Чтение онлайн

— Як так? — здивувався Сірано.

— Фактами, адже немає нічого достовірнішого за факти. Річ у тім, дорогий Сірано, що такими фактами володіє один “син Сонця”, як він себе називає. І я дуже хочу, щоб ви зустрілися.

— Хто ж це? Чому я про нього нічого не знаю?

— Бо він живе в Англії і пише пригодницькі романи. Звати його Тристан Лоремітт.

— Де я можу побачити його?

— Це не так легко. Ворожнеча між Францією й Англією, на жаль, не припиняється. Проте зустрітися з ним необхідно. Мені розповідав про вас місцевий кюре, котрий не тільки вчив вас у дитинстві латині, а й стежив потім за вашою долею. Мені здається, ви могли б на правах “шукаючого” вступити в товариство доброносців.

— Я? У таке товариство? Та я ж забіяка і вільнодумець!

— Ви — вільнодумець, але такий, що прагне Добра, і це єднає вас із доброносцями, які організували таємне товариство.

— Але ж вони протистоять державній владі!

— Це не так. Носії Добра, окрім, а часом і всупереч державній владі, в будь-якій країні сприяють благу людей, як прагнув того, скажімо, Сократ. Я не випадково згадав цього давнього філософа. Вам ще не раз доведеться звертатися до його філософії.

— Мені? Жартуєте, метр Ферма?

— Анітрохи. Але я не маю права забігати наперед. До того ж це пов’язано з доволі складними математичними уявленнями. Переконаний: вам, природженому бійцю, необхідно докорінно змінити свій життєвий шлях, якщо хочете присвятили себе служінню Добру.

— Я більше схильний служити проти Зла.

— Кажучи мовою математики, це тотожно. Саме в товаристві доброноспів, що не знають ні державних, ні релігійних кордонів, ви зможете познайомитися з Тристаном Лореміттом.

— А хто ж прийме мене в товариство? З такою славою?..

— А ваш подвиг у врятуванні Кампанелли? А захист книг Декарта? А комедія про педанта? Ви, Сірано, зробили чимало і не применшуйте своєї ролі… Я, наприклад, зміг би стати вашим поручителем…

У домі почувся шум. На подвір’я в’їхала карета. Грюкнули двері, і в кімнату слідом за Кампанеллою ввійшов Мазаріні в скромній сірій сутані.

— Його превелебність, — сухо сказав він, — кардинал Рішельє, котрий відає про ваше, Сірано де Бержерак, прибуття, висловлює вам щиру вдячність за виконання його важливого доручення і, як головнокомандуючий французькими військами, наказує вам негайно відбути в полк, у роту гас конці в де Карбон де Кастель-Жалу і взяти участь у боях проти іспанців поблизу Арраса. До речі, майте на увазі, що кульову рану одержали в нашій діючій армії, а не в Італії, де ви, чуєте, ніколи не були.

— Монсеньйоре, — звернувся до Мазаріні Кампанелла. — Я тривожуся за стан здоров’я мого пацієнта, якому поки що навряд чи варто сідати в сідло й брати шпагу…

— Його превелебність, отче Фома, має іншу думку, суть якої я щойно виклав. А тепер про вас і про лист найсвятішого папи Урбана VIII, який ви повинні вручити Рішельє. Кардинал потурбувався, щоб ви зробили це у відповідній обстановці в Луврі, де його величність король Людовік XIII у присутності всіх дв’рських дасть вам особливу аудієнцію.

Сірано підхопився:

— Я готовий бути в лавах гасконців і поквитатися з іспанцями, яким не прошу випущеної з-за рогу кулі у вічному місті.

— Не забувайте, Бержерак: не там, а на східній околиці Франції, — резонно зауважив Мазаріні. — В боях поблизу Музона.

— На схід од Франції, — поправив Сірано. — За Музоном.

— Стривайте! — вигукнув Льобре, який щойно зайшов до кімнати. — Ми їдемо разом. Я також вступаю в роту гасконців!

Іспанці міцно трималися за завойовану ними частину Нідерландів. Найважливішою їхньою фортецею був Аррас.

Високі кам’яні стіни із зубцями і червоні черепичні дахи, що виступали за ними, відкрилися перед поглядами Сірано і Льобре, коли вони під’їжджали до району облоги на куплених спеціально для цього походу конях.

На передньому плані виднілися табори французьких військ, що огинали місто, — здавалося, тут безліч білих, сірих, голубих наметів, візків маркітанток із напівкруглим квітчастим верхом, кухонь, багать, що пахли димом і солдатською їжею. Від табору до фортечних стін тяглися свіжонасипані вали, а на стінах фортеці ні-ні та й з’являлися димки, після чого перед французькими наметами здіймався стовп чорної землі від вибуху ядра, а вже потім долинав звук гарматного пострілу. У відповідь починали гриміти і французькі гармати, викочені на край поля, зритого майже до самої фортеці облоговими траншеями, валами, підкопами і вирвами од гарматних ядер, словом, переораного мертвущою сохою війни.

Не відразу їм вдалося знайти гасконців капітана де Карбон де Кастель-Жалу. Вершники довго їхали повз колісні гармати, ще не викочені для стрільби, вогнища, солдатів у мундирах, котрі марширували то в один, то в другий бік. Симпатичні маркітантки, дозволяючи собі вільні жарти, запрошували Сірано й Льобре до своїх візків, обіцяючи прекрасне частування…

Нарешті якийсь вартовий на валу окликнув вершників. Розмовляв він з характерним беарнським акцентом, і друзі невимовно зраділи.

— Свої, друже, свої! — закричав Льобре. — Мсьє Сірано де Бержерак, перша шпага Парижа, і я, його давній друг Кола Льобре, поспішаємо поповнити ваші гасконські лави славних гвардійців.

— Проїжджайте, — показав вартовий. — Он у тому наметі знайдете капітана, — і він з цікавістю розглядав незвичайне лице Сірано, про скандальні подвиги якого наслухався від своїх товаришів, котрі через прізвище вважали його гасконцем.

Капітан де Карбон де Кастель-Жалу, бравий воїн із двома рубцями, що хрест-навхрест перетинали його обличчя, над усе, після короля і кардинала, ставив своїх гасконців і, дізнавшись, що до загону прибув сам Сірано де Бержерак, щиро зрадів.

— Браво, мсьє! Саме вас і бракувало в цьому табірному болоті, де мухи на льоту дохнуть від нудьги. А надто бракувало вас іспанцям, які, без сумніву, мріють спробувати на собі уславлену шпагу знаменитого де Бержерака. Прошу, заходьте до намету. Дуже радий зустріти вас, мсьє гвардійці! Сподіваюся, вам не завадить підкріпитися з дороги?

— Авжеж, не завадить, високоповажаний наш капітане, — запевнив і за себе, і за друга Кола Льобре, з неприхованим задоволенням сповзаючи з коня на землю. — Відверто скажу, що між стільцем і сідлом я залюбки віддав би перевагу кріслу.

Старий вояк, взявшись у боки, розкотисто зареготав.

— Не судіть суворо добрягу Льобре, мсьє капітан, — сказав Сірано. — Він вирішив вступити до вашого загону, щоб супроводжувати мене, бо турбується про мою нікчемну рану кулею навиліт, якої я не збираюся прощати іспанцям.