Чтение онлайн

— Камінь із землі... Виходить, це магія?

— Ні, це моє власне вміння й нічого більше...

— Навряд чи я щось розумію...— струснув головою Ерагон, коли Орик примовк і, здавалося, більше нічого не збирався пояснювати.

— Трохи терпіння, друже...— повернувся гном до розмови за якийсь час,— спочатку тобі потрібно знайти грязюку.

— Важке завдання...— гмукнув Ерагон і посміхнувся.

— Не все так просто. Одна грязюка краща, інша гірша,— вів Орик далі, суворо зиркнувши на Вершника зпід своїх густих брів.— Скажімо, пісок нам не годиться. Грязюка повинна складатися з кавалочків різного розміру, бо вони зазвичай міцніше склеюються між собою. Потім треба додати трохи глини, але найголовніше в цьому ділі,— гном поплескав рукою по лисому клаптику землі між прим’ятими кущиками трави,— побільше пилюки. Бачиш? — Орик підняв долоню, що вкрилась товстим-шаром пилу.

— А чому це аж так важливо?

— О! — вигукнув гном і продовжив катати кульку долонями, намагаючись надати їй симетричної форми.— Знайшовши хорошу грязюку, ти поливаєш її водою й замішуєш, як тісто, аж доки не утвориться густа суміш,— Орик кивнув на калюжу.— З грязюки ти формуєш кулю на зразок ось цієї. Потім треба вичавити з неї вологу й зробити кулю ідеально круглою. Коли грязюка почне застигати, слід робити те, що й я. Висипаєш на кулю пилюку, щоб вона витягла з неї рештки вологи. І так аж доти, доки куля не стане самостійно тримати форму. Головне — зайвий раз її не крутити, щоб не луснула... Мій Ереткнурл майже готовий. Коли він застигне, я залишу його під сонцем, аби світло й тепло випарувало рідину зсередини. Потім я знову посиплю його пилюкою й зачищу. Після трьох-чотирьох процедур поверхня мого Ереткнурла стане тверда, ніби шкіра награ.

— І все це тільки для того, щоб мати кульку із сухої грязюки? — спантеличено спитав Ерагон.

На морді Сапфіри так само з’явилася здивована міна.

— Ні, бо це ще не кінець,— Орик знову набрав жменю пилюки.— Поверхню Ереткнурла слід намазати зволоженим пилом, щоб той утворив гладесеньку кірку. Волога всотується в кулю, далі ти знову сиплеш пилюку, потім чекаєш, потім сиплеш...

— І доки це буде тривати? — урвав його Ерагон.

— Доти, доки до нього не пристане пилюка. Кірка надасть Ереткнурлу особливої краси, а за день-два він набуде діамантового блиску, так, ніби зроблений з мармуру. І жодної тобі магії — працюють серце, голова й руки. Погодься, тобі ніколи не вдасться зробити камінь зі звичайної землі... Ну, тобто ти його зробиш, але він буде крихкий. А так виходить справжнісінький камінь.

Здавалося, Орик усе пояснив, але Вершникові ще й досі не дуже вірилося, що можна зробити камінь із грязюки без допомоги магії.

«А все-таки, навіщо ти його зробив, королю гномів?

— спитала Сапфіра.— Тепер ти керуєш своїм народом, у тебе й без цього, мабуть, купа роботи».

— Зараз мені нічого робити,— буркнув Орик.— Мої підопічні готові до битви, а її все нема й нема. Не стану ж я з ними панькатись, ніби квочка. Я не хочу сидіти сам у наметі й дивитись, як росте моя борода... Саме тому я й вирішив зробити Ереткнурл.

Король замовк, та Ерагон добре бачив, що він чимось збентежений, тож вирішив потримати язик за зубами. Кілька хвилин спливло в цілковитій тиші. Потім Орик прокашлявся й заговорив знову:

— Були часи, коли я міг пити мед і грати з друзями в кості, а те, що я нащадок Ротгара, нічого не означало. Ми могли базікати й сміятись, не відчуваючи при цьому жодних незручностей. Я не вимагав ніяких почестей, але тепер усе змінилось. Мої друзі не можуть забути про те, що я король, а мені дуже важко не помічати того, як змінилось їхнє ставлення до мене.

— Цього й слід було чекати,— сказав Ерагон, добре розуміючи стан Орика, бо й сам переживав щось подібне відтоді, як став Вершником.

