Чтение онлайн

Ніна Семенівна. Він, певно, буде психологом.

Інна Йосипівна. Психологом-рецидивістом.

Савелій Григорович. Однак і він не зрозумів усього. Він спрямував свій гнів на Засєку, але ж винні ви. І поки ще не зовсім пізно...

Інна Йосипівна. Я — я двадцять чотири роки... (Схлипує.) Двадцять ч-чотири...

Савелій Григорович. Ну... Інно Йосипівно... Перестаньте (бере вчасно простягнутий Ніною Семенівною стакан). Ось, випийте...

Інна Йосипівна потроху опановує себе.

Якось це все... (Перехоплює на собі погляди Зої Іванівни й Наталії Анатоліївни.) Власне, я гадаю, розмову ще не закінчено?

Зоя Іванівна. Скоріш за все.

Наталія Анатоліївна. Ще б пак!

Савелій Григорович. А тепер... Вони стільки чекали. (До Інни Йосипівни.) Певно, варто провести збори?

Інна Йосипівна (важко). Зараз? Я прошу вас...

Савелій Григорович. Ходім у клас, Інно Йосипівно.

Зоя Іванівна. А мені можна з вами?

Савелій Григорович. Я гадаю... Ви теж ідете, Ніно Семенівно?

Ніна Семенівна. Так. Ось лиш додому подзвоню. (Підходить до телефону й набирає номер.)

Савелій Григорович (до Наталії Анатоліївни). А ви?

Наталія Анатоліївна. І я. Мені як молодому педагогові це,певно, корисно.

Савелій Григорович (мить дивиться на неї). Я з вами згоден.

Погляди присутніх поступово звертаються на Інну Йосипівну —

вона сидить за столом напружена. Довго, важко підводиться.

Йде до дверей. Обернулась.

Інна Йосипівна (твердо). Ходімо, товариші. (Виходить.)

За нею йдуть усі.

Кінець