Чтение онлайн

— І ви піднялися сюди тільки заради того, щоб переказати це мені? — вражено спитав Ерагон, згадавши довжелезний Вол Турін.

— Я скористалася механізмом, за допомогою якого підіймають харчі на горішні рівні фортеці, — трохи зашарівшись, посміхнулася юна красуня. — Звісно, ви могли б отримати це повідомлення сигнальною поштою, але я хотіла з вами побачитись…

— То, може, ви присядете, — заметушився Ерагон.

— Ні-ні, на мене вже чекають, — весело засміялася дівчина. — А ще батько казав, що ви можете відвідати Мертага. Між іншим, я бачилася з ним, і йому дуже самотньо. Він хотів би з вами поговорити. — І Насуада розповіла юнакові, як знайти Мертагову камеру.

— А що з Арією? — спитав Ерагон, подякувавши за гарні новини, — їй краще? Я можу з нею зустрітися?

— Арія швидко одужує, як і всі ельфи, — посміхнулась дівчина. — Але поки що з нею можуть бачитись тільки мій батько, Ротгар та цілителі. Вони її доглядають.

Зиркнувши на Сапфіру, дівчина додала:

— Може, ви хочете щось переказати Аджихадові?

— Скажіть, що я хотів би побачити Арію, і більше нічого, — твердо мовив Ерагон. — А ще, звісно, подякуйте йому.

— Гаразд, я все перекажу, вершнику Ерагоне! — відповіла красуня, виходячи з печери. — Сподіваюся, ми ще побачимось.

«Якщо вона завітала в таку далечінь тільки для того, щоб погомоніти, — подумав юнак, — то це вже щось значить!»

— Звісна річ, — іронічно прокоментувала Сапфіра.

Озирнувшись, Ерагон помітив поруч із нею Солембума, що задоволено муркотів, вимахуючи хвостом.

— То це з ним ти збиралась зустрітися? — розреготався юнак.

— Авжеж! — одночасно підморгнули змовники. Веселого Ерагона зовсім не здивувала ця таємна дружба, адже обидві істоти мали схожі характери й були магічними створіннями.

— Солембуме, — звернувся він до кота-перевертня, — ти часом не знаєш, де зараз Анжела?

— Вона десь у місті, — солодко потягся той.

— А коли повернеться?

— Скоро, — муркнув кіт у відповідь.

— Як же скоро? — дратуючись, перепитав юнак. — Мені треба сьогодні з нею поговорити.

— Не так скоро, — знову муркнув Солембум і змовк, відвернувшись від хлопця й примостившись побіля Сапфіри.

«Я обов’язково маю відвідати Мертага», — думав Ерагон, неуважно споглядаючи солодку парочку.

На третій день перебування в місті Ерагон прокинувся сповнений сил та енергії. Він почепив на пояс Зарок, закинув за плечі лук зі стрілами й подався разом із Сапфірою до Тронжхейма. Зустрівши біля міської брами Орика, юнак розповів йому про візит Насуади.

— Дивовижна дівчина, — озвався той, з осудом зиркнувши на Ерагонів меч. — Вона віддана своєму батьку й в усьому йому допомагає. Іноді навіть сам Аджихад не здогадується, хто залагоджує справи з його партнерами.

— А хто її мати? — поцікавився хлопець.

— Цього я не скажу, бо не знаю, — відповів гном. — Коли Аджихад приїхав з маленькою Насуадою до Фартхен Дура, він був сам. А потім ніколи не говорив, звідки ця дівчина.

«Отже, вона теж виховувалася без матері», — промайнуло Ерагонові в голові. Відігнавши сумні спогади, він знову звернувся до Орика:

— Слухай, я відпочив і готовий до роботи. А де Аджихад збирається мене випробовувати?

— Поле для тренувань за півмилі від Тронжхейма, — махнув рукою гном. — Там вправляються і люди, і гноми.

— Я теж піду, — нагадав Ерагонові дракон.

— А ось це зовсім небажано, — смикнув себе за бороду гном, коли юнак переказав йому Сапфірине бажання. — На полі буває повно людей, і дракон відволікатиме їхню увагу.

— А я таки піду! — гаркнула Сапфіра, і питання вирішилося само собою.

На тренувальному полі, до якого вони незабаром дісталися, лунав брязкіт металу, хрускіт дерева й гомін людських голосів. У навчальних боях брала участь шеренга піхотинців, озброєних сокирами та щитами, і сотня окремих воїнів, що завзято вимахували мечами, списами й ланцюгами. Гномів було стільки, скільки й людей, але вони боролися окремо. Неподалік вправлялися стрільці з луків.

Щойно Ерагон роззирнувся довкола, як до нього наблизився бородатий здоровань у кольчузі, вкритій грубою вовною, і залізному шоломі. У нього за спиною висів довжелезний меч.

— Орику, — прогримів він, зиркнувши на Ерагона з драконом. — Де тебе носить? Тут така нудьга.

— Це тому, — посміхнувся гном, — що ти всіх перебив своїм страшним мечем!

— Усіх, окрім тебе, — уточнив чолов’яга.

— Бо я швидший за такого неповороткого борова, як ти, — озвався Орик.

Не звернувши жодної уваги на жарт, здоровань знову зиркнув на Ерагона.

— Мене звати Фредрік, — сказав він до нього. — Мені доручили глянути, що ти вмієш!

— Для тебе моїх умінь вистачить із головою, — відгукнувся хлопець. — Але я користуюся магією.

— Магія тут ні до чого, — похитав головою Фредрік. — Якщо ти не був у війську, то я зовсім не впевнений, що ти зможеш битися хоча б годину. А битви інколи тривають цілими днями, ба навіть тижнями! Ти володієш чимось, окрім меча й лука?

— Ну, ще можу навкулачки, — відповів Ерагон.

— Непогано! — розреготався Фредрік. — Тоді почнімо з лука, а щойно звільниться місце на полі, спробуємо на мечах. — Він раптом змовк і суворо глянув на когось позаду Ерагона.

До їхнього гурту впевнено наближались близнюки. Голомозі голови підступних істот біліли на тлі пурпурового вбрання. Орик щось загрозливо буркнув і схопився за свою сокиру.

— Ви маєте триматися якнайдалі від тренувального поля, — суворо зупинив їх Фредрік.

Схоже, його могутній вигляд справив належне враження на близнюків.

— Аджихад наказав перевірити магічну силу Ерагона, — презирливо прошипіли прибульці, — ще до того, як він утомиться вимахувати перед тобою мечем.

— А що, окрім вас, більше нікому? — почав вагатися здоровань.

— Кращих за нас немає, — в один голос розреготалися близнюки, не звертаючи уваги на загрозливе шипіння Сапфіри. — Тож іди за нами, Ерагоне.

Знизавши плечима, парубок скорився, незважаючи на застереження друзів.

— Усе буде гаразд, — заспокоїв він їх.

Звісно, юнак хвилювався перед випробуванням, хоча й пам’ятав Бромові слова про те, що вершники більш вправні в магії, ніж решта звичайного люду. Але хтозна, чи пощастить йому протистояти відразу двом супротивникам?

— Не хвилюйся, — озвалась Сапфіра, крокуючи поруч. — Нас також двоє.