Чтение онлайн

— Може, його зачаклувати? Я звідси ще дістану, — він підняв чарівну паличку й націлив Смітові поміж лопаток.

— Облиш, — сумно буркнув Гаррі. — Це ж усі так, мабуть, думають. Що я справді тупий...

— Привіт, Гаррі, — пролунав у нього за спиною голос. Він озирнувся й побачив Чо.

— О, — промовив Гаррі, а в животі у нього все перекрутилося. — Привіт.

— Гаррі, ми будемо в бібліотеці, — Герміона рішуче схопила Рона за лікоть і поволокла до мармурових сходів.

— Гарно відсвяткував Різдво? — запитала Чо.

— Так, непогано, — відповів Гаррі.

— У нас усе пройшло досить тихенько, — сказала Чо. Була вона якась збентежена. — Е-е... скоро знову йдемо до Гоґсміда, бачив оголошення?

— Що? Ой, ні, я ще не дивився на дошку оголошень.

— На день Валентина...

— Ясно, — сказав Гаррі, не розуміючи, чому вона йому про це каже. — Ти, мабуть, хотіла...

— Тільки з тобою, — не дала йому договорити Чо. Гаррі витріщився на неї. Він збирався запитати: "Ти, мабуть, хотіла б знати, коли буде наступне зібрання ДА?", але її відповідь збила його з пантелику.

— Я... е-е... — пробелькотів він.

— Якщо не можеш, то нічого, — засоромилася вона. — Не журися. Я... то я побігла.

І вона пішла. Гаррі дивився їй услід, а мозок його працював з шаленою швидкістю. Нарешті щось там клацнуло.

— Чо! Зачекай... ЧО!

Він кинувся за нею й наздогнав на мармурових сходах.

— Е-е... чи не хотіла б ти на день Валентина піти зі мною в Гоґсмід?

— Ой, так! — зашарілася вона.

— Ну... то домовилися, — сказав Гаррі і підстрибом побіг у бібліотеку до Рона й Герміони, відчуваючи, що день не зовсім пропав.

Та перед шостою вечора навіть радість від того, що він запросив Чо Чанґ на прогулянку, не могла розвіяти зловісних передчуттів, які лише поглиблювалися з кожним його кроком до Снейпового кабінету. Він зупинився біля самісіньких дверей, воліючи опинитися, де завгодно, тільки не тут, а тоді важко зітхнув, постукав і зайшов.

Стіни темного приміщення були заставлені полицями з сотнями скляних посудин, де в різнобарвних розчинах плавали слизькі частинки всіляких тварин і рослин. У кутку стояла шафа з речовинами, у викраденні яких Снейп якось — і небезпідставно — звинувачував Гаррі. Але тепер Гарріну увагу привернув стіл, на якому стояла освітлена свічками неглибока кам'яна чаша з вирізьбленими рунами та символами. Гаррі відразу її впізнав — це було Дамблдорове сито спогадів. Дивуючись, як тут опинилася ця чаша, він аж підскочив, коли з глибини кімнати пролунав холодний Снейпів голос.

— Зачини за собою двері, Поттере.

Гаррі так і зробив, відчуваючи, ніби сам себе ув'язнює. Снейп тим часом вийшов на світло і мовчки вказав йому на стілець навпроти стола. Гаррі сів, і Снейп також. Його холодні чорні очі, не кліпаючи, втупилися в Гаррі. а кожна риса його обличчя випромінювала неприязнь.

— Ну, Поттере, тобі відомо, чому ти тут опинився, — почав він. — Директор попросив мене навчити тебе блокології. Хочу сподіватися, що ти проявиш до неї більше хисту, ніж до уроків настійок.

— Ага, — буркнув Гаррі.

— Поттере, це буде не звичайний урок, — зловісно звузилися Снейпові очі. — але я твій учитель, і тому ти завжди маєш звертатися до мене "професоре" або "пане професоре".

— Так... пане професоре, — відказав Гаррі.

Снейп якусь мить дивився на нього примруженими очима, а тоді сказав: — Отже, блокологія. Як я вже казав на кухні твого любого хрещеного батечка, ця галузь магії блокує, запечатує мозок від магічного втручання чи впливу.

— Пане професоре, а чому професор Дамблдор вважає, що це мені потрібно? — глянув Гаррі прямо Снейпові в очі, не знаючи, чи той йому щось відповість.

Снейп подивився на нього, а тоді презирливо скривився: — Поттере, навіть ти міг би вже про це здогадатися. Темний Лорд досконало володіє виманологією...

— Чим-чим, пане професоре?

— Умінням видобувати почуття та спогади з мозку іншої особи...

— Він читає чужі думки? — швидко запитав Гаррі, адже підтверджувалися його найгірші побоювання.

— Тобі бракує проникливості, Поттере, — блиснув очима Снейп. — Ти не відчуваєш нюансів. Саме тому в тебе виходять такі жалюгідні настоянки.

Снейп на якусь мить замовк, явно насолоджуючись образою, завданою Гаррі, а тоді повів далі.

— Тільки маґли базікають про "читання чужих думок". Мозок — це не книга, яку можна розгорнути, коли забажаєш, і почитати на дозвіллі. Думки не викарбувані на стінках черепа, щоб їх могли переглядати всі, кому не ліньки. Наш розум — це складна, багатошарова комплексна субстанція... принаймні в більшості людей. — Він криво усміхнувся. — Але той, хто опанував виманологію, володіє здатністю, за певних обставин, проникати в мозок своїх жертв і правильно тлумачити здобуту інформацію. Скажімо, Темний Лорд майже завжди знає, коли йому хтось бреше. Лише досвідчені блокологи можуть заблокувати ті почуття чи спогади, які суперечать їхній брехні, а тоді сміливо молоти в його присутності будь-яку нісенітницю.

Хоч би що там казав Снейп, але ця виманологія здавалася Гаррі не чим іншим, як читанням чужих думок, і це його анітрохи не тішило.

— То він може знати, що ми в цю мить думаємо? Пане професоре?

— Темний Лорд дуже далеко звідси, а мури й територія Гоґвортсу охороняються багатьма стародавніми закляттями та замовляннями, які гарантують фізичну й розумову безпеку тим, хто тут мешкає, — пояснив Снейп. — Поттере, час і простір мають у чарах велике значення. Для успішної виманології здебільшого потрібен зоровий контакт.

— А навіщо я маю вивчати блокологію?

Снейп, дивлячись на Гаррі, провів собі по губах довгим, тонким пальцем.

— На тебе, Поттере, як видно, не діють загальні правила. Прокляття, що не зуміло тебе вбити, утворило специфічний зв'язок між тобою і Темним Лордом. Можна припустити, що в ті хвилини, коли твій мозок найбільш розслаблений і вразливий, скажімо, під час сну, ти ділишся з Темним Лордом думками й емоціями. Директор вважає недоцільним, щоб так було й надалі. Він хоче, щоб я тебе навчив оберігати розум від проникнення Темного Лорда.

Серце Гаррі знову закалатало з шаленою швидкістю. Усе це якось не складалося.

— Але чому професор Дамблдор хоче це все припинити?— несподівано запитав він. — Мені воно не дуже подобається, але ж користь з цього була! Тобто... я ж побачив, як та змія напала на містера Візлі, а інакше професор Дамблдор не зміг би його врятувати. Пане професоре?

Снейп якийсь час дивився на Гаррі, все ще водячи пальцем по губах. А потім заговорив повільно й обережно, ніби ретельно виважував кожнісіньке слово.