Чтение онлайн

— Не переймайся, я захищу меч магією. То скільки мені ще чекати? Може, до вечора?

— У мене є ще одне питання, Убивце Тіні. Твоя магія діє вічно?

Ерагон іще дужче насупився.

— Оскільки ти вже про це спитав, то я відповім тобі — ні. На мечах Вершників розуміються тільки ельфи, але вони ніколи не ділились зі мною своїми секретами. Я можу зробити лише одне: вкласти в меч якусь частину своєї енергії. Ця енергія не даватиме йому зламатися, аж доки удари її не вичерпають. Потому меч знову стане звичайнісіньким і розлетиться на друзки, коли я зійдуся із сильним ворогом.

— Якщо я правильно зрозумів твої слова, Убивце Тіні, — почухав бороду Фредрик, — виходить, що чим сильніших ударів ти завдаватимеш ворогові, тим швидше вичерпуватиметься твоє закляття. Хіба не так?

— Саме так воно й є.

— Тоді тобі все одно слід уникати ударів краєм об край, бо це вичерпає твоє закляття ще швидше.

— У мене нема часу, — втрачаючи рештки терпіння, мовив Ерагон. — Мені ніколи вчитись нових прийомів, адже Імперія може напасти на нас будь-якої миті. Я маю зосередитись на тому, що вже знаю, а не намагатися опанувати щось цілком нове.

По цих словах Фредрик радісно сплеснув у долоні.

— Стривай, стривай… здається, я маю саме те, що тобі потрібно! — Забелькотівши щось собі під носа, він підійшов до ящика зі зброєю й став завзято в ньому копирсатися. — Спочатку це… потім оце… а тоді вже буде видно. — Він витяг зі споду ящика велику чорну булаву з ребристим набалдашником і постукав по ній зігнутим пальцем.

— Нею ти зможеш ламати мечі, трощити кольчуги й пробивати шоломи. І вона завжди залишатиметься цілою, якої б сили не були твої удари, — нарешті мовив він.

— Але ж це палиця, — обурився Ерагон. — Металева палиця.

— Ну то й що? З твоєю силою ти зможеш вимахувати нею так, ніби це легесенька тростинка. Повір, із цією булавою ти будеш справжнім страховиськом на полі бою.

Та Ерагон заперечно похитав головою:

— Ні і ще раз ні! Трощити — це не для мене. Я люблю битися. До того ж, як би я вразив Смерка прямісінько в серце, коли б у мене замість меча була така палиця?

— Тоді я ще дещо для тебе маю, якщо ти, звісна річ, не наполягатимеш на традиційному лезі. — Сказавши це, Фредрик виніс із протилежного кутка павільйону зброю, яка називалась шаблею.

Вершник безліч разів бачив її у варденів, проте жодного разу так і не тримав її в руках.

Кругла блискуча головка шаблі виблискувала, ніби срібна монета. Її коротке руків'я було зроблене з дерева й обтягнуте чорною шкірою. На кривій гарді майстри-гноми викарбували загадкові руни, а на кожному боці одностороннього леза залишили по тонкому жолобу. Шість дюймів лезо було рівне, а далі шабля починала вигинатися й м'яко повертала вниз, завершуючись гострим, ніби голка, кінчиком. Ця форма зменшувала ймовірність того, що кінчик зігнеться або ж зламається, пройшовши крізь обладунок, й робила вістря шаблі схожим на кіготь. На відміну від двобічних мечів, шаблю було зроблено так, щоб її можна було тримати під прямим кутом до землі і лезом, і гардою. Однак найдивнішою частиною зброї був нижній край її леза — він мав значно темніший колір й неабияк вирізнявся на тлі дзеркальної сталі, що була згори. Перехід від нього до основної частини шаблі переливався й майорів, ніби шовковий шалик на вітрі.

— Ніколи такого не бачив, — мовив Ерагон, тицьнувши на сіре лезо. — Що це?

