Чтение онлайн

Поряд з природними і технічними факторами, які обмежують темпи зрошувальних і осушувальних робіт, істотну роль відіграють інвестиційні фактори. Висока капіталомісткість іригаційних споруд вимагає великих витрат. Уже тепер за капітальними вкладеннями вони посідають перше місце серед інших інвестиційних факторів у аграрному секторі. Витрати на меліорацію становлять майже, чверть вкладень у сільське господарство.

Справа не тільки в тому, що продукція, вирощувана на зрошуваних землях, дорога, а в тому, що з часом ми її одержуємо дедалі менше. Землі при нинішньому стані зрошення поливною технікою, важкими сільськогосподарськими машинами, з незжитою безгосподарністю втрачають свою родючість. Разом з тим не можна заперечувати значення меліорації взагалі, але повинна бути встановлена сувора відповідальність за прорахунки при її проведенні.

Практично неможливо встановити у вартісному виразі міру сукупних негативних впливів ґрунтової ерозії на економіку виробництва, природні ресурси та умови життя людини. Суспільство поки що не має належних відомостей про збитки від ерозії в цілому. Є переважно дані про збитки, яких зазнає сільське господарство внаслідок погіршення родючості грунтів. Небезпечним проявом водної ерозії є розмив грунту, внаслідок якого руйнується ґрунтовий покрив, пошкоджуються підстилаючі породи й оголюються безплідні відклади. Яружними виносами заливаються ріки й водойми, заливні луки і зрошувані поля, руйнуються дороги і споруди. Поздовжнє і горизонтальне розчленування місцевості призводить до порушення комунікацій, посилення поверхневого стоку, дренажу ґрунтових вод і загального погіршення гідродренажу.

Урожай сільськогосподарських культур на слабозмитих .земельних угіддях зменшується на 10—15, середньозмитих — 20—40 і сильнозмитих — на 50—60%. Збіднення грунтів на цінні поживні речовини негативно позначається йа ефективності добрив.

У промислове розвинутих районах особливо важливим е вивчення показників забруднення грунтів промисловими відходами й викидами. Так, в Україні нагромаджено понад 7 млрд т відходів виробництва. Щорічний вихід їх становить понад 1,5 млрд т, у тому числі в процесі гірничого видобутку — понад 1,2 млрд т, первинної переробки (збагачення) — 260 млн т і вторинної — близько 70 млн т. Вторинне використання відходів виробництва становить .6,6%, тобто не більш ніж 100 млн т. Площа порушених земель — близько 265 тис. га, в тому числі відпрацьованих — майже 131 га, з них рекультивації підлягають 121,1 тис. га, з наступним використанням як сільськогосподарських угідь — 77 тис. га, лісонасаджень — 24, водойм — 14, інших — 6,1 тис. га. Зростає вміст важких металів у грунті. У районах забруднення збіднюється видовий склад тварин і рослин. Дослідження показали, що кислі гази (сірчаний і сірчистий ангідрид, окисли азоту, хлору та ін.), які викидаються промисловими підприємствами, зріджують трав'яну рослинність на 60% і більше, а на схилах сприяють посиленню ерозійних процесів. Рослини, що залишились, поглинають токсичні речовини, внаслідок чого виникає інтоксикація їх важкими металами, зумовлена переважно підкисленням грунтів. Забруднення грунту і кормів поблизу рудників і свинцевоплавильних заводів призводить до інтоксикації свинцем свійських тварин і людей. Погіршення якості продукції супроводжується не тільки акумуляцією в ній токсичних сполук, а й порушенням співвідношення між поживними компонентами: нагромадження нітратів, нітритів та інших отруйних для організму форм азоту. Однак нагромадження важких металів більш небезпечне, оскільки вміст їх у продукції, вирощеної на забруднених грунтах, частіше перебуває на рівні допустимих концентрацій або навіть перевищує їх, ніж вміст мінеральних форм азоту. Перевищення встановленої граничної концентрації токсичних металів негативно позначається на біологічних процесах в організмі людини і тварин. Слід зазначити, що верхня межа у грунтах перебуває на рівні дуже слабкого забруднення цими металами, а на околицях великих міст, звідки переважно постачається продукція, забрудненість грунтів буває набагато вищою.

На підставі узагальнення показників про вміст металів у забруднених грунтах, акумуляцію їх у рослинах і харчових продуктах та зниження врожайності сільськогосподарських культур розроблено класифікацію грунтів за ступенем забруднення металами. При цьому умовно прийнято, що нагромадження металів у рослинній продукції до токсичного рівня зумовлює сильне забруднення грунтів. Показником поділу грунтів (градації) за ступенем забруднення прийнято кратність підвищення середнього вмісту металів у грунтах, виражену у вигляді коефіцієнта нагромадження (КН) металів. Незабруднені грунти характеризуються величинами 1—2 КН.

За ступенем забруднення виділено такі групи грунтів: слабко (до 10 КН), середньо (10—30 КН), сильно (ЗО— 60 КН) і дуже сильно (понад 60 КН) забруднені. Керуючись гігієнічним принципом оцінки забруднення грунтів, можна прийняти, що ГДК важких металів у грунтах перебуває в межах градації сильного ступеня забруднення грунтів [ЗІ].

У забрудненому грунті порушуються грунтові процеси, які відбуваються з участю важких металів та інших розсіяних елементів, насамперед — гумусоутворення. Елементи живлення рослин (нітрат- і фосфат-іони) при підвищеній кількості мікроелементів слабше закріплюються гумусовими речовинами і легко вимиваються з грунту. Так, при високому вмісті миш'яку у грунтах спостерігається винос нітратного азоту без зміни біологічної активності грунтів.

