Чтение онлайн

— Поновіть на роботі містера О’Доннела, — сказав Бід.

— Ідіть під три чорти! — відрізав Александр.

Бід Тальгарт вийшов з кабінету.

Єдиним місцем, де можна було орендувати приміщення, був готель Рубі, де Бід винайняв найменшу та найдешевшу кімнату. Ощадливо витрачаючи профспілкові кошти, він волів, де це було можливо, оплачувати витрати коштами з власної кишені, яку він скудно наповнював статтями для «Буллетіна» та нової робітничої газети «Воркер», а також пускаючи по колу капелюха після запальних промов на величезній парковій галявині Домейн у Сіднеї. Він плекав надію перемогти на наступних виборах до парламенту Нового Південного Уельсу, чиї депутати ухвалили рішення, що постійні члени парламенту наступного скликання отримуватимуть чималеньку платню. Досі парламентарям нічого не платили, і це означало, що бідні люди не могли обиратися до нижньої палати парламенту. А тепер така можливість з’явилася.

Трохи вищий за середній зріст — п’ять футів дев’ять дюймів, Бід мав кремезну статуру, яка була наслідком тривалої роботи у вугільних пластах Ньюкасла — він почав працювати разом зі своїм батьком-валлійцем ще у дванадцять років, — а також доброго харчування в дитинстві, коли він мешкав у долині Ронда. Незважаючи на свої солідні розміри, він був дуже елегантним, попри те що ходив перевалюючись, як матрос, бо мав м’язисті стегна. Його волосся було густе і вогненно-руде, шкіра вкрита дрібним ластовинням, а очі — так само темні, як і в Александра. Люди не вважали його вродливим, але жінки знаходили його грубі та правильні риси обличчя досить привабливими. Коли ж їм доводилося бачити його із закоченими рукавами, вони із захопленням витріщалися на його сильні м’язисті руки. Рубі зустріла Біда зі своєю грубою привітливістю, коли побачила його в фойє готелю після зустрічі з Александром.

— Які ж ми худі! — сказала вона, грайливо стріляючи зеленими очима з-за страусячого віяла. — Якщо те, що приховане під одежою, таке ж дебеле, то я поселю вас на конюшні.

Його ніздрі гнівно роздулися; Бід позадкував, неначе вона його ударила. Він звик шанувати жінок як вразливих і тонких натур і вважав вульгарність у їхніх вустах просто неприпустимою.

— Для мене ви — однаково що порожнє місце або шматок мила, мадам, і якщо це — зразок вашого стилю спілкування, то я й знати вас не бажаю.

У відповідь вона розреготалася:

— Ханжа! Іще один релігійний фанатик, еге ж?

— Не второпаю, який стосунок має Господь до жінок, які говорять непристойності.

— Ага, значить, ви таки і справді релігійний фанатик.

— Ви помиляєтеся, взагалі-то кажучи.

Рубі поклала віяло і продемонструвала свою найчарівливішу посмішку — з ямочками на щоках, і протистояти цій посмішці було дуже важко.

— Значить, ви — представник профспілкової ради, Бід Тальгарт, — мовила вона. — Типово для вашого брата — палаєте бажанням звільнити робочий люд від експлуатації, але водночас не проминете вказати жінці її місце — на кухні, з дітьми, зі шваброю чи за пранням білизни. Я — Рубі Костеван, власниця цих мебльованих кімнат і палкий противник подвійних стандартів.

— Подвійних стандартів? — ошелешено спитав Бід.

— Ви — чоловік, і ви вільні матюкатися, а я жінка — і не вільна матюкатися. Тож до біса ці довбані і грьобані подвійні стандарти, чуваче! — Вона підпливла до нього і взяла під руку. — Ви досягнете більшого, якщо допустите жінок у ваше Чоловіче Змагання як рівних собі. Хоча я дотримуюся думки, що мало є чоловіків, які є рівними мені.

Він відтанув, сам не знаючи чому, може, тому що вона була вражаюче красивою та випромінювала гарний настрій. Зрештою, він змирився з її рукою навколо своєї і дав відвести себе до холу. Звісно, щойно він почув її ім’я, він відразу ж здогадався, хто вона така: коханка сера Александра Кінроса та член ради директорів підприємства «Апокаліпсис Ентерпрайз».

— І куди ми йдемо? — спитав він.

— Пообідати в моїй приватній їдальні.

Він зупинився.

— Я не можу собі цього дозволити.

