Чтение онлайн

Весь твой Мих. Лазаревский.

В случае бы тебе не объявили еще об этом официально, то ты держи это в секрете и никому не розказуй; так просила графиня; она боится, чтоб не выдумали чего.

Екатеринодар, февраля 21 дня, 1858 года.

Аж тепер, мій стародавній друже, Тарасе Григоровичу! я зобрався одвітить на посланіе твоє, писане до мене з Астрахані ще в августі прошлого року. Письмо до тебе на ім’я Єленєва за «Москаля», «Ченця», і «Майський вечір» я писав, дивуюсь, що ти не получив його.

Чи не сором тобі, друже мій стародавній! що твій брат рідний та служить у нас в Чорноморії, а ти не мусив мені й написати. Годів два назад я б йому поміг, бо я був тоді на такому місті, що підчиньонному міг добро робити, а тепер минулося… Син мій старший, що ти його знаєш, розпитався з артилерійськими охвицерами, що в їх служить твій брат, сказав мені, а я зараз: «Подавай його сюди!» – От і прийшов, а я й питаю: «Як тебе зовуть? – Петро Шевченко. – Здоров, Петре! – Здрастуйте!» – А я йому з пазухи вийняв твоє поличчя, та й кажу: «А дивися, Петре, що се таке?» – «Оце мій брат Тарас», – каже Петро. Тоді я давай його садовити, так не сідає, бо добре вимоштрований, сердега!.. Ну, я бачу, що не посажу, почав його розпитовати: коли в москалях? Де стоять? і прочее. Сказав йому, щоб ходив до нас, як приїздитимуть (бо вони верст 25 од города стоять), дав йому карбованців з десяток на обіхідку, поставив у синів гостювати. Після того Петро навідується до синів в городі, бо я більше живу в хуторі.

Якщо письмо моє Єленєвим не получено і до тебе не прислано, то я писав там ось що: дякував і тепер дуже дякую за твоє поличчя, возив я його в Одесу, там обробив у рамця і показовав всякому, хто не цурається нашої мови. Бачив, як тебе, мій друже єдиний! українці дуже люблять і радуються, що ти жив єси. Приїхавши додому, застав твоє письмо і «Москалеву криницю», дуже дякую тобі за неї, добре написав! Список з неї послав я в Москву старому Щепі, та й писав йому: «Гляди, кажу, Старий! До тебе з того світа Тарас буде». А старий пише, що тебе не було й чутки немає, а за «Москалеву криницю» дякує і не надякується.

Ти, брате Тарасе Григоровичу, тепер в Пітері позбиравши таке, як «Москалева криниця», «Чернець», «Майський вечір», і проче що, та й тиснув би в друкарні, нехай ідуть на світ Божий, а якщо сам не схочеш хлопоту, то чи не візьметься пан Куліш, він, видно, парняга добрий, я його «Записки українські» маю й читаю – не начитаюсь.

Кланяйся од мене Гулакові, якщо здрастує, і Ельканові, якщо живий. – Та той не вмре ніколи. – Чи не бачився з Порохнею? Де живе, можна взнать в бывшому Департаменте воєнних поселений, теперь Главное управление иррегулярными войсками.

Будь здоров! Щасливий і багатий, та напиши, де ти обрітаєшся і що тепер робиш?

А я твій довіку

покірний слуга

Яків Кухаренко.

Жінка моя стара і дітвора, хто зна, хто й не зна тебе, усі кланяються.

22 февраля.

19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга, привіз мені Беранже Курочкіна, четыре экземпляра нерукотворенного образа і твоє братнє сердечное писание. Спасибі тобі, друже мій єдиний, за все і за вся. Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа, нехай поки що земляки дивляться хоть на сей облик бородатого недобитого кобзаря свого. Думаю на тім тижні покинуть оцей поганий Нижній. Поїду аж під Москву в гості до мого старого батька – до М. С. Щепкіна, та в його до весни пробуду. А весною, як не буде мені якої ради з тими поганими столицями, то чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше, як Бог поможе. Дожидаю Овсянникова с чемоданом, а то б я вже давно виїхав. Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна], поцелуй її за мене. Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! Шрейдерс не нахвалиться тобою і Семеном і тепер цілує вас обох. Добре зробив, що не купив Шекспіра, цур йому, який дорогий! Поцілуй за мене Семена та й прощай, мій друже єдиний. Посилаю тобі оцю недавно спечену штуку, для того і пишу мало, щоб паперу більше осталося для новорожденного чада. Не забувай свого искреннего Т. Шевченка.

Адрес мій:

В Москву. Михайлу Семеновичу

Щепкину. С передачею.

В конторе императорских театров.

1858,

9 февраля.

Марко Вовчок – це псевдонім якоїсь пані Маркович. Чи не знаєш ти її адреса? Як не знаєш, то спитай у Каменецького в типографії Куліша. Я чув, що він її добре знає. Як довідаєшся, то напиши мені, треба буде хоч письмом подякувать їй за її сердечные, щирії оповідання. Шкода, що не оставив тобі Куліш «Неофіти». Може, вони єсть у Каменецького. Спитай.

Друже мій добрий і єдиний!

Посилаю тобі квитанцію із Контори транспортов, через котору я посилаю ящик з моїми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу.

Вибуду я із Нижнього 25 февраля. А коли прибуду в Никольское – не знаю. Думаю вже не вертаться в Нижній. Обісів він мені. Цур йому. Цілує тебе твоя Тетяся тричі, і я тричі, поки побачусь, а то й лік потеряю, а поки що бувай здоров і веселий і не забувай мене.

Т. Шевченко.

Поцілуй за мене Сергея Тимофеевича і Максимовича.

23 февраля

1858.

24 февраля. С.-Петерб[ург], 1858.

Итак, мои заветные мечты сбываются – я увижу Вас скоро, наш давно желанный гость – Тарас Григорьевич. Вот уже неделя, как пришла бумага к графу с разрешением Государя о дозволении жить Вам в столице и посещать Академию художеств. По получении официального на то повеления не мешкайте нисколько и отправляйтесь тотчас в Петерб[ург]. Вас ждет здесь многое: Академия, друзья и Ваша родная семья. Приезжайте же скорей. Да и для графа нужно, чтобы Вы по получении дозволения тотчас приехали. – А иначе В[еликая] Княгиня может сделать замечание графу, от чего Вас нет, – тем более, что она приняла в Вас самое живое участие.