— Можливо... Але мені від цього не легше! — обурено вигукнув Орик.— Життя — дивна й жорстока штука... Я обожнював Ротгара, та часом мені здавалося, що він був надто стриманий у спілкуванні з тими, хто його оточував. Тепер я добре розумію, чому він так поводився,— Орик узяв кулю грязюки обома руками й глянув на неї, похмуро звівши брови.— Хіба грімстборіт Ганел не пояснив тобі в Тарназі, навіщо потрібен Ереткнурл?

— Ні, він ніколи про нього навіть не згадував.

— Гадаю, вам і без цього було про що говорити... І все ж таки, як члену Інгейтуму, тобі треба знати все про Ереткнурл, адже це не просто сувенір... Процес створення каменя із землі — священний ритуал. За допомогою нього ми зміцнюємо віру в силу Хельзвога. До цієї справи слід ставитись шанобливо й розважливо. Створення Ереткнурла — це жест поваги, а боги карають тих, хто виконує обряд легковажно... Від каменя — плоть, від плоті — земля, від землі — знову камінь. Колесо крутиться, та ми бачимо лиш невеличку часточку цілого.

Тільки після цих слів Ерагон нарешті зрозумів, наскільки Орик схвильований.

— Шкода, що ти не взяв із собою Хведру,— мовив Вершник.— Вона б склала тобі компанію й не дала б нудьгувати. Тоді, в Брег Холді, ти виглядав із нею просто щасливим.

— Авжеж,— задумливо посміхнувся Орик.— Але вона не може покинути своїх обов’язків лиш для того, щоб мене заспокоювати. Зрештою, про який спокій може бути мова, якщо вона перебуватиме так близько від Мертага, Торнака, Галбаторікса та його триклятого чорного дракона.

— Ти нагадуєш мені відповідь на загадку,— сказав Ерагон, щоб підбадьорити Орика.— Сидить король гномів на землі й ліпить із грязюки камінь. Не впевнений, що така загадка колись існувала, але віршами вона б звучала десь так:

Тринадцять зірок над його головою, Він робить каміння з землі...

Рими, на жаль, нема. Та я не поет, і годі чекати від мене справжніх віршів. Можу уявити, як люди ламатимуть собі голову над цією загадкою!

— Гм...— буркнув Орик.— Тільки не гноми... Навіть наші дітлахи відгадають її за лічені секунди.

«І дракон теж»,— додала Сапфіра.

— Мабуть, так воно і є,— згодився Ерагон.

А потім Вершник розпрітав Орика про все, що сталося з гномами після того, як він із Сапфірою покинув Тронжхейм. Вони не бачились бозна-скільки, тож він із нетерпінням чекав прибуття армії гномів до Драс-Леони, аби дізнатися, як його друг поживає після коронації.

Орик і собі скучив, тому майже годину переповідав Ерагонові про всі ті сварки, які спалахнули між кланами гномів після формування армії й початку походу. Клани були так невдоволені війною, що навіть Орику важко було тримати їх у покорі.

— Це ніби керувати зграєю дурних качок,— пояснив Орик.— Вони завжди рухаються власним шляхом, здіймають неймовірний ґелґіт й норовлять хапнути тебе за руку за першої-ліпшої нагоди.

Ерагон поцікавився долею Вермунда. Йому вже давно кортіло дізнатись, що сталося з гномом, котрий намагався його вбити. Вершник хотів зрозуміти, де тепер його вороги, особливо найнебезпечніші.

— Він повернувся до рідного села у Фелдарасті,— відповів Орик.— Подейкують, почав добряче пиячити й нарікати ледь не на весь білий світ. Але на нього майже ніхто не зважає. Кнурлани Аз Свелдн рак Ангуін напрочуд горді й уперті. Дуже часто вони заплющують очі на дурнуваті витівки Вермунда, незважаючи на те, що інші клани засуджують його вчинки. Але замах на гостя — це те, чого гноми ніколи не пробачать. Ніде правди діти, дехто з Аз Свелдн рак Ангуін продовжує симпатизувати Вермунду, та я не вірю в те, що вони наважаться втратити прихильність решти гномів тільки заради того, щоб захистити грімстборіта, у якого немає ані краплини власної гідності. Спливуть роки, і вони взагалі відвернуться від нього. Мені казали, що Вермунда остерігаються навіть ті клани, які самі потрапили в неласку.