Чтение онлайн

У голосі дракона залунала незвична різкість, якої хлопець раніше не помічав.

— Знаю, — відповів він на те.

Невдовзі озеро Леона залишилось позаду, і обабіч шляху потяглися кам’янисті землі, порослі сухим чагарником та високими кактусами. Небо затягло хмарами, вряди-годи спалахувала блискавка. Коли вітер посилився, Сапфіра різко знизилась.

— Що сталося? — гукнув Бром, спиняючи коней.

— Вітер занадто сильний, — пояснив Ерагон.

— Не такий уже й сильний, — хотів був заперечити старий.

— Це тут, а там — дуже сильний, — наполіг юнак, показуючи на небо.

Він пересів на Кадока, і далі мандрівники рушили верхи, а Сапфіра пленталась позаду, хоча на землі їй було важко змагатися з кіньми.

Тим часом вітер усе дужчав і дужчав, здіймаючи неабияку куряву. Утікачі обмотали голови ганчір’ям, щоб захистити очі. Бромів плащ лопотів у повітрі, а борода, немов яка жива істота, звивалася на всі боки. Ерагон марно чекав дощу, який би змив зі шляху всі сліди.

Незабаром темрява змусила їх зупинитись. З’їхавши зі шляху, мандрівники влаштували табір за придорожнім камінням. Розводити багаття було небезпечно, тому вони швидко повечеряли, ховаючись од вітру під Сапфіриними крилами.

Після убогої вечері Ерагон таки не витримав і спитав:

— Як же вони нас знайшли?

Бром хотів був узяти люльку, але, схаменувшись, прибрав її подалі.

— Слуга в палаці попередив мене, що серед них є шпигун, — знехотя сказав він. — Чутка про мене дійшла до Табора, а далі й до самих разаків.

— То ми тепер ніколи не повернемось до Драс-Леони? — засмутився Ерагон.

— Наступні кілька років — точно не повернемось, — зітхнув старий.

— А може, нам пощастить якось виманити разаків? — не міг заспокоїтися юнак. — Якщо вони побачать Сапфіру, то, певно, підуть за нею на край світу.

— Ага, і приведуть за собою ціле військо, — сумно посміхнувся Бром. — Давай зараз не будемо про це. Нам хоч би живими залишитись, бо попереду ніч, а довкола нишпорять разаки. Гадаю, друже, нам слід по черзі вартувати до ранку.

— Гаразд, — підводячись, зітхнув Ерагон. Раптом йому здалося, що неподалік зблиснув і зник малесенький вогник. Стривожений хлопець хотів був рушити в тому напрямку, аби все перевірити.

— Що там? — тихо гукнув Бром, скидаючи із себе ковдру.

Не озиваючись, Ерагон довго вдивлявся в темряву, а потім повернувся до старого.

— Не знаю, — нарешті сказав він. — Здається, щось промайнуло. Мабуть, то був птах.

Та не встиг він це проказати, як зойкнув від удару в потилицю й упав на землю. Останнє, що він почув, було розпачливе ревіння Сапфіри.

Ерагон отямився, відчувши пульсуючий біль. Серце калатало й відлунювало аж у голові. Юнак насилу розплющив очі. Він скривився від яскравого світла: прямісінько перед ним горів ліхтар. Ерагон кліпнув очима, відвів погляд убік і спробував сісти, проте нічого з того не вийшло, бо руки в парубка були зв’язані за спиною.

Сяк-так озирнувшись, Ерагон зрозумів, що його прив'язали до Брома. Що ж сталося? «Принаймні я живий, бо вони не стали б зв’язувати мерця, — промайнуло в голові. — Але хто це зробив?» Покрутивши головою, юнак роззирнувся навсібіч, і раптом його погляд зупинився на парі чорних чобіт.

Ерагон повільно звів очі вгору й глянув прямісінько в потворну пику разака. Здригнувшись від несподіванки й жаху, він почав був шукати магічну силу, та потрібне слово, яким він збирався вразити ворога, здавалося, назавжди вилетіло з його голови.

— Що, не виходить? — зареготав разак. — Отже, наші ліки діють? Тепер ти не стоятимеш нам на заваді!

Зліва щось зашаруділо, і Ерагон із жахом побачив, як інший разак вдягає Сапфірі намордника. Крила дракона було прив’язано ланцюгами до боків, а лапи закуто в кайдани. Ерагон хотів був подумки звернутися до нещасної істоти, але марно.

— Вона стала слухняною, відколи ми пригрозили тебе вбити, — пояснив один із разаків. Він сів навпочіпки й почав нишпорити в торбах утікачів, аж доки не знайшов Зарок. — Така чудова річ і належить такому нікчемі, — криво посміхнувся він. — Я візьму її собі, гаразд? А якщо ти будеш добре поводитись, то дозволятиму тобі її для мене гострити.

Оглядаючи меч, разак несподівано зойкнув, напевно, прочитавши викарбуваний напис. Його здивований напарник кинувся до приятеля, й обидва вони схилились над зброєю.

— Ну-у, чоловіче, ти добре послужиш нашому господареві! — прошипіли вони в захваті, звергаючись до Ерагона.

— І перше, що я зроблю на цій службі, — це вб’ю вас, — похмуро пообіцяв їм юнак.

— О ні, ми ще потрібні господареві, — розреготались потвори. — А ось ти… Тебе можна просто знищити.

Сапфіра глухо загарчала, але разаки навіть не глянули на неї. Несподівано їхню увагу привернув Бром, що, застогнавши, перекотився на інший бік.

— Воно перестає діяти, — зашипів перший разак, схопивши старого за комір і зазираючи йому в обличчя.

— То дай йому ще! — порадив другий.

— А може, просто прибити його? — засумнівався той. — Згадай, скільки він завдав нам лиха.

— Непоганий план, — посміхнувся напарник. — Але ж король наказав привести старого живим.

— Та нічого, ми скажемо, що він чинив опір, ось і загинув у сутичці.

— А якщо цей нас викаже? — спитав перший разак, вказуючи мечем на Ерагона.

— Навряд чи він посміє, — озвався його спільник, витягаючи ножа.

— Твоя правда, — почухала потилицю інша потвора.

Разом вони витягли Брома на середину галявини й поставили навколішки. Ледь притомний старий відразу ж упав набік. Із дедалі більшим жахом Ерагон спостерігав за діями разаків. «Я мушу звільнитись!» — стугоніло йому в голові. Юнак щосили смикнув мотузки, якими його було зв’язано, але марно.

— Тільки без дурниць, — гаркнув перший разак, тицьнувши на нього мечем. Несподівано він наморщив носа й нервово понюхав повітря.

Другий разак, рикнувши, задер Бромові голову й приставив ножа йому до горла. Тієї ж миті пролунало низьке дзижчання, і потвора дико заревіла. У її плечі стриміла стріла. Його недолугий спільник, облишивши Ерагона, відскочив убік, і ось уже обидва разаки зайняли бойову позицію, озираючись на всі боки й вдивляючись у темряву. На Брома вже ніхто не звертав уваги, тож він спробував звестись.

— Лягай! — гукнув йому Ерагон.

Старий, ніби не чуючи, звівся й посунув до хлопця. У повітрі знов засвистіли стріли, які пускали невидимі нападники, і разаки спробували сховатися між камінням. Зненацька стріли полетіли ще й з іншого боку, тож розгубленим потворам стало взагалі непереливки. Їхні плащі було зрешечено стрілами, а одному з разаків поранило руку. Заревівши, вони кинулись навтьоки, але на ходу встигли стусонути Ерагона в бік, а хтось із них, прицілившись, навіть жбурнув у нього ножа.