Чтение онлайн

Насуада ледь помітно всміхнулась:

— Може, воно й так. Але твої люди ще й досі з тобою, а отже, ти маєш дар, Роране. Ти б хотів служити варденам?

— Авжеж.

— Гаразд. Тоді перейдімо до справи. Можливо, ти вже знаєш, що Галбаторікс розділив свою армію й послав частину війська на південь, аби вона захопила місто Аруфс, що лежить на захід від Фейнстера й у північному напрямку до Белатони. Він сподівається затягнути битву, щоб ми втратили сили під час довгого протистояння. Тож Джормандер і я не можемо бути водночас у дванадцяти місцях, і нам потрібні помічники-капітани, яким ми можемо довіряти… Але… — вона на мить замовкла.

— Але ви не знаєте, чи можна на мене покластися…

— Саме так. Захист друзів і родини зміцнює людину, але чи впораєшся ти без цієї потреби? Чи міцні твої нерви? Чи зможеш ти, віддаючи накази, сам підкорятися їм? Я не беру під сумнів твого характеру, Роране, але доля Алагезії зараз понад усе, тож я не можу ризикувати й призначити капітаном того, хто не зможе впоратися зі своїми людьми. Адже ця війна не пробачить таких помилок. А крім того, це буде не зовсім чесно, оскільки в нас є багато тямущих воїнів, які вже давно служать у варденів, і ми не можемо просто так узяти й поставити тебе на чолі них. Ти маєш заслужити свою посаду.

— Я добре це розумію, але що саме мені слід зробити?

— Важко сказати, адже ви з Ерагоном майже брати, і це неабияк ускладнює справу. Ти ж розумієш, що Ерагон — це надія нашого війська. І для нас дуже важливо захистити Вершника від тих речей, які можуть відволікати й уже відволікають його від основної мети. Якщо я пошлю тебе в бій і ти раптом загинеш, то це буде для нього велике горе. Я бачила, як він хвилювався за тебе раніше. Більше того, я маю бути дуже обережною з тими, хто служитиме разом з тобою, бо є такі люди, які намагатимуться вплинути на тебе, оскільки ти брат Ерагона. Тепер ти хоч трішки уявляєш, про що я говорю?

— Якщо нашою головною метою є захист Алагезії й попереду на нас чекають запеклі бої, то ви просто не маєте права дозволити мені сидіти склавши руки. Узявши мене до своєї армії звичайнісіньким воїном, ви змарнуєте мої сили, адже я можу зробити значно більше. Ви й самі, певно, це розумієте. А щодо політики… — Роран знизав плечима, — то мені геть байдуже, поруч із ким ви поставите мене служити. Адже хто б це не був, жоден не добереться до Ерагона через мене. І моє єдине завдання — знищити Імперію, щоб мої нащадки й родичі могли повернутись додому й жити в мирі та злагоді.

— Ти знаєш, чого хочеш.

— Авжеж. Ви б не могли мені дозволити залишитись на чолі карвахольців? Ми близькі, ніби родина, й розуміємо одне одного з півслова. Ви можете мене перевірити. І тоді знатимете напевно, чи можна мені доручати важливі завдання й чи не постраждають через це вардени.

Але Насуада заперечно похитала головою й мовила:

— Ні, зараз це неможливо, проте в майбутньому ми обов'язково щось вигадаємо. А зараз їм просто потрібні чіткі накази, і я не зможу передбачити твоїх дій, коли тебе оточуватимуть загони відданих людей, які за твоїм покликом залишили домівки й пройшли всю Алагезію.

«Вона бачить у мені загрозу, — збагнув Роран, — і те, що селяни мене слухаються, змушує її бути зі мною обережною».

Намагаючись переконати Насуаду в тому, що її страх марний, Міцний Молот сказав.

— Селяни пішли за мною, бо мали на те власні причини. Адже вони добре знали, що залишатись у долині небезпечно.

— Але ти все-таки не можеш до кінця пояснити їхньої поведінки, Роране.

— Може, й так, але я зовсім не розумію, чого ви хочете від мене, моя пані? Ви дозволите мені служити варденам чи ні? А якщо дозволите, то як?

— Послухай мене. Сьогодні вранці мої чарівники помітили на сході патруль Галбаторікса з двадцяти трьох солдатів. І я висилаю загін під командуванням Мартланда Рудобородого, графа Туну, аби він їх знищив і провів вивідувальну роботу. Ти маєш підкорятися йому і, сподіваюсь, навчишся від нього тих хитрощів військової справи, яких іще не знаєш. А він тим часом пильно спостерігатиме за тобою й доповість мені, чи готовий ти до підвищення в ранзі. Зрозумій, Мартланд дуже досвідчений воїн, і я дослухаюся до його думки. Якщо я зроблю так, ти не ображатимешся на мене, Роране Міцний Молоте?

— Ні, у жодному разі. Ви тільки скажіть мені, коли я маю вирушити й скільки мене не буде в таборі?

— Ти підеш сьогодні ж, а повернешся за два тижні.

— Тоді я хотів би спитати, чи не могли б ви трішечки зачекати й послати мене на іншу справу за кілька днів? Я б дуже хотів бути тут, коли повернеться Ерагон.

— Твоя турбота про двоюрідного брата дуже зворушлива, але події розгортаються надто швидко, і ми не можемо зволікати. Коли я дізнаюсь про долю Ерагона, то покличу одного з чарівників Ду Врангр Гата, аби той зв'язався з тобою й переповів новини, якими б вони не були — добрими чи поганими.

Роран провів великим пальцем по гострих краях свого молота так, ніби намагався вигадати відповідь, яка б змусила Насуаду змінити своє рішення й водночас не виказала б тієї таємниці, що він її приховував. Урешті-решт юнак збагнув, що йому навряд чи вдасться викрутитися, й вирішив усе їй розповісти.

— Ви маєте рацію. Я хвилююсь за Ерагона, хоч він і здатен подбати про себе сам. Та насправді я хотів би залишитись не тільки через те, щоб побачити його живим-здоровим…

— Тоді навіщо тобі залишатися?

— Бо ми з Катріною вирішили побратися й хочемо, щоб Ерагон провів церемонію.

Насуада збентежено забарабанила пальцями по підлокітнику свого стільця.

— Якщо ти гадаєш, що я дозволю тобі відпочивати тоді, коли ти можеш допомогти варденам, тільки через те, щоб ви з Катріною мали змогу одружитись на кілька днів раніше, ти дуже помиляєшся.

— Але ми не можемо відкладати цієї справи, леді Нічні Кроки.

Насуадині пальці застигли в повітрі, а її очі хитро звузились.

— Чому?

— Чим швидше ми поберемось, тим краще буде для честі Катріни. Гадаю, ви розумієте, що я б у жодному разі не став просити у вас чогось для себе.

На обличчі Насуади промайнула ледь помітна посмішка, вона схилила голову й сказала:

— Авжеж, розумію… Але чому саме Ерагон? Чому ви хочете, щоб саме він провів церемонію? Чому не хтось інший, приміром, не старійшина з вашого селища?

— Тому що він мій двоюрідний брат, а я його опікун. А ще тому, що він Вершник. Самі посудіть, через мене Катріна втратила майже все — батька, домівку, посаг. І зараз я не можу нічого їй відшкодувати, проте хочу, щоб у неї було таке весілля, яке вона згадуватиме все життя. Без золота або худоби я не можу заплатити за розкішну церемонію, тому мушу знайти якийсь інший вихід, аби зробити наше весілля пам'ятним, тож мені здається, що коли нас обвінчає Вершник дракона, то годі щось ліпше й вигадати.