Чтение онлайн

–  Авжеж, це похвально, - знудженим голосом сказав Снейп.
– То нічого, що від твого перебування у в'язниці він мав мало користі. Усе одно це був шляхетний жест…

–  Жест!
– вона підскочила мов божевільна.
– Поки я терпіла дементорів, ти байдикував у Гоґвортсі у зручній ролі Дамблдорового улюбленця!

–  Не зовсім так, - спокійно заперечив Снейп.
– ти знаєш, що він не довірив мені посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це могло б… е-е… призвести до рецидиву… спокусити мене знову взятися за старе.

–  Оце така була твоя жертва заради Темного Лорда- не викладати улюбленого предмета?-глумливо посміхнулася вона.
– Чого ж ти там залишався, Снейпе? Шпигупав за Дамблдором для хазяїна, якого вважав мертвим? ж- Ба ні;- відповів Снейп, - хоч Темний Лорд і задоволений, що я не покидав свого місця: коли він повернувся, я передав йому інформацію про Дамблдора за минулі шістнадцять років, а це корисніший дарунок до його повернення, ніж нескінченні згадки про те, як неприємно було в Азкабані…

–  Але ти залишився…

–  Так, Белатрисо залишився, - підтвердив Снейп, чи не вперше дратуючись.
– Я мав вигідну роботу, і волів мати її, ніж сидіти в Азкабані Ти знаєш, що тоді ловили смертежерів. Дамблдорове заступництво оберігало мене від в'язниці, це було дуже доречно, і я цим скористався. Повторюю: Темний Лорд не нарікав, що я залишився, тож я не розумію, чому висловлюєш невдоволення ти.

Здається, далі ти хотіла знати, - він підвищив голос, бо видно було, що Белатриса хоче його перебити, - чому я не підпустив Темного Лорда до філософського каменя. На це легко відповісти. Він не знав, чи може мені довіряти. Він, як і ти, вважав, що я перетворився з вірного смертежера на Дамблдорову маріонетку. Він був у жалюгідному стані, дуже слабкий, ділився тілом з посереднім чаклуном. Він не наважився відкритися колишньому союзникові, бо цей союзник міг його видати Дамблдорові чи міністерству. Я страшенно шкодую, що він мені не довірився. Він міг би відновити свою могутність на три роки раніше. А так я лише спостерігав, як жадібний і ниций Квірел намагайся вкрасти камінь, і мушу визнати, я зробив усе, щоб йому завадити.

Белатрисині вуста скривилися, ніби від гірких ліків.

–  Але ти не повернувся, коли він відродився, ти не помчав до нього відразу, як відчув, що пече Чорна мітка…

–  Правильно. Я повернувся на дві години пізніше. Я повернувся за наказом Дамблдора.

–  Дамблдора?…- почала вона обуреним тоном.

–  Подумай!
– знову нетерпляче сказав Снейп.
– Подумай! Зачекавши дві години, всього дві години, я здобув можливість перебувати в Гоґвортсі шпигуном! Дозволивши Дамблдорові думати, ніби я повернувся на бік Темного Лорда за його наказом, я міг передавати інформацію про Дамблдора і Орден фенікса! Зверни увагу, Белатрисо: Чорна мітка вже кілька місяців набирала сили, я знав, що він незабаром повернеться! Всі смертежери знали! Я мав час подумати про те, що робити, обміркувати свій наступний хід, зникнути, так само, як Каркароф, чи ж не так? Запевняю, незадоволення Темного Лорда через моє запізнення минуло остаточно, коли я пояснив, що залишаюся йому вірним, хоч Дамблдор і вважав мене своїм. Так, Темний Лорд думав, що я покинув його назавжди, та він помилявся.

–  А яка від тебе була користь?
– зневажливо спитала Белатриса.
– Яку це корисну інформацію ми від тебе отримали?

–  Моя інформація надходила безпосередньо Темному Лордові, - відповів Снейп.
– Якщо він не захотів з тобою ділитися…

–  Він зі мною ділиться всім!
– вибухла Белатриса.
– Він каже, що я його найвірніша, найвідданіша…

–  Он як?
– Снейпів голос видавав, що він їй не вірить.
– Він і досі так каже-після провалу в міністерстві?

–  Це не моя провина!
– почервоніла Белатриса.
– Темний Лорд у минулому довіряв мені свої найцінніші -… якби не Луціус…

–  Не смій…, не смій звинувачувати мого чоловіка!
– нещадно відрізала Нарциса, дивлячись на сестру знизу вгору.

Немає сенсу ділитися провиною, - спокійно промовив Снейп.
– Що зроблено, те зроблено.