— Будьте моїм гостем — і киньте завантажувати мені лайно про те, що ми — по різні боки барикад і що ви ніколи не їстимете з рук Мамони! Ви — молодий, упертий і запальний профспілковець, і, присягаюся, вам ще ніколи не доводилося сидіти за одним столом з мільйонерами. Тож скористайтеся можливістю побачити, як живуть ті, хто знаходиться потойбіч барикад.

— Тобто ті, хто складає одну соту відсотка.

— Визнаю свою помилку.

У фойє почувся гуркіт, а потім глухий стукіт падіння. Рубі та Бід обернулися і побачили якусь жінкоподібну істоту, яка лежала на підлозі, розкидавши руки-ноги навсібіч.

— От зараза! — мовила жінкоподібна істота, коли Бід допомагав їй підвестися на ноги. — Ненавиджу оці чортові довгі плаття!

— Познайомся, Нелл, це Бід. Біде, знайомтеся, це — Нелл, їй зараз чотирнадцять з половиною і вона щойно перейшла з коротеньких спідничок на довгі жіночі плаття, — пояснила Рубі. — На жаль, ми ще не встигли переконати її робити зачіску, і до того ж вона нізащо не бажає надягати корсет — хоч стріляй.

— Ага, ви — чоловік з профспілок, — мовила Нелл, супроводжуючи слова шерхотом своєї ненависної довгої спідниці. — Я — старша донька Александра Кінроса. — Її яскраво-блакитні очі виклично зиркнули на нього, коли вона сіла напроти за маленький круглий столик.

— А де Анна? — спитала Рубі.

— Знову кудись зникла, як зазвичай. Анна, — поінформувала Нелл Біда, — це моя молодша сестра. Вона розумово відстала — це та фраза, на яку я щойно натрапила у спеціальній літературі, тітонько Рубі. Мені вона подобається більше за просто «ненормальна», бо означає певну здатність думати, а не нездатність думати.

З головою, що йшла обертом, Бід Тальгарт пообідав разом з двома жінками, подібних яким йому іще ніколи не доводилося зустрічати. Лексикон Нелл був не такий грубий, як у Рубі, але він запідозрив, що то було через те, що вона його іще не знала і тому трохи соромилася і не довіряла, бо він, за визначенням, був ворогом її батька. Ні, він не винуватив її за вірність батьку. Як же ж вона була на нього схожа зовні! Але ж що це за огидне кубло, у якому живе сер Александр Кінрос, якщо його рідна донька запросто обідає з його коханкою? І називає її «тітонька Рубі»? Бо у міру того, як дівчина невимушено теревенила, він з неприємним відчуттям здогадався, що вона була повністю в курсі про справжній статус Рубі Костеван. Це вкинуло його в жах, незважаючи на те що він вважав себе вільнодумцем, тобто вільним від релігійних догм та світських обмежень, які релігія зумовлювала. «Занепад, моральний розпад, ось що це таке, — вирішив він. — Ці люди мають стільки грошей, що опустилися і деградували. Як древні римляни». Однак Нелл зовсім не видалася йому деградованою, незважаючи на її шокуючу відвертість. А потім він здогадався, що її голова заповнена мозком такої якості, зрівнятися з якою він і сподіватися не міг.

— Наступного року я поїду до Сіднея вивчати інженерну справу, — повідомила вона йому.

— Інженерну справу?

— Так, інженерну справу. Машинобудування. — Вона говорила з нарочитою терплячістю, наче розмовляла з ідіотом. — Тобто гірнича справа, металургія, законодавство стосовно хімічного аналізу руд і їх видобутку — ось що це таке. Во Чінь та Чан Мінь вчитимуться разом зі мною, а Ло Чі опановуватиме механіку та машинобудування. Таким чином, татко спрямовує нас трьох на роботу в його основній галузі — гірничовидобувній, один з нас займатиметься двигунами та динамо-машинами, а решта будуватимуть мости та проектуватимуть його оперний театр, — сказала Нелл.

— Але ж ти — дівчинка, а решта троє — китайці.

— А що тут такого? — погрозливо спитала Нелл. — Ми всі — австралійці, і всі маємо право на стільки освіти, скільки зможемо подужати. Як, на вашу думку, багаті люди розпоряджаються своїми життями? — різко спитала вона. — Відповідь така: ми чинимо так само, як чинять бідні люди, — байдикуємо, якщо ми ліниві, або ішачимо до всирачки, якщо ми підприємливі.

— А що ви знаєте про бідних людей, молода панно?

— Стільки, скільки ж і ви про багатих, — дуже мало.