Чтение онлайн

— Хай ніхто сьогодні не виходить із табору без зброї, — почав Гол Слейтер, — і щоб кожен негайно прибув у табір, коли виникне потреба. Коней тримайте осідланих і десь у такому місці, щоб вони нікому не впадали в око. Ніхто нічого не знає про події цієї ночі. Здвигайте плечима, як вас питатиме хтось не з наших людей. Але працюйте, як завжди… Через добу, так само вдосвіта, ми зберемося тут знову.

Перед від’їздом Док іще раз вирішив поглянути на Джо. Гол Слейтер, Гай Джілберт і Семюел Мур пішли з ним. Хлопець почувався добре. Вони попросили його розповісти все, що він запам’ятав з нічної події. Одного разу він затнувся і обвів їх очима. Та потім твердо сказав:

— Якийсь бандит саме перед тим, як вони почали стріляти, крикнув: “Сто чортів його мамі!”

Гай Джілберт пополотнів, і Джо замовк. Одначе техасець рішуче промовив:

— Ти б упізнав той голос, Джо?

Видно було, як важко йому на серці.

Джо кивнув головою, і в очах його раптом блиснула сльоза. Коли вони вже збиралися йти, хлопець спитав:

— А хіба Лі Вайт не розказував вам цього?

— Ні, — відповів Гол Слейтер, і вони подалися до Лі Байта.

— Так… — задумливо мовив Вайт. — Один щось крикнув, тільки я був такий схвильований, а потім почалася стрілянина…

Того ранку все йшло як звичайно. Правда, люди шепотілися й розпитували, що сталося, але нічого не могли допитатися. Дехто з шукачів присягався, що чув принаймні три десятки пострілів. Та шериф Слейтер спокійнісінько ходив собі, наче нічого не сталося, і його двоє помічників, як завжди, патрулювали долину.

Боєр з Ронні, а також Берт Джілберт ніде не показувалися. Тільки Біл Лік з’явився в Доротеї з двома шукачами. Він цієї ночі навіть ночував у їхньому наметі. Біл був неголений, у брудній сорочці і відразу почав пити.

Ронні звелів Арчі покликати Метьюза. Той просидів у нього більше як годину і вийшов саме тоді, коли корктаунці забирали від Доротеї шерифа Бренкера. Метьюз підступив до них. Ноші обережно тримали четверо чоловік, серед них Ед Фінні й негр Том. Метьюз не бачив, що за дверима стоїть також Гол Слейтер.

— Це що таке? — обурено накинувся на них Метьюз. — Негр носить револьвера?

Нараз перед ним з’явився Гол Слейтер, і Метьюз на крок відступив. Слейтерові аж руки засвербіли. А може, оце зараз і почати? Яка добра нагода! На мить Гол забув про весь свій план і сказав, щоб ще дужче під’юдити Метьюза:

— Негр має таке саме серце, як ми, і куди ліпше, ніш твоя чорна душа. Ми знаємо, чого вартий Том, отже й дали йому зброю.

Метьюз скипів, але, мабуть, здогадався, куди гне Слейтер. Він спробував збунтувати людей, що стояли навколо:

— Це ж образа для нас, кожного білого! Це проти закону!

Гол Слейтер глузливо дивився йому в обличчя.

— Я тут закон! І Томів револьвер — іще один до мого рахунку.

— Побачимо, яка вам із того револьвера буде користь! — просичав Метьюз і, поминувши Слейтера, зайшов до салону.

Він пошукав очима Біла Ліка й підсів до нього. Одначе йому заважали тих двоє шукачів, що пили з Білом. Біл начебто зрадів:

— Го-го! Невже це ти, шахраю? Давай вип’ємо! А чого решта не прийшли? Теж випили б. Я чекаю на них, Метьюзе.

— Це ми чекаємо на тебе, Біле, — значуще сказав Метьюз.