–  Але не з тобою!-розлючено вигукнула Белатриса.
– Бо тебе, Снейпе, знову не було, коли ми всі наражалися на небезпеку!

–  Мені було наказано залишатися в тіні, - мовив Снейп.-Можливо, ти не погоджуєшся з Темним Лордом. можливо, ти гадаєш, що Дамблдор нічого б не помітив, якби я ув'язався в бій з Орденом фенікса на боці смертежерів? І… вибач… ти говорила про небезпеку, але ж ви билися з шістьма підлітками.

–  До них приєдналась, як тобі відомо, добра половина Ордену!
– злісно пробурчала Белатриса.
– А якщо вже казати про Орден, то ти й досі не можеш розкрити розташування їхнього штабу!

–  Я не тайнохоронець і не можу назвати це місце. Ти ж, мабуть, розумієш, як діє закляття? Темний Лорд задоволений тією інформацією про Орден, яку я йому надавав. Вона нещодавно допомогла, як ти вже, мабуть, здогадалася, захопити й убити Емеліну Венс, а також допомогла позбутися Сіріуса Блека, хоч я цілком визнаю в цьому твою заслугу.

Він схилив голову й підняв келих. Вираз Я обличчя не пом'якшав.

–  Снейпе, ти не відповів на моє останнє запитання. Про Гаррі Поттера. За п'ять років ти безліч разів міг його вбити. І не вбив. Чому?

–  Чи ти розмовляла на цю тему з Темним Лордом?
– спитав Снейп.

–  Він… останнім часом, ми… я тебе питаю, Снейпе.

–  Якби я вбив Гаррі Поттера, то Темний Лорд не зміг би скористатися його кров'ю, щоб відродитися, щоб стати непереможним…

–  Ти хочеш сказати, що передбачив, як він використає хлопця!-глузливо мовила вона.

–  Я так не кажу; я й гадки не мав про його задуми; я вже зізнався в тому, що вважав Темного Лорда мертвим. Я просто намагаюся пояснити, чому Темний Лорд не шкодує, що Поттер вижив. Принаймні, що дожив до торішніх подій…

–  Але чому ти залишив його живим?

–  Невже ти мене не зрозуміла? Тільки завдяки заступництву Дамблдора я не опинився в Азкабані! Ти, може, заперечуєш, що вбивство його улюбленого учня налаштувало б його проти мене? Та це ще не все. Хочу тобі нагадати, що коли Поттер уперше прибув у Ґоґвортс. про нього переповідали багато різних легенд, ходили чутки, що він і сам видатний Темний чаклун, і що саме тому вижив після нападу Темного Лорда. До речі, дехто з давніх послідовників Темного Лорда вважав, що Поттер може стати прапором, навколо якого ми всі згуртуємося знову. Визнаю, що мене це зацікавило, і я не хотів убивати його відразу, щойно він опинився в замку.

Авжеж, дуже скоро я збагнув, що він не володіє жодними надзвичайними здібностями. Йому вдавалося уникати різних халеп лише завдяки сприятливому збігові обставин, несподіваній удачі та здібнішим за нього друзям. Він звичайнісінька посередність, хоч і самовдоволена й нестерпна, як і його батько. Я все зробив, щоб його вигнали з Гоґвортсу, з яким, на мою думку; його мало що єднало, - але щоб убивати його або дозволити, щоб його вбили на моїх очах? Я був би останнім дурнем, якби пішов на такий ризик, коли поблизу був Дамблдор.

–  І ти хочеш, щоб ми повірили, ніби за увесь цей час Дамблдор тебе ні разу не запідозрив?
– засумнівалася Белатриса.
– Що він так і не знає, кому ти насправді відданий, що й далі тобі беззастережно довіряє?

–  Я добре зіграв свою роль, - відповів Снейп.
– І ще ти забуваєш про найбільшу Дамблдорову ваду: він вірить, що люди кращі, ніж вони є насправді. Коли я перейшов до нього одразу після перебування в лавах смертежерів, то вигадав казочку, ніби глибоко каюся, і він прийняв мене з розкритими обіймами… хоч і не підпускав до темних мистецтв, Дамблдор-видатний чаклун… це щира правда (тут Белатриса саркастично пирхнула), це визнає сам Темний Лорд, Проте я можу з радістю сказати, що Дамблдор старіє. Дуель минулого місяця з Темним Лордом виснажила його. Він тоді серйозно постраждав, бо реагує на все повільніше, ніж колись. Але всі ці роки він ніколи не сумнівався у своїй довірі до Северуса Снейпа, і в цьому полягає найбільша моя цінність для Темного Лорда.