З погіршенням умов внаслідок забруднення повітря й атмосферних опадів активізуються процеси ерозії грунту Загальновідомо, що ерозія грунту на 90% зумовлюється зміною таких показників, як агрегативність, коефіцієнт дисперсності, об'ємна маса, сумарний вміст пилу і глинистих фракцій, тобто комплексом фізико-механічних властивостей грунтів, окремі компоненти якого зазнають змін під впливом техногенних забруднень повітря і осадів. Це позначається на стані ґрунтової структури і протиерозійній стійкості грунтів. Посилені ерозійні процеси особливо характерні для зон, де повітря задимлюється промисловими підприємствами. У великих містах спостерігаються деякі аномалії у прояві місцевих кліматичних факторів. існують також відмінності у вітровому режимі: середньорічна швидкість вітру у великих містах на 0,2—0,9 м/с нижча за норму. Урбанізовані території мають свій мікроклімат, на формування якого дуже впливають великі міста. Цей вплив виявляється у збільшенні повторюваності і тривалості мряки і злив великої інтенсивності. У зонах забруднення внаслідок зменшення сонячної радіації грунти, залежно від рослинного покриву, дістають на 13—23% менше тепла.

Значним є забруднення грунтів викидами автомобільного транспорту, в яких міститься велика кількість важких металів. Встановлено, що середні концентрації усіх металів зростають із збільшенням інтенсивності руху автотранспорту і в десятки разів перевищують фоновий рівень. Зменшення вмісту металів у глибших шарах грунту свідчить про їх надходження з повітря з автомобільними вихлопами. Поблизу автострад на листях культур, трав і дерев нагромаджується відповідно в 5—20,50—100 і 100— 200 разів більше свинцю, ніж у віддалених від автострад районах. Осадження твердих часток відбувається внаслідок атмосферних опадів, дії сили тяжіння. Вміст хімічних елементів у грунті впливає на їх концентрацію в рослинах. Встановлено, зокрема, що концентрація свинцю в 1 кг грунту вздовж траси з пропускною здатністю 1650 автомобілів за годину на одну смугу становить до 50 мг при нормі 12—14 мг.

Транспортне забруднення грунту призводить до зниження його родючості. В умовах помірного клімату поблизу джерел забруднення врожай зернових зменшується на 20—30%, буряків — на 35, бобів — на 40, картоплі — на 47%. Дуже важливим є питання утилізації осадів стічних вод, загальна кількість яких в Україні становить 25 млн м3 за годину, а в сільському господарстві використовується Слизько 150 тис. т на рік. Під складування осадів стічних вод зайнято більш як 1200 га родючих земель, і ця площа щороку збільшується. Тільки в Києві площа, зайнята осадами стічних вод, за останні 5 років збільшилась майже вдвічі і становить 196 га.

Використовуючи стічні води для зрошення полів, обов'язково постійно контролювати вміст, динаміку нагромадження солей у грунті, щоб своєчасно вживати заходів щодо меліорації земель. За вмістом солей грунти поділяють на: незасолені (вміст солей 0,3%); слабозасолені (0,3— 1%); сильнозасолені (2—3%); солончаки (понад 3%). До солонців належать грунти, що містять не менше як 20% вбирного натрію від .ємкості поглинання, до солонцюватих грунтів — 15—20%, до середньосолонцюватих — 10—15, до слабосолонцюватих — 5—10, до несолонцюватих — менше 5%.

Значні розбіжності в показниках солестійкості за даними різних авторів пояснюються неоднаковими грунтово-кліматичними умовами, в яких ростуть рослини, а також тим, що досліджувались різні сорти, районовані у певних місцевостях. Так, легкі піщані грунти стійкіші до негативного впливу на них стічних вод. Тривале зрошення промислово-побутовими стічними водами дерново-підзолистих грунтів не погіршує такі властивості, як об'ємна маса, прозорість, водопроникність, потужність орного шару, кислотність, поліпшує біологічну діяльність ґрунтової мікрофлори. Не погіршується агромеліоративний стан грунтів і від застосування для поливів стічних вод цукрових заводів. В Україні можна утилізувати в сільськогосподарському виробництві близько 200 млн м3 таких стоків, якими можна зрошувати площу близько 70 тис. га. Використання стічних вод на конопле- і льонозаводах викликає втому грунту після семирічного періоду зрошення. Погіршуються його фізичні властивості внаслідок запливання і зниження проникності. Щоб уникнути цього, рекомендується висівати багаторічні трави і тимчасово припиняти поливи.

Створення великих водосховищ в умовах рівнинної ріки викликає різку зміну гідрологічних умов на прилеглих територіях. Ширина зони впливу водосховища на режим ґрунтових вод може досягати ЗО—35 км. На незахищених територіях, прилеглих до водосховищ Дніпровського каскаду, внаслідок підняття рівня ґрунтових вод підтоплено до 60 тис. га сільськогосподарських угідь, через що понад 31 тис. га ріллі вибули під сіножаті і пасовища. За даними, Інституту ботаніки АН України, для ділянок з глибиною залягання ґрунтових вод від 0 до 0,4 м характерне порушення грунтотворчих процесів внаслідок надмірного зволоження і посилення процесів оглеювання і заболочування. Сільськогосподарські угіддя на таких площах трансформовані переважно в надмірно зволожені й заболочені сіножаті і пасовища з урожайністю 3—5 ц/га сіна низької якості, тоді як до підтоплення вона становила 32—35 ц/га [ЗІ].