Чтение онлайн

Свидетельствую глубочайшее почтение Татьяні Івановні і трижды цілую ваших діточок.

Искренний ваш

Т. Шевченко.

(Трижды кланяюсь Алексею Ивановичу).

С.-Петербург. 12 генваря 1860 г.

Насилу я дождався твого письма; я вже думав, що ти, крий Боже! занедужав або принаймні на Бессарабію помандрував. За ковбаси і сало спасибі тобі, а як получу та покуштую, то ще раз скажу спасибі. Думаю, що вони такі самі будуть, як і ті, що ми з тобою колись під яблунею вкушали. Мені байдуже, що ми вже не ті стали, аби ковбаси не старілися, а з ними і ми помолодіємо. Коли б тілько нам отой хутір придбать та поєднать Хариту. Дуже, дуже я зрадів, що вона вподобалась Ярині. Чи Ярина ще й досі у тебе гостює? Як ще й досі, то нехай би вона нишком, посвоєму спитала Хариту, а ти б мені написав те слово, або сам спитай, що вона скаже?

Вольський мені пише, що Пекарі будуть Змі[єв]ського. Мені самому здається, що він моторненький панок; я з ним бачився в Черкасах. Нехай і буде добра надія, а з Понятовським тепер треба зробить; його вже прошено. Мені самому здається, що лучче взять на посесію, а тим часом роби, як тебе Бог навчить; якщо треба буде грошей, то пиши. На тім тижні вийде моя книга, то будуть і гроші. А дубового лісу все-таки треба купить заздалегідь, нехай собі сохне. Писав я позавчора про тебе до Семиренка; не знаю, що він тобі скаже. Як получиш мого «Кобзаря», то одвезеш їм усім по книжці, то може вони й поласкавішають.

Другим разом напишу тобі більше, а тепер бувай здоров. Поцілуй за мене сестру Ярину, Катерину, свою жінку і своїх діточок. Оставайся здоровий. Не забувай искреннего твого друга і брата Т. Шевченка.

Андрей Осипович!

Будьте ласкаві, перешліть три екземпляра в Прохоровку на имя Максимовича Михайла Александр[овича], а один екземпляр передай[те] Тарасевичу. А за це я вам подякую так, як за оті к[арасі та?] лящі Дніпрові.

Щирий ваш Т. Шевченко.

24 генваря

1860.

Одвези сам книжки в Городище і оддай своїми руками; в Керелівку перешли, а п’ять книжок роздай кому сам знаєш. Та пиши мені, бо я вже аж утомився, ждучи твого листу.

А Ви узяли з собою, Тарас Григорович, коректуру «Наймички»? А сьогодні, не дождавшись її од Вас, ми з одним земляком провірили її гарненько да половину й напечатали – ось і оттиск: здається, вірно! Кінець іще не напечатали: його я, виправивши перву коректуру, принесу Вам завтра або позавтрому.

Шлю вам туфлі, чи вподобаєте і чи прийдуться по нозі – коли будуть малі, дак можна буде і перемінить.

Щиро прихильний до Вашої милості

Данило Каменецький.

1860.

1 февраля.

Платон Федорович!

Сегодня просьба моя к вам такого содержания. Редактор журнала «Народное чтение», желая поместить в своем журнале краткую биографию Кондрата Михайловича и Федора Степановича, обратился ко мне как к лично их знающему. Я ничего не знаю. Да если бы и знал, то без їх волі нічого б не сказав. Спитайте ж ви їх, і як буде на се їх воля, то коротесенько напишіть мені одні тілько факти і пришліть брошуру о вашем заводе. На сей раз годі, ніколи, вибачайте. Кланяюся Татьяні Івановні і цілую ваших діточок.

Т. Шевченко.

Чи получили ви «Кобзаря»? Недодрюкований екземпляр, може, я вам сам привезу.

На звороті:

Благородному Платону Федоровичу Семеренку.

1860. Февраля 1.

Ти мені дуже нашвидку писав, а я тобі оце навзаводи пишу: ніколи. Ось що: чи получив ти моє письмо і «Кобзаря»? Чи був ти у Городищі і чи бачився з П. Ф. Семеренком? Якщо бачився, то напиши мені, що він тобі сказав? Та ще ось що: напиши мені гарненько, що то за пан Трощинський. Де той Кагарлик? І що то за ґрунт, що він нам пропонує? Що він коштує? Я се літо до тебе не приїду: ніколи. Роби, як сам знаєш; о грошах не турбуйся. «Кобзар» добрий чинш платить, спасибі йому. Та напиши мені хоч півслова о Хариті; вона мені спать не дає. Оставайся здоров. Цілую твою жінку і твоїх діточок.

Твій Т. Шевченко.

Як матимеш час, то сам одвези письмо П[латону] Ф[едоровичу]; а ні, то одішли.

Данило Семенович.

Подателю сего дайте 10 книжек «Кобзаря».

Т. Шевченко.

6 февраля

1860.

Дядьку! Приходьте лишень у четвер вареників їсти.

Ваш Н. Макаров.

9 февраля.

Прочитай оце письмо та, поміркувавши гарненько, запечатай, та або сам одвези, або одішли, або під лаву кинь. Та ще нехай Харита, добре подумавши, скаже, чи піде вона за мене? Чи бачився ти з П. Ф. Семиренком?

Та напиши, чи той ґрунт у Трощинського над самим Дніпром? Бо як не над Дніпром, то мені його й за копу не треба! Ще: як скаже Харита, що піде за мене, то прийми ти її в своїй хаті як рідну сестру. Нехай вона, сердешна, од наймів трохи одпочине. На харч і її одежу я тобі вишлю гроші. Попроси за мене і сестру мою, а твою жінку, щоб і вона її привітала. Тричі спасибі тобі за Васю. Як побачиш брата Йосипа, то скажи йому, нехай очунює та захожується мені хату ставить.

А об волі ще й досі не чуть нічого доброго.

Напиши мені, чи є в Харити батько або мати? Чи крепачка вона, чи вільна? Коли крепачка, то чия? і яка плата за її волю?

18 лютого.

Напиши мені швиденько адрес жаботинського і керелівського пана – як його зовуть? І що воно таке? Та напиши, як зовуть синів брата Микити, брата Йосипа і сестри Ярини. Жінки і дівчата уже не панщинні, а про чоловіків, парубків і хлопців ще нічого не чуть, і за ґрунти теж.

Та напиши мені гарненько, як і що ти зробив з Трощинським. Якщо добре зроблено о ґрунті, то дбай дубовий, берестовий, ясеновий, кленовий і липовий ліс і пиши о грошах.

Чи бачився ти з Семеренком і що він тобі сказав? Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тілько й треба, щоб робоча була дубова та круглий ґанок скляний на Дніпро.

Спитай у Харити, що вона скаже, щоб я знав, що мені думать і що робить?

На се літо я не приїду до вас, роби, як сам здоров знаєш, а я тобі скажу спасибі.

Чи получив ти «Кобзаря» і письмо Трощинському? У Кр[иловської?] був; вона нездужа, і я її не бачив, а Маню за тебе тричі поцілував і один фунт добрих конфет оддав.

Ще раз прошу тебе: спитай у Харити, що вона скаже, і напиши мені швиденько.

«Русская газета» прекращена. Послав я тобі «Современник» і «Народное чтение», – чи получив? Послав я тобі не надписаних п’ять книжок «Кобзаря». Може, тобі ще треба буде, то напиши, бо, може, його швидко й не стане: пани дуже кривляться на сліпого старця…