Чтение онлайн

Та що б воно там не було насправді, наслідки виявились тяжкими: Оромис створив своє закляття і звільнив нас, але це коштувало йому надмірних зусиль — у нього почалися судоми. Більше він уже ніколи не міг використати таке могутнє закляття. Тим паче, що його тіло вразила якась недуга, котра давно звела б його в могилу, якби він не був аж такий вправний у магії. Ця недуга була в Оромиса ще й до того, як нас захопили в полон Кіаланді та Формора, але коли він переніс наші тіла, недуга почала даватися взнаки. В іншому разі, Оромис не відчував би її ще багато-багато років.

Коротко кажучи, Оромис упав на землю. Тепер він був так само безпорадний, як дракон, що тільки-но вилупився з яйця. Тим часом Формора на своєму драконі — потворному коричневому створінні — уже полетіла до нас, а за нею мчав Кіаланді. Я прикрив Оромиса й напав на них. Якби наші вороги зрозуміли, що він безсилий, вони неодмінно проникли б у його розум і підкорили б його. Отож мені треба було відволікати їх, доки Оромис не відновить сили... Ніколи в житті я не бився важче, ніж того дня. їх було четверо проти одного мене... Та ні! їх було п’ятеро, якщо рахувати й Агаравеля. Обидва дракони — коричневий у Формори та фіолетовий у Кіаланді — були менші за мене, хоч мали дуже гострі зуби й спритні кігті. Та моя лють надала мені такої сили, що обох їх я важко поранив... А той Кіаланді був просто дурень. Ні з того ні з сього, він підійшов до мене так близько, що я дістав його своїми довгими кігтями, схопив і щосили пожбурив у його власного дракона,— кажучи це, Глаедр пожвавішав.— Його магія не захищала від цього, тож один із шипів на спині фіолетового дракона проткнув його... Я міг тоді його вбити, якби коричнева потвора не змусила мене відступити.

Отак я бився хвилин п’ять... А потім почув, як Оромис кричить, мов, нам пора тікати звідси. Тоді я кинув камінюччя в морди моїх ворогів, повернувся до Оромиса, підхопив його пазурами й полетів з Едур Нароха. Кіаланді та його дракон не могли нас переслідувати, а от Формора на своєму коричневому кинулась за нами.

І вони таки наздогнали нас приблизно за милю від сторожової вежі. Кілька разів ми зближались, і щоразу, коли коричневий підлітав під мене знизу, я бачив, як Формора пробувала вдарити мечем по моїй правій лапі. Мабуть, вона хотіла змусити мене відпустити Оромиса, а може, просто вбити його. Тоді я крутнувся, щоб уникнути удару, і замість правої лапи її меч рубонув мені по лівій».

Спогади, що промайнули у свідомості Глаедра, були тяжкі й такі холоднющі, ніби меч Формори був викуваний із льоду, а не зі сталі. Від цього відчуття Ерагонові ледь не стало зле. Вершник якось судомно глитнув повітря й міцніше вхопився за сідло, вдячний долі за те, що із Сапфірою було все гаразд.

«Боліло менше, ніж можна собі уявити,— на диво спокійно продовжував Глаедр,— але я знав, що не зможу довго летіти. Тоді я різко звернув і подався вбік Іліреї з такою швидкістю, яку тільки могли витримати мої крила. Можна сказати, що удар Формори не пішов їй на користь, бо тепер мені стало наче як легше і я нарешті таки зумів відірватися від коричневого й утекти.

Звісна річ, якби це було раніше, Оромис зміг би зупинити кровотечу, але тепер він був надто слабкий навіть для того, щоб зв’язатися з Враелем або іншими Вершниками й попередити їх про плани Галбаторікса. Ми знали, що тільки-но Кіаланді та Формора повідомлять Галбаторікса про те, що сталося, він одразу ж нападе на Ілірею. Тим часом якби він забарився, це дало б нам можливість як слід підготуватись, бо, попри всю його могутність, несподіванка все ще була тоді його найсильнішою зброєю.

Та коли ми прибули до Іліреї, то з жахом побачили, що там залишилось усього лиш декілька представників нашого ордену. Поки нас не було, багато хто полетів на пошуки Галбаторікса, а решта — на Вройнгард, щоб порадитися з Враелем. Тоді ми почали говорити тим, хто залишився, що над нами нависла смертельна загроза, що треба якнайшвидше попередити Враеля й інших старших драконів та Вершників. Але вони спершу не хотіли вірити в те, що Галбаторікс насмілиться напасти на Ілірею. І, тільки побачивши наші рани, вони потроху заворушились. Принаймні вони вирішили, що всі Елдунарі Алагезії треба зібрати й відправити для зберігання на Вройнгард.