— Трікнздал, — відповів Фредрик. — Його винайшли гноми. Вони по-різному загартовують краї та основну частину леза: краї роблять значно твердішими за решту леза, а його середину й увігнутий бік прожарюють так, що вони стають м'якшими й мають здатність вигинатися. Таким чином шабля витримує найпотужніші удари, не розлітаючись на шматки, ніби травинка на морозі.

— Невже гноми загартовують так усі свої леза?

Фредрик заперечно похитав головою.

— Ні, тільки мечі з одним лезом, але часом і найкращі зі своїх двобічних мечів. — Трошки помовчавши, він схвильовано зазирнув Ерагонові в очі й спитав: — Ти ж розумієш, чому я обрав її для тебе, Убивце Тіні?

Збагнувши хід зброяревих думок, Ерагон ствердно кивнув. Якщо лезо шаблі буде під належним кутом до землі, а він сам навмисно не вигне зап'ясток, то будь-які удари, що перехопить його зброя, потраплятимуть на її пласку частину, а вістря завжди залишатиметься вільним для атаки. До того ж юнакові не треба було міняти техніку бою, щоб пристосуватись до нової зброї.

Вийшовши з павільйону, Вершник змахнув шаблею й опустив її на голову уявного супротивника. Потому він крутнувся, зробив випад і відбив удар невидимого списа. Проте перевірка на цьому не скінчилась — уже за мить Вершник відскочив на шість ярдів ліворуч, фантастично красивим рухом заніс шаблю за спину й перекинув її з однієї руки в іншу. Його дихання й серцебиття, як завжди, лишались спокійними. Слід сказати, що швидкість і баланс шаблі справили на Ерагона неабияке враження. Ясна річ, він почувався із нею не так упевнено, як із Зароком, проте вона все одно заслуговувала на похвалу. Фредрик і Блодхгарм тим часом стояли осторонь і уважно спостерігали за тим, як юнак вправляється.

— Ти обрав саме те, що треба, — сказав урешті-решт Ерагон, підійшовши до майстра.

Однак Фредрик помітив, що Вершник чогось не договорює:

— Але ти все одно не дуже вдоволений, Убивце Тіні.

Ерагон іще раз крутнув шаблею і, скрививши губи, мовив:

— Мені не подобається те, що вона схожа на великий ніж, яким здирають шкури. Мої вороги мене засміють.

— На твоєму місці я б цим не переймався. Побачимо, як вони будуть сміятись, коли ти зітнеш цією шаблею пару голів, — утішив його зброяр.

Трішки помовчавши, Ерагон ствердно кивнув:

— Я беру її.

— Тоді зажди ще бодай хвильку, — сказав Фредрик і зник у павільйоні. За мить він повернувся з чорними шкіряними піхвами, прикрашеними срібним візерунком. Подаючи їх Ерагонові, зброяр поцікавився: — А ти коли-небудь чув, як треба гострити мечі, Убивце Тіні? Адже тобі, напевно, не доводилось цього робити, коли в тебе був Зарок?

— Твоя правда, не доводилось, — погодився Ерагон, — зате я добре знаю, як треба точити ніж, аби він став таким гострим, щоб перерізати нитку, яка на нього падає. До того ж, якщо знадобиться, я завжди зможу відновити лезо магією.

Фредрик зойкнув і ляснув себе по стегнах з такою силою, що з його волохатих штанів здійнялась хмарка пилу.

— Та ні ж бо, ні! Гостре, як бритва, лезо мечу аж ніяк не потрібне! Скіс має бути товстим і міцним, а воїн обов'язково мусить знати, як доглядати за своєю зброєю і як її заточувати!

По цих словах він дістав для Ерагона нове точило й став показувати, як саме слід готувати шаблю до бою. Вони сиділи на землі біля павільйону аж доти, доки майстер не лишився задоволеним з того, як Вершник наточує свою нову шаблю.