Чтение онлайн

Часто гній вносять на замерзлий грунт. Такий прийом є зручним лише з організаційних міркувань — дає змогу краще використати час і транспортно-енергетичні потужності господарств. Однак він може викликати значні втрати поживних речовин з поверхневим стоком: азоту — до 20, фосфору — до 12, калію — до 14% вмісту їх у гної. Це втрати не лише економічні, а й екологічні. В таких країнах, як ФРН і Великобританія, та в деяких інших внесення органічних добрив на замерзлий грунт заборонено законодавством. Тому рідкий гній найдоцільніше вносити під зяблеву оранку, а поливи слід проводити лише при 50%-ній вологості грунту в шарі 0,7—1,0 м, щоб запобігти проникненню гноєвих стоків у грунтові води. Не можна також допускати одночасного використання знезараженого рідкого гною та побутових стоків.

На всіх тваринницьких комплексах і великих спеціалізованих фермах обов'язковими тепер повинні бути досконалі каналізаційні мережі та очисні споруда, які б надійно захищали навколишнє природне середовище, у тому числі й водойми, від забруднень. Нині широко застосовують такі способи очищення стічних вод сільськогосподарського виробництва:

повне біологічне очищення за спеціальною схемою і використання для удобрення грунтів осадів стічних вод;

розділення відходів на тверду та рідку фракції з наступним використанням води для поливу, а твердого осаду у вигляді добрива;

компостування стоків з торф'яною крошкою та органічними відходами землеробства в спеціальних сховищах, одержаний таким чином компост використовують як органічні добрива.

Одним із перспективних напрямів розв'язання проблем охорони навколишнього середовища та одержання додаткових енергоресурсів і водночас комплексного використання відходів індустріального тваринництва можна вважати виробництво з них біогазу. Останній є продуктом переробки органічних відходів тваринництва за допомогою так званих метанових мікроорганізмів. Цей газ можна використовувати для підігрівання води та приготування кормів. При одержанні біогазу без доступу повітря перероблюваний гній повністю зберігає азот в органічному добриві (тоді як при компостуванні його майже половина азоту втрачається). Крім того, за таких умов насіння бур'янів, що міститься у відходах тваринництва, втрачає свою схожість, а хвороботворні мікроби, яйця гельмінтів тощо знешкоджуються. Нині потужна установка по виробництву біогазу, або так званий біореактор, проходить експериментальні випробування.

Для забезпечення економічного використання водних ресурсів велику роли повинна відігравати боротьба з втратами води при транспортуванні до водоспоживачів, які досягають 7% всієї забраної води. Найбільші втрати у зрошувальному землеробстві — 17% [8, с. 15, 106]. Ця вода фільтрується і є однією з основних причин підтоплення та заболочення грунтів.

Щоб запобігти непродуктивним витратам води та зменшити масштаби підтоплення земель, доцільно створити штучні запаси підземних вод за рахунок фільтраційних втрат на територіях, що прилягають до наливних водосховищ, а також великих магістральних каналів. Внаслідок цього продуктивність окремих водозаборів підвищується у 27 разів. Значний ефект дає також облицювання каналів, будівництво закритих водопроводів, здійснення протифільтраційним заходів.

В Україні важливе значення має охорона підземних водних ресурсів, особливо у степовій зоні, де вони найбільш інтенсивно використовуються. У зв'язку з цим широко застосовується метод штучного поповнення підземних вод. Виявлено, що навіть в умовах дуже обмежених ресурсів поверхневих і підземних вод методом штучного поповнення на окремих ділянках їх запаси можна підвищити на 40—200%.

Зауважимо, що штучне поповнення запасів підземних вод за рахунок поверхневих з наступним їх використанням у народному господарстві має певні еколого-економічні переваги порівняно з водозабором безпосередньо з рік і водойм. Насамперед підземні води чистіші, ніж поверхневі, в них розчинено більше поживних речовин і вони найбільш придатні для водопостачання великих міст, промислових центрів, сільських населених пунктів, тваринницьких ферм і комплексів. Нагромадження водних ресурсів у підземних місткостях зменшує непродуктивні втрати води на випаровування, дає змогу раціональніше розподіляти і повніше використовувати водні ресурси поверхневого стоку, зберегти значну кількість родючих земель.