Тоді це рішення здавалося розумним, хоч насправді нам треба було відправити їх до Елесмери. На жаль, на ту пору ніхто з нас не подумав, що їм буде куди безпечніше серед ельфів, ніж на Вройнгарді, у самісінькому серці нашого ордену.

Враель наказав кожному дракону та Вершнику, які були за кілька днів дороги від Іліреї, якнайшвидше поспішати на допомогу місту. Утім ми з Оромисом боялися, що вони навряд чи встигнуть. А самотужки ми нічим не могли допомогти Іліреї. Тому ми зібрали все, що нам було потрібне, і з двома учнями, котрі в нас залишились, Бромом і драконом, який був твоїм тезкою, Сапфіро, вночі покинули місто. Ти, Ерагоне, уже бачив, я гадаю, ту клятву, яку дав Оромис, коли ми відлітали».

Ерагон не надто впевнено кивнув, згадуючи при тому образ прекрасного, усіяного вежами міста, розташованого біля підніжжя крутого схилу й освітленого повним місяцем.

«Ось так і вийшло,— вів далі Глаедр,— що нас не було в Іліреї, коли Галбаторікс і клятвопорушники через кілька годин напали на місто. Саме тому нас не було також на Вройнгарді, коли зрадники перемогли наші об’єднані сили й розграбували Дору Ареба. З Іліреї ми полетіли в Ду Вельденварден, сподіваючись, що ельфійські чарівники зможуть зцілити Оромиса й відновити його магічні здібності. Коли ж їм нічого не вдалося, ми вирішили залишитись на місці. Це було значно безпечніше, ніж летіти на Вройнгард із тяжкими ранами, ризикуючи в будь-який момент потрапити в засідку.

Тим часом Бром і Сапфіра не схотіли лишатися з нами. Не слухаючи наших порад, вони таки полетіли, щоб вступити в бій. І в цьому бою Сапфіра загинула... Ну, ось і все. Тепер ви знаєте, як клятвопорушники схопили нас і як ми втекли».

«Дякую тобі за розповідь, Ебрітхілю»,— сказала Сапфіра.

«Будь ласка, Б’яртскулар, тільки більше ніколи не проси її повторювати».Коли місяць наближався до середини неба, Ерагон побачив багато-багато якихось тьмяних оранжевих вогників, що коливались у темряві. Трохи перегодом він зрозумів, що то смолоскипи й вогні Тейрма, до якого було ще чимало миль. А високо над іншими вогнями зринув на мить яскравий жовтий вогник. Він був схожий на велике око, що пильно дивилось на них. Потім вогник зник, потім знову з’явився, так, ніби те око моргало.

«Маяк на Тейрмі горить»,— сказав Ерагон Сапфірі й Глаедру.

«Це означає, що насувається шторм»,— відповів Глаедр.

Тим часом Сапфіра перестала змахувати крилами, і Ерагон відчув, як вона нахилилась уперед і почала повільно спускатися до землі.

Десь за півгодини вони вже були на землі. Звідси Тейрм здавався слабким сяйвом на півдні, а промінь маяка був не яскравіший за зірку.

Сапфіра сіла на березі, усіяному деревиною, яку виносили сюди океанські хвилі. У місячному сяйві матова поверхня прибережного піску здавалася майже білою, а хвилі, що набігали на неї, були сіро-чорні, так, ніби океан за щось розлютився на землю і тепер намагається поглинути її.

Ерагон розстебнув пряжки навколо ніг і зіскочив із Сапфіри. Треба було трохи розім’яти м’язи. Вершник постояв, повернувся й, набравши повні легені пропахлого солоною водою повітря, побіг униз по прибережній смузі до купи принесеної океаном деревини. Його плащ тріпотів під поривами вітру. Ще кілька хвилин — і Ерагон уже біг назад до Сапфіри.

Сапфіра сиділа там, де він її й залишив. Вона мовчки дивилася на море. Ерагон почекав трохи, сподіваючись, що Сапфіра заговорить,— він відчував якусь її внутрішню напруженість,— але вона так і продовжувала мовчати. Тоді Вершник повернувся й знову побіг назад до корчів.

«Нічого,— думав він,— Сапфіра заговорить, коли буде готова».

Ерагон бігав туди-сюди, аж доки не розім’явся як слід, а його ноги не почали трохи боліти від утоми. І весь цей час Сапфіра сиділа й пильно дивилася кудись удалину.

Коли Ерагон почав умощуватися на очерет поруч зі своїм драконом, він почув, як Глаедр, наче продовжуючи розмову із Сапфірою, сказав:

«Це було б дуже нерозумно з твого боку».

Ерагон підвів голову, так, як роблять дракони, коли розмовляють.