Та Біл Лік був упертий, як кожен п’яний, і зажадав, щоб прийшла вся ватага. Вони випили з Метьюзом. Коли сусіди відійшли кудись, Метьюз накинувся на нього:

— Час квапить, Біле, отямся, треба вже починати! Дійшло до того, що ми…

— Голубе, — перебив Віл Лік і погладив його по щоці, — я вирішую, і я керуватиму…

— П’яний як чіп, Біле?

— Ану, цить! — зненацька гримнув Біл.

У голосі його забриніла нотка, яку Метьюз добре знав, тому волів промовчати.

— Тобі треба піти до Ронні, Біле, — спробував він за хвилину ще раз умовити його.

— Хай сам сюди прикотиться, — відповів Біл. — Я йому скажу, які в нього брудні лапи.

Сусіди, вже теж п’яненькі, тим часом вернулися, і Метьюзові довелося перевести розмову на інше. За годину він пішов.

— Приходьте всі сюди, приходьте! — крикнув Біл Лік йому навздогінці.

Гол Слейтер допровадив Бренкера до табору. Шукачі, що працювали при дорозі, підходили й віталися з пораненим. Він був ще дуже кволий. У таборі його взялися доглядати матуся Фінні й Рут.

Том і Семюел Мур позбирали всі ласо й до вечора сплели з них довгу міцну мотузку. Гол Слейтер зажадав, щоб вона була сплетена якнайсумлінніше.

День минав спокійно, тільки втаємничені провели його в тривозі. Що там думають Ронні та його поплічники? Десь надвечір Метьюз із двома своїми приятелями, наче з нудьги, проїхалися долиною. Заглянули й на те місце, де вночі знялася стрілянина, проте нічого не побачили. Табір корктаунців вони обминули.

Ронні й Боєр не виходили з барака. Боєр уперше бачив Ронні неспокійним і знервованим. Ронні не знав, що йому робити. Берт Джілберт цілий день сидів отупілий у своїй комірчині з двома револьверами напоготові. Ронні лише кілька разів посилав йому через Арчі потроху горілки. Арчі таки знайшов вільну хвилину й розповів про все Слейтерові. Ронні теж кожної секунди чекав появи шерифа. Але той був надто досвідчений, щоб зробити їм таку приємність.

Ларрі звечора влаштувався в Доротеїній кімнаті за фіранкою і не спускав з очей Боєрового барака. В залі за стіною гості сиділи й пили, як завжди; грала музика, та ніхто не танцював, бо дівчат уже не було. Коло Біла Ліка зібралася його ватага, і він начебто справді був радий їй. Надвечір біля його столу почався бенкет.

Коли стемніло, Гай Джілберт обійшов Доротеїн барак і наче мимохідь перемовився з Доком, що саме з’явився у вікні своєї кімнати. Потім Док знову вернувся до прилавка, обслуговував гостей і стежив, що робилося в залі. Доротея сьогодні дуже нафарбувалася, щоб приховати страх і знервованість, які не покидали її цілий день і зразу впадали в око.

У залі почався гармидер. Метьюз і Біл Лік ставили горілку для всіх, хто хотів пити. Поволі бралося до півночі, і Доротея вже тільки й чекала, коли можна буде зачинити.

Зате Док був саме втілення спокою. Він пильнував, щоб кожному було вдосталь горілки, — вважав, що цього вечора так буде найкраще, і Гай Джілберт погодився з ним. Тоді вдосвіта, може, легше буде на них напасти. Обидва вони цілий вечір думали про Гола Слейтера й Семюела Мура та про їхню небезпечну виправу.

Обидві події, що мали вирішити долю цієї долини, почалися далеко одна від одної, але майже в той самий час. Усі спали, тільки у Доротеї, в Боєра і в таборі корктаунців ніхто не склепив очей. Змінилася й погода — такої тут не було ціле літо. Вітер повернувся й подужчав. Він гнівно вривався згори в долину й заносив її хмарами куряви та піску. Тим, хто спав у наметах, довелося добре їх кріпити. Цієї ночі люди навіть крізь сон чули, як вітер свистів і завивав високо в скелях.