Дуже актуальною є також проблема охорони малих пічок і раціонального використання їх водних ресурсів. Через зменшення лісистості, водної ерозії, замулення, -осушувальної меліорації земель та з інших причин за останнє століття висохло понад 150 маленьких річок, у багатьох вода забруднюється стічними, дренажними та мінералізованими шахтними водами.

За 1981—1991 pp. для їх поліпшення збудовано 324 водойми і ставки об'ємом 3,3 млн м3, зарегульовано 13,5 тис. км русел річок, закріплено 462 км берегів, зведено 2,4 тис. Р:М захисних дамб, здійснено водозахисне лісонасадження на площі 236 тис. га. Водночас розроблено схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів річок Самари, Вовчої, Росі, Ольшанки, Західного Бугу, Тиси, Горині та ін. У Миколаївській області створено міжвідомчу раду з комплексного використання і охорони водних ресурсів у басейнах річок Синюхи, Сланцю, Висуні„ Інгулу, Чичиклії [15, с. 107].

До першочергових водоохоронних заходів, що не потребують великих витрат праці та коштів, належить створення водоохоронних 'зон вздовж рік, їх приток і на територіях, які прилягають до акваторій озер, водосховищ та інших водойм. Під водоохоронні зони, як правило, відводять заплавні землі, схили (понад 5°), що прилягають до заплав, а також яри, які вклинюються безпосередньо у річкові долини. Там, де ріки починаються, водоохоронна зона повинна включати всю мережу ярів вище витоків. До водоохоронних зон слід віднести також повністю осушені землі, стік з яких потрапляє до річкової мережі. Крім того, необхідно впроваджувати ґрунтозахисні системи обробітку земель, природоохоронні, екологічно чисті сівозміни на полях, розташованих поряд із заплавами або крутими берегами річкових долин, ярів, коли поверхневий стік з них значною мірою впливає на режим твердого стоку та санітарний стан річки. У межах водоохоронної зони з метою запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню водних ресурсів, замуленню водних джерел впроваджується спеціальний режим господарської діяльності з суворим її обмеженням у прибережній смузі.

Залежно від довжини ріки, її повноводності ширина водоохоронної зони повинна становити від 300 до 400 я, а іноді навіть і 500 м, а прибережної смуги — не менше 40 і до 100 м, тобто 1/5 частина водоохоронної зони. На великих водосховищах ширину водоохоронної зони доцільно встановлювати від 1,5 до 2 км; На цій території забороняється застосування мінеральних і органічних добрив Та пестицидів, скидання забруднених стічних вод від тваринницьких комплексів і ферм, зрошення стічними водами. Крім того, у водоохоронних зонах не дозволяється будувати нові тваринницькі комплекси і ферми або розширювати наявні склади для мінеральних добрив і пестицидів, організовувати вигони для тварин, стоянки для автотранспорту і сільськогосподарської техніки.

Велике значення для охорони малих річок має боротьба з водною ерозією та замуленням, охорона прируслових джерел, створення водоохоронних зон лісонасаджень та природних кормових угідь, систематичне очищення русел, збереження болотних масивів у долинах річок, повна відмова від їх осушення, будівництво гребель, ставків та невеликих водосховищ, які б регулювали стік.

В умовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дуже обмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обгрунтована система водного господарства, яка забезпечувала б оптимальний розподіл водних ресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузями народного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води як в Україні загалом, так і в окремих її адміністративно-територіальних одиницях, а також раціональну систему обліку, планування і управління водогосподарським комплексом.

Раціонального використання водних ресурсів та їх охорони можна досягнути, регулюючи розвиток і розміщення водомістких галузей народного господарства, створюючи такі економічні умови, за яких забруднення поверхневих і підземних вод та їх неекономне використання було б невигідним.

Особливо дбайливо слід ставитися до водних ресурсів у Донбасі, південних областях України, на Житомирщині та Рівненщині, де необхідно до мінімуму обмежити подальший розвиток водомістких та водозабруднюючих виробництв (хімічна, нафтохімічна, окремі галузі харчової" промисловості). Передусім це стосується приморських південних районів з їх рекреаційного базою.

Не менш важливого значення в умовах високоінтенсивного використання ресурсів, набувають розробка і впровадження економічних стимулів збереження їх у чистоті та забезпечення економії води. Зокрема, в умовах безплатного водокористування підприємства економічно не зацікавлені в економії-води. Настав час розробити і впровадити ефективну госпрозрахункову систему водокористування в зрошуваному землеробстві. Необхідно ширше вирішувати питання економічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільно також розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення.