо ми станемо власниками цих паперів, матимемо ключі до шифрів секретних рахунків у швейцарських та південноамериканських банках. Ви розумієте, що це означає, панове?

Грейт давно вже відставив склянку і слухав, не відриваючись. Щоки в Ангеля зробилися зовсім червоними, він застиг на краєчку стільця, нахилився вперед, та не помічав, у якій незручній позі сидить.

Раптом полковник подумав, що Штайнбауер спритно обдурює їх. Запитав:

— Чому ж ви за стільки років не спромоглися дістати це золото? Невже це така складна справа?

Штайнбауер зрозумів його одразу.

— Я вже казав, що ми граємо відкрито, — мовив якомога щиріше, — і між нами повинно бути все з'ясовано. Справа в тому, що вивезти стільки золота з будь-якої країни не так просто. Звичайно, не будемо перебільшувати складність операції, та все ж це не розважальна прогулянка по Альпах. Зважте й на те, що у мене після війни збереглися е-е… деякі суми і нагальної потреби у тому золоті не було. Тепер — інша річ. Зростання масштабів діяльності нашої організації та деякі інші фактори вимагають все більших сум, і консервація цінностей та банківських рахунків тепер недоцільна.