Чтение онлайн

— Ні,— заперечив Ерагон.— Ти не правий. Якби я гадав, що або ти, або хтось інший буде кращим королем, я б сказав це! Так, я присягнув Насуаді, та це не заважає мені говорити правду, як я її бачу.

— Може, й так, але твоя відданість Насуаді затьмарює твої думки,— відповів на те Орин.

— Не більше, ніж твоя відданість Сурді затьмарює твої,— кинув Орик.

Король Орин нахмурив чоло.

— Чому ти завжди стаєш проти мене? — спитав він, перевівши погляд з Ерагона та Арії на Орика.— Чому в будь-якій суперечці ти стоїш на її боці? — вино трохи хлюпнуло через край келиха, коли він вказав на Насуаду:

— Чому ти поважаєш її, а не мене або людей Сурди? Ні. Ти завжди на боці Насуади й варденів, а до того ти підтримував Аджихада. Якби мій батько був зараз живий...

— Якби ваш батько, король Ларкін, був зараз живий,— обірвала Орина Насуада,— він би не сидів тут, жаліючись на ставлення до нього інших. Він би спробував щось зробити, аби змінити його.

Орин хотів щось відповісти, але Насуада зупинила короля:

— Гаразд,— сказала вона.— Досить ображати один одного... Орине, твої вимоги справедливі. Ти правий. Сурданці зробили великий внесок у нашу справу. Я охоче погоджуюся з тим, що без вашої допомоги ми б ніколи не змогли воювати з Імперією так, як ми це робили. Звісно, ви заслуговуєте винагороди за все... за ваші втрати, за ваш ризик...

Король Орин задоволено кивнув:

— Отже, ти поступишся?

— Ні,— як завжди спокійно сказала Насуада.— Ні, не поступлюся. Але в мене є зустрічна пропозиція. Можливо, вона задовольнить усі твої вимоги.

Орин невдоволено гмукнув, але перебивати не став.

— Моя пропозиція така: до Сурди відійде значна частина земель, які ми завоювали. Аруфс, Фейнстер і Меліан цілком перейдуть у твою владу разом з островами на півдні, навіть якщо зараз їх і захопили вардени. Таким чином Сурда стане майже вдвічі більшою.

— І що за це? — спитав Орин, звівши одну брову.

— За це ти присягнеш на вірність тому, хто сидітиме на троні тут, в Урубейні.

Орин знову скривився:

— Ти хочеш стати зверхницею всіх цих земель?

— Ці два королівства — Імперія та Сурда — повинні бути єдині, якщо ми хочемо уникнути ворожнечі. Ти зможеш керувати Сурдою так, як уважатимеш за потрібне. Буде всього лиш один-єдиний виняток: на чарівників обох країн треба накласти певні обмеження. Які саме — обговоримо пізніше. Ну і, звісно, у разі потреби Сурда повинна брати участь у захисті об’єднаних територій. Якщо на одну з країн нападуть, інша надаватиме допомогу і людьми, і припасами.

Якийсь час король Орин мовчав. Потім він поставив келих на коліно, глянув на нього:

— Але я ще раз питаю: чому саме ти, а не я, повинна зійти на трон? Мій рід керував Сурдою, починаючи з тих часів, коли леді Марельда перемогла в Сітрійській битві й заснувала Сурду й Дім Лангфельдів. Ми можемо відстежити власне коріння аж до самого Таненбранда! Ми бились проти Імперії цілих сто років. У першу чергу, саме наші золото, зброя й обладунки дозволили існувати варденам упродовж багатьох-багатьох років. Без нас ви б не зуміли протистояти Галбаторіксу. Ні ельфи, ні гноми не могли б дати вам усього, що вам було потрібне. Так ось я й питаю: чому цей виграш повинна отримати ти, Насуадо, а не я?

— Тому,— відповіла Насуада,— що я вірю, що зможу стати гарною королевою. А (крім того, я впевнена, що так буде найкраще і для наших людей, і для всієї Алагезії.

— Ти дуже високої думки про себе.

— Вдавана скромність ніколи мені не імпонувала, і найменше — коли її виказували ті, хто керує іншими. Хіба я не довела як належить свого вміння керувати? Якби не я, вардени ще й досі ховалися б у Фартхен Дурі, чекаючи від когось сигналу, що настав час рушити на Галбаторікса. Я привела варденів із Фартхен Дура до Сурди, я створила з них могутню армію. Звісно, із твоєю допомогою. Але повела їх я, і саме я заручилась підтримкою гномів, ельфів та ургалів. Ти б міг це зробити?.. Той, хто сидітиме на троні в Урубейні, буде змушений домовлятися з кожною расою, яка тут є, а не лише зі своєю. І знов-таки: я це робила й зможу робити далі,— голос Насуади потроху ставав м’якшим, хоч обличчя, як і раніше, було суворе: — Орине, а тепер скажи ти: навіщо це тобі? Це зробить тебе щасливим?

— Це не питання щастя,— похмуро відповів король.

— Чому ж ні! — вигукнула Насуада.— Так! Принаймні почасти. Подумай, чи справді ти хочеш керувати всією Імперією, на додачу до Сурди? Той, хто сяде на трон, опиниться перед великим і складним завданням. Країну треба відбудувати... Треба вести перемовини, захоплювати міста, підкоряти вельмож і магів... Треба витратити ціле життя на те, щоб хоч трохи зменшити ту руїну, яку залишив після себе Галбаторікс. Чи справді це те, що ти хочеш узяти на свої плечі? Мені здається, тобі більше до душі те життя, яке ти вів раніше,— вона кинула погляд на келих, що так і стояв на коліні короля, а потім глянула йому прямо в очі: — Якщо ти приймеш мою пропозицію, то зможеш повернутися до Аберона, до своїх дослідів у галузі натурфілософії. Невже ти цього не хочеш? Сурда стане більша й багатша, а ти зможеш вільно займатися тим, що тобі подобається.

— Ми не завжди займаємось тим, що нам подобається,— відповів Орин.— Часом треба займатися тим, чим треба, а не тим, що подобається.

— Це так, але...— почала Насуада, та Орин не дав їй договорити.

— Крім того, якби я став королем Урубейна, я міг би так само легко, як і в Абероні, займатися цікавими речами тут.

Насуада спохмурніла, але не встигла нічого сказати, бо Орин жестом зупинив її:

— Ти не розумієш...— він кинув на неї сердитий погляд і знову ковтнув вина.

«Тоді поясни нам»,— мовила Сапфіра. Здається, їй почав уриватися терпець.

Орин тим часом залпом випив свій келих до дна й пожбурив його у двері, які вели на сходи, з такою силою, що кілька коштовних камінців, зблиснувши, розлетілись по підлозі.

— Я не можу! — крикнув він.— Але я хочу спробувати,— він обвів поглядом присутніх.— Ніхто з вас не зрозуміє мене! Ви надто загрузли в самих собі, щоб щось бачити... Як ви можете щось збагнути, якщо ніколи не переживали того, що пережив я?

Він знову відкинувся у кріслі. Його очі виблискували з-під високого чола, немов чорні шматочки вугілля:

— Отже, це твоє останнє слово? Ти не відмовишся від своєї заяви?

Вона заперечно похитала головою.

— А якщо я стоятиму на своєму?

— Тоді між нами буде конфлікт.

— І ви всі троє станете на її бік? — Орин глянув по черзі на Арію, Орика й Грімра.

— Якщо хтось нападе на варденів, ми будемо битися пліч-о-пліч із ними,— сказав Орик.

— І ми так само,— додала Арія.

Король Орин посміхнувся, хоч його посмішка більше нагадувала оскал:

— Але ви не будете вказувати нам, кого вибирати за правителя, чи не так?

— Звісно, ні,— відповів Орик, і його зуби зблиснули в бороді.

— Звісно, ні,— повторив навіщось Орин і знов повернувся до Насуади.— Крім тих міст, про які ти казала, я хочу ще й Белатону.

На мить Насуада замислилась.

— У тебе й так є два портові міста — Фейнстер і Аруфс,— нарешті, сказала вона.— А якщо враховувати Еоам, що на острові Бейрланд, то аж три. Ліпше я дам тобі Фьорност, і тоді ти отримаєш ціле озеро Тудостен, а в мене буде все озеро Леона.