Чтение онлайн

Маррі був у розпачі, він не розумів техасця.

— Я ж теж хочу зробити тобі якесь добро, Гаю…

— Сідай, та викуримо по люльці.

Маррі не мав із собою люльки, і Гай скрутив йому цигарку. Техасцеві дедалі більше подобався Маррі. Він розпитав його, звідки той приїхав і як досі жив.

— Тепер я вже не спатиму більше в наметі, — закінчив Маррі. — Треба пошукати десь житла. І не триматиму ні грама золота при собі.

— Спи в мене, як хочеш, — мовив Гай Джілберт. Тієї миті він подумав, що, властиво, не має жодного приятеля.

Маррі зрадів.

— От добре! То я завтра й переберуся. — Раптом йому сяйнула одна думка, і він мовив: — Послухай, Гаю. Я не знаю, як ти тут живеш, добре тобі чи зле і які маєш наміри надалі. Але хочу тобі запропонувати ось що: працюймо разом на моїй займанці, спільно. Там стане золота на двох, а разом нам буде безпечніше. Тобто мені безпечніше. А ділитися…

Гай Джілберт засміявся.

— Годі про це. Краще йди виспися.

Він не дав більше нічого сказати Маррі.

— Забери своє золото, — показав він на бляшанку, що стояла на підлозі між ними.

— Куди? — спитав Маррі. — Я ж завтра однаково перебираюся до тебе.

— Сьогодні, — поправив Гай. — Надворі вже світає.

Він провів Маррі до дверей і замкнув їх.

— До побачення, Маррі, поспи яку годину.

Боєр сидів під дверима в своїй кімнаті, припавши вухом до замкової шпарки.

Ірландець надворі чекав Маррі й одвів його до канцелярії.

Гай Джілберт лежав і ніяк не міг заснути. За півгодини він почув, що його сусіди повернулися. Вони, перемовляючись, кинули на підлогу сідла. Невже Берт знову п’яний? Він став нерозлийвода з Біллі, а напад на Маррі, мабуть, чи не того розбишаки робота. Атож, мабуть, його. Отак Біллі, либонь, і працює.

Рипнули сусідні двері, тоді хтось зайшов до його кімнати. Очевидно, Берт. Стоїть у сутінку й прислухається.

— Ти не спиш, Гаю? — запитав він нарешті.

— А що таке?

— Та нічого. Цієї ночі в таборі таке діється… Це ти знайшов Маррі? Як ти там опинився? Розкажи. Є там якісь сліди?

— Все зроблено дуже спритно.

— Гм, гм. А з шефом ти говорив? Що він каже?

— Я не маю шефа, Берте. Натомість ти маєш аж двох.

Берт хвильку помовчав. Тоді обережно запитав:

— Що ти хочеш цим сказати, Гаю?

— Дай мені поспати. Потім поговоримо про все докладно. На добраніч.

— Гаразд, Гаю. Я вже давно чекав на таку розмову. На добраніч.

Двері зачинилися, і в бараці запанувала тиша. Гай Джілберт ще довго розмірковував про все, але врешті таки заснув. Одначе його твердження про двох шефів було хибне.

Тим часом Бренкер розмовляв з добровольцями. З їхньої наради нічого не вийшло. Всі розуміли, що комітет не може тепер нести охорони. Бренкер мав негайно повідомити про це табір. Напад на Маррі був спритним маневром. Хто міг докласти до нього рук? Ніхто з так званих давніх знайомих.

Люди порозходилися по своїх наметах. Більшість їх раді були, що комітет розпущено. Нехай кожен сам боронить свою шкуру. Підставляти лоба задля інших, недосипати стільки ночей — і ось тобі маєш віддяку!

— Тепер я приглянуся пильніше до декого, — пообіцяв Гол Слейтер шерифові, коли вони попрощалися.

Над долиною вставав новий день, та для Бренкера він був темний-темнісінький.

Минуло три дні. Гай Джілберт знову стовбичив у Боєровому салоні, але настрій у нього не поліпшився. Щойно стемніло, біля столиків сиділи перші відвідувачі, рулетку теж пустили вже кружляти.

Від того вечора Гай Джілберт не розмовляв ще з Боєром, тільки байдуже вітався вранці. Тепер він поздоровкався з деякими гістьми і знуджено сперся на прилавок. Боєра в салоні ще не було. Та незабаром він з’явився в дверях, ввічливо вклонився на всі боки, Джілбертові також, а за яку хвилину вже сидів з трьома знайомими біля столика.

Надійшли нові відвідувачі, серед них Берт Джілберт і Кудлань. За цей час Кудлань ще дужче заріс, ступав він важко, перевальцем, був страшний і лютий, як горила. Рукави в нього були закасані, м’язисті, волохаті руки скидалися на корчі. Коло правого стегна теліпався револьвер, з лівої халяви стирчала колодочка різницького ножа. Кудлань тупо оглянув залу, а побачивши коло прилавка Гая, штовхнув Берта під ребра і щось йому шепнув.

Берт скоса зиркнув на брата. Гай краєм ока стежив за ними й помітив, як Берт сердито цитьнув на Кудланя. Той ображено набурмосився і завернув до столу з рулеткою. Гості, що обсіли вже стіл, зразу ж відсунулися, даючи йому місце. Хоч вони теж були добрі шибайголови, а проте воліли вступитися йому з дороги.

Гай знічев’я обвів поглядом залу, скинув оком і на Боєра. Той саме обернувся, і Гаєві здалося, що на обличчі в нього майнуло невдоволення. Берт з Кудланем рідко сюди заходили. Гай здогадався, що брат стоїть позад нього, — певне, це й розгнівило Боєра.

— Здоров, Гаю, — почув він Бертів голос, — ходімо вип’ємо по чарці за цей благословенний дім, а тоді ще по одній за цю багату долину.

Уже з Бертового тону Гай зрозумів, що той знову п’яний. Він обернувся до нього:

— Не хочу тобі відмовляти, але мені твій тост не подобається.

Берт забулькав сміхом:

— Щось ти, братику, останнім часом став дуже неприступний, а інколи навіть ущипливий. — Він гойдався на носках і намагався прибрати глибокодумної міни.

Гай мовчав. Бармен, хоч його ніхто не просив, поналивав чарки.

— Ти мені не подобаєшся, Гаю, — ще раз спробував Берт нав’язати розмову. Він силкувався бути поважним. Його кістляве обличчя взялося зморшками. — Ми ж мали з тобою побалакати…

— Тут? — перебив Гай і холодно глянув йому в очі.

— Ну, добре, добре, — замурмотів Берт, — не вдавай із себе святого, а тим паче переді мною. Ти ж сам хотів побалакати.

— Так, Берте, і чекав, поки ти захочеш.

— То коли я мав до тебе прийти? В тебе ж тепер той, як його… пожилець. Теж дивно, Гаю. Йому б уже гнити в землі…

Берт п’яно засміявся. Він насилу зводив докупи свої думки, але ще більш-менш тримався — йому треба було випити не одну пляшку горілки, щоб зовсім звалитися з ніг.

Гай пропустив повз вуха останні слова брата.

— Маррі вдень працює на своїй займанці, ніхто б тобі не став на заваді.

— Слухай, — сказав Берт, — не вдавай із себе великого пана. По-перше, дорога до мене така завдовжки, як і до тебе, а по-друге, ти сам знаєш, що вдень мені треба виспатися.

Проте Гай був терплячий до брата.