Чтение онлайн

Але одночасно з початком руху кинджала Річард метнувся вперед. Його швидкість була разюча. Перш ніж сестра Елізабет встигла усвідомити, що сталося, Річард перехопив її руку і вирвав ніж з її пальців. Вона спробувала втримати зброю, але Річард був набагато сильнішим.

— Я ж сказав вам про свої правила. Я не дозволю тобі покінчити з собою.

— Прошу тебе! Дай здійснитися… — Раптом вона здригнулася. Голова її закинулася. З очей вирвався сліпучий промінь, і сестра Елізабет звалилася на землю. Сестра Верна, нахилившись, висмикнула з тіла свій ніж і в упор подивилася на Річарда:

— Ти повинен поховати її сам. Якщо це зробить хтось інший, тебе до кінця життя будуть мучити кошмари, породжені магією. Від них немає порятунку.

— Ти вбила її! Ти вбивця! Як ти могла це зробити? Як і раніше дивлячись на Річарда, сестра Верна прибрала ніж в складки одягу. Потім вона підійшла до нього і, взявши ніж вбитої з його рук, сховала зброю в одязі вбитої.

— Її убив ти, — прошепотіла вона.

— Кров на твоїх руках!

— Кров залишається на сокирі, але сокира не діє сам по собі.

Рука Річарда метнулася до її горла. Сестра не рушила з місця, вона просто стояла і дивилася на нього. Рука його наткнулися на невидимий бар'єр, і, як він не намагався його знищити, у нього нічого не виходило. А сестра Верна продовжувала дивитися йому в очі.

Тільки тепер Келен зрозуміла, хто такі сестри Світу. Розслабивши руку Річард перестав докладати зусилля. Він опустив руку і помітно розслабився. Обличчя його прийняло спокійний вираз. А потім його рука м'яко рушила вперед, і в наступну мить пальці зімкнулися на її горлі. В очах сестри Вірні майнув переляк, змішаний з недовірою.

— Річард, — сердито прошепотіла вона. — Забери руку.

— Як ти сама сказала, це не іграшки. Чому ти вбила її?

Раптово він відчув, що втрачає вагу. Як і раніше тримаючи сестру за горло, він повис над підлогою на висоті в кілька дюймів. Коли вона зрозуміла, що він не збирається підкорятися, в повітрі спалахнуло полум'я і охопило їх обох ревучим кільцем.

— Я сказала, прибери руку.

Здавалося, ще мить — і вогонь пожере Річарда. Не встигнувши навіть зрозуміти, що вона робить, Келен простягла руку по напрямку до сестри Світла. З пальців вирвалася блакитна блискавка і з тріском розсипалася по стінах, а Келен докладала відчайдушні зусилля, щоб утримати міць блискавок, що рвалися на свободу.

Напівтемна кімната освітилося блакитним сполохом.

— Досить! — Блакитні нитки всмоктали в себе ревуче полум'я. — На сьогодні досить вбивств! — Блискавки погасли.

У будинку духів знову запанувала тиша. Сестра Верна глянула на Келен. В очах її танцювала лють. Річард опустився на підлогу і відпустив її горло.

— Я не заподіяла йому шкоди. Я тільки хотіла його налякати і змусити слухатися. — Вона повернулася до Річарда. — Хто навчив тебе розбивати мережу?

— Ніхто. Я сам навчився. Чому ти вбила сестру Елізабет?

— Сам навчився! — Передражнила вона. — Я говорила тобі. Це не гра. Ми дотримуємося правил. — Голос її припинився. — Я знала сестру Елізабет багато років. Якщо ти коли-небудь бачив свій меч білим, то, можливо, зрозумієш, чого мені коштувало зробити те, що я зробила.

Річард нічого не казав їй щодо меча.

— І ти уявляєш, що після цього я тобі повірю?

— Твій час спливає, Річард. Після того, що я побачила сьогодні, я буду здивована, якщо біль не вб'є тебе, і дуже скоро. Не розумію, як тобі досі вдається залишатися хоча б у свідомості. Але що б не захищало тебе, цього захисту надовго не вистачить. Я розумію, що тобі огидно бачити чиюсь смерть. Повір, мені теж, але все, що робиться, робиться для тебе, для порятунку твого життя. — Вона повернулася до Келен. — Будь вкрай обачна із застосуванням сили, якою ти володієш, Мати-сповідниця.

Сумніваюся, що ти хоча б частково уявляєш собі, наскільки вона небезпечна. — Погляд її карих очей знову перемістився на Річарда. — Ти почув першу і другу підставу і відкинув їх. Я ще повернуся. — Вона нахилилася до нього. — У тебе залишилася остання можливість. Якщо ти відмовишся від нашої допомоги в третій раз, ти помреш. Подумай про це гарненько, Річард.

Як тільки двері за сестрою Вірною закрилися, Річард схилився над тілом убитої.

— Вона намагалася щось зробити зі мною. Магією. Я відчув її.

— І на що це було схоже? Річард невпевнено похитав головою.

— Коли вони з'явилися тут у перший раз, я відчув, ніби щось підштовхує мене погодитися, але ошийник так мене налякав, що я не звернув на це уваги. Але на цей раз підштовхування було набагато сильніше. Це була магія. Магія примушувала мене сказати «так», прийняти пропозицію сестер. Але тільки я подумав про нашийник, як цей вплив припинився, і я зміг сказати сестрам «ні». — Він подивився на Келен. — Може, ти поясниш мені, що це було? Що вона таке робила і що означає цей вогонь і все інше?

Руки Келен як і раніше були оповиті голубим сяйвом.

— Так. Ці сестри — чаклунки. Річард піднявся на ноги:

— Чаклунки? — Він подивився їй в очі. — А чому вони вбивають себе, якщо я кажу «ні»?

— Я думаю, для того, щоб передати свою силу наступній сестрі. А та, ставши сильнішою, пробує знову.

Річард глянув на тіло вбитої.

— Невже я їм так потрібен, що заради того, щоб заволодіти мною, вони готові розлучитися з життям?

— Може, вони говорять правду і справді бажають тобі допомогти?

Він кинув на неї косий погляд.

— Для того, щоб зберегти життя чужій людині, вони готові віддати своє? Хіба це розумно?

— Не знаю я, Річард. Але мене турбують твої головні болі. Я боюся, що сестри мають рацію, і в тебе залишається мало часу, поки ці болі не вб'ють тебе.

Я боюся, що ти більше не зможеш з ними справитися. — Голос її затремтів.

— Я не хочу тебе втратити.

Річард обійняв її.

— Все буде добре. Я її поховаю. Через кілька годин почнеться рада.

А завтра ми вже будемо в Ейдіндрілі, а там мені нічого не загрожує. Зедд що-небудь придумає.

Келен мовчки уткнулась йому в плече.

Вісім оголених чоловіків і Келен, теж оголена, сиділи на підлозі, утворюючи кільце. Річард сидів ліворуч від Келен, і його тіло, як і у всіх інших, все було вкрите чорною і білою глиною, крім невеликого кружка на грудях.

У тьмяному світлі вогнища Келен бачила химерні візерунки у нього на обличчі: така маска була у кожного і призначалася для того, щоб духи предків могли їх побачити. Келен подумала, що вона представляється Річарду дикункою, так само, як і він їй. Від їдкого диму в неї засвербів ніс. Келен не сумнівалася, що старші відчувають те ж саме, але ніхто з них не поворухнувся: вони відчужено дивилися прямо перед собою і бурмотіли заклинання і молитви, звернені